Національний банк України здійснює контроль:

1. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

2. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

3. Здійснює банківське регулювання та нагляд;

4. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

5. Встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків;

6. Веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

7. Наглядає за діяльністю комерційних банків при наданні ліцензій та проведенні комплексних і тематичних перевірок;

8. Забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи.

Контроль за фінансовими зобов’язаннями банківських клієнтів здійснюється:

1. при відкритті та веденні поточних рахунків, шляхом інформування органів державної податкової служби про відкриття та закриття рахунків (пункт 12 статті 11 Закону України “Про державну податкову служби України”);

2. при наданні кредитів;

3. при дотриманні ліміту готівки в касі (штрафи за невстановлення ліміту, перевищення ліміту; за неоприбуткування коштів);

4. контролюють виконання фінансових зобов’язань банківськими клієнтами щодо своєчасного і повного перерахування податків та інших платежів;

5. виконують рішення відповідних органів про безспірне списання коштів з рахунків клієнтів, в тому числі за рішенням суду;

6. за декларуванням валютних цінностей і майна резидентів, які перебувають за межами України (підлягають обов’язковому декларуванню в Національному банку України – пункт 1 статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 № 15-93);

Національний банк розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (стаття 166⁵ КпАП), порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166⁶ КпАП).

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.

Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

На підставі Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001,  створено Державний комітет фінансового моніторингу України, який діє на підставі Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затвердженого указом Президента України від 24.12.2004.

Держфінмоніторинг створено як підрозділ фінансової розвідки – державний орган нового типу, призначений для протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму.

Банки та їх філії є суб’єктами первинного фінансового моніторингу, що виявляють сумнівні операції. По операціях, що є об’єктом внутрішнього моніторингу, інформація надається Держфінмоніторингу лише у разі наявності мотивованої підозри. Основними групами ознак внутрішнього моніторингу є: заплутаний або незвичний характер фінансової операції, що не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи; виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового моніторингу.

2.7. Органи державного контролю за цінами та митні органи як спеціальні суб’єкти фінансового контролю

Державна інспекція з контролю за цінами, порядок її створення та повноваження.

Правовий статус митних органів, їх завдання, функції у сфері контролю.

Відповідно до Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

– державних фіксованих цін (тарифів);

– граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

Правовою основою діяльності Державної інспекції з контролю за цінами є Закон України “Про ціни і ціноутворення” від 3.12.90, Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000.

Державна інспекція з контролю за цінами (далі – Держцінінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції та підпорядковується йому. Держцінінспекція має територіальні органи – державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Держцінінспекцію очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра економіки.

Основними завданнями Держцінінспекції є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань:

1) проводить моніторинг цін і тарифів на товари і послуги споживчого ринку, узагальнює його результати, готує пропозиції щодо вжиття заходів до стабілізації цінової ситуації;

2) здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування;

3) надає органам виконавчої влади, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності методичну допомогу і рекомендації з питань додержання порядку формування, встановлення і застосування цін;

4) вносить пропозиції щодо скасування прийнятих органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування рішень з питань формування, встановлення та застосування цін і тарифів, що суперечать законодавству;

5) надає за результатами перевірок органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

6) бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань контролю за цінами, а також методичних рекомендацій та роз’яснень щодо порядку їх застосування;

7) вживає відповідно до законодавства заходів за порушення підприємствами, установами та організаціями порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами та інші.

Держцінінспекція має право: проводити перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов’язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів; обстежувати в установленому порядку виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ та організацій, що використовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг; вимагати усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів; приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також звертатись з позовами до судів про стягнення з підприємств, установ та організацій зазначених сум у разі невиконання ними рішень державних інспекцій з контролю за цінами; розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необгрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення.

Уповноважені посадові особи органів державного контролю за цінами у разі виявлення на підприємствах, в установах та організаціях фактів порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами, крім актів перевірок складають протоколи про адміністративні правопорушення і надсилають їх відповідній державній інспекції з контролю за цінами для розгляду.

Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема: нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються; застосування вільних цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання; застосування цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодавства граничний; застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов’язкового декларування їх зміни; завищення або заниження розміру передбачених законодавством податків та обов’язкових зборів, що включаються в структуру ціни, або їх не включення в структуру ціни, що регулюється та інші.

Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

Рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій може прийматися Державною інспекцією з контролю за цінами, державними інспекціями з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі також на підставі матеріалів перевірок, здійснених іншими контрольними органами.

Органи державного контролю за цінами розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування та застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами – статті 165², 188³ КпАП України.

Основним завданням митної служби є забезпечення виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

Функціями митних органів є:

1. здійснення контролю за дотриманням законодавства про митну справу, а також податкового законодавства при переміщенні через митний кордон;

2. контроль спільно з Національним банком України за валютними операціями.

Митний контроль – сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм Митного кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Митні органи з метою законності переміщення товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон суб’єктами підприємницької діяльності та фізичними особами мають право здійснювати митний контроль шляхом: а) перевірки документі; б) огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, огляду та переогляду ручної поклажі та багажу; в) особистого огляду – при підозрі контрабанди (огляд і переогляд здійснюється якщо є підстави вважати, що з товарів які приховуються, справляються податки і збори); д) огляд територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться чи можуть знаходитися засоби, що підлягають митному контролю з метою перевірки відповідності фактичної кількості ввезених товарів і транспортних засобів відомостям, заявлених у митній декларації; правильності і повноти сплати податків і зборів.

За результатами митного контролю здійснюється митне оформлення метою якого є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщаються через митний кордон та застосування засобів державного регулювання переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, основною метою яких є стягнення в Державний бюджет податків при переміщенні товарів через митний кордон, а також захист національного ринку від неякісних імпортних товарів і забезпечення підтримки національного товаровиробника.

Ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через територію товарів здійснюється за умови їх митного оформлення.

Відомості про митну вартість товарів, заявлені декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України і прийняті митним органом, використовуються для нарахування податків і зборів, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень.

За митними деклараціями нараховуються:

1. митні збори – додаткові збори, які стягуються з товарів, що ввозяться (вивозяться), за специфічні умови поставок та інші послуги, які надаються митницею;

2. мито (ввізне та вивізне) – податок на товари. Обкладання митом здійснюється в порядку і за ставками, встановленими Законом України “Про Єдиний митний тариф”;

3. акцизний збір – непрямий податок споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні та стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні, пересиланні) таких товарів на митну територію України;

4. податок на додану вартість – непрямий податок на товари, що ввозяться та підлягають оподаткуванню у відповідності з Законом України “Про податок на додану вартість”.

У разі виявлення під час здійснення митних процедур працівниками митних органів ознак злочинів керівник митного органу чи особа, яка його заміщує, повідомляє про це відповідні правоохоронні органи або органи охорони державного кордону України. Органи охорони державного кордону України та правоохоронні органи повідомляють митним органам про виявлені порушення митних правил або контрабанду.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи подає Міністерству фінансів України звіт про надходження до Державного бюджету України коштів від податків і зборів, справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи.

Митні органи надають органам державної податкової служби щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів (обов’язкових платежів) та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти.