2.6. Недержавний фінансовий контроль

Суб’єкти, що здійснюють недержавний фінансовий контроль та законодавча база їх діяльності: контроль аудиторів та підрозділів приватних підприємств.

Повноваження НБУ та інших банків щодо здійснення контролю за фінансовими зобов’язаннями банківських клієнтів.

Недержавний фінансовий контроль спрямований на захист інтересів самих господарюючих суб’єктів, які заці­кавлені в достовірності і якісності обліку та звітності їх фінансово-господарської діяльності. Від ефективності проведення недержавного фінансового контролю залежить діяльність самих власників капіталу, що в кінець кінцем відповідає і інтересам держави.

Підвидами недержавного фінансового контролю є аудиторський і внутрішній контроль приватних підприємств, комерційних організацій.

На сьогодні в Україні існує два напрями аудиту:

1. аудит за міжнародними стандартами (здійснюють міжнародні аудиторські фірми). Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб’єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором.

2. аудит за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (здійснюють аудитори, які мають сертифікат і ліцензію).

Основні відмінності між аудитом та державним контролем відображені в таблиці:

№п/п	Недержавний контроль (аудит)	Державний контроль
1.	Проводиться за ініціативою суб’єкта господарювання	Проводиться за ініціативи органу фінансового контролю
2.	Здійснюється за кошти суб’єкта господарювання	Здійснюється за кошти держави
3.	Проводиться на підставі договору між аудитором і замовником	Проводиться на підставі плану контрольних заходів, наказу, програми контролю
4.	Направлення на проведення аудиту не виписується, суб’єкт господарювання не попереджається за 10 днів	Обов’язково виписується направлення на перевірку та суб’єкт господарювання обов’язково попереджається за 10 днів до перевірки
5.	За наслідками проведення складається аудиторський висновок, який підписується аудитором та скріплюється печаткою	За наслідками проведення складається акт (довідка), який підписується контролюючою особою і керівником підконтрольного суб’єкта
6.	За результатом аудиту не передбачається застосування заходів впливу до порушників фінансової дисципліни	Обов’язкове прийняття рішення про застосування заходів впливу до порушників фінансової дисципліни

Інститут незалежного аудиту набув активного розвитку в Україні, що є закономірним і безумовно позитивним процесом. На сьогоднішній день пропозиція щодо надання аудиторських послуг перевищує попит, а тому досить часто клієнти обирають аудитора на тендерній основі.

Правовою основою проведення аудиту є Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.93. Аудиторська палата своїм рішенням затвердила вимоги до Національних нормативів аудиту (Стандарти аудиту), метою яких є регулювання порядку надання аудиторських послуг.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам (ст. 4 ЗУ “Про аудиторську діяльність”).

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі: аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

В договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Аудит може проводитися з власної ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках передбачених чинним законодавством. За своїм бажанням господарюючі суб’єкти можуть запросити аудиторів для проведення перевірки бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо їх фінансово-господарської діяльності з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. В той же час законодавством передбачені випадки, коли аудит є обов’язковим.

Відповідно до статті 10 Закон України “Про аудиторську діяльність” проведення аудиту є обов’язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Аудитори мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб’єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Статтею 23 та 24 Закон України “Про аудиторську діяльність” відповідно передбачено обов’язки аудиторів та спеціальні вимоги.

Аудиторський висновок – це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.

Господарюючі суб’єкти, для яких законодавством встановлено обов’язкове проведення аудиту, зобов’язані до 1 грудня поточного року повідомити відповідним податковим інспекціям про укладання договору на аудиторську перевірку.

Вони повинні подати аудиторський висновок та інші документи публічної бухгалтерської звітності до відповідної податкової інспекції України протягом дев’яти місяців року, що настає за звітним, в термін не пізніше десяти днів після закінчення аудиторської перевірки.

Згідно зі статтею 163¹ КпАП – відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, – тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Іншим видом недержавного контролю виступає внутрішній контроль приватних підприємств, який здій­снюється на конкретних підприємствах їх керівниками та функціо­нальними структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим або планово-фінансовим відділом, відділами планування та нормування заробітної плати тощо). Головне призна­чення даного контролю – безперервний нагляд за ефек­тивністю фінансово-економічної і виробничої діяльності, вияв­лення внутрігосподарських резервів, забезпечення збереження грошо­вих і матеріальних ресурсів, усунення причин і умов, що породжують безгос­подарність, марнотратство.

Основною ланкою в системі такого контролю є бух­галтер підприємства, або бухгалтерська служба чи особа на яку покладено ведення бухгалтерського обліку, які організують контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх госпо­дарських операцій, що здійснюються ними, забезпечують дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгал­терського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності, беруть участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів під­приємства; забезпечують перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підроз­ділах підприємства. Свою контрольну діяльність бухгалтери здій­снюють згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Національний банк України діє на основі законів України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000, “Про Національний банк України” від 20.05.99. 

Банківське регулювання – одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Банківський нагляд – система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.