6. Школа і педагогічна думка в епоху Відродження

У надрах феодального суспільства поступово зароджува­лося капіталістичне виробництво (мануфактури), розвивалися міста і торгівля, виник новий клас — буржуазія, яка вже не .задовольнялася релігійно-церковною і схоластичною культурою періоду феодалізму.

Епоха Відродження (XIV—XVI ст.). В епоху Відродження особливого розвитку досягли науки: математика, астрономія, механі­ка, природознавство, географія, сприяючи вдосконаленню тех­нічних знань, винаходам, географічним відкриттям, виникненню книгодрукування і т. д. Гуманісти епохи Відродження високо цінили роль людини в суспільстві, боролися проти її приниження.

Гуманістична педагогіка епохи Відродження характеризу­валася повагою до дітей, протестом проти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах знач­ну увагу приділяли фізичному і естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької і латинської мов, а також матема­тики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літера­тури, мистецтва.

Хоч педагогіка епохи Відродження і зробила великий крок уперед, проте гуманізм цієї епохи був обмеженим, буржуаз­но-аристократичним, а культура лишалась доступною тільки заможним верствам населення. Релігія і церква, як і раніше, продовжували впливати на школу і виховання дітей.

В епоху Відродження існували міські школи, відкривались латинські школи підвищеного типу (колегіуми і гімназії), нові університети, державні і приватні школи для дівчат, в яких навчались переважно діти заможних батьків. У епоху Відро­дження педагогічна думка збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

Вітторіно да Фельтре (1378—1446)—італійський педагог-гуманіст —на березі мальовничого озера організував школу нового типу («Будинок радості»), в якій було багато чистого повітря і світла, художніх картин і квітів. Велика увага приділялась фізичному вихованню учнів (іграм, фехтуванню, верховій їзді), а також їх розумовому розвитку. Учні знайоми­лися з кращими пам'ятками античної літератури — творами Гомера, Ціцерона, Вергілія, Демосфена, вивчали математику, астрономію, елементи природознавства. У цій школі не було фізичних покарань, між учителями та учнями існували добрі, гуманні взаємини. Школа Вітторіно да Фельтре була зразком для створення нових гуманістичних шкіл у різних країнах Західної Європи.

Еразм Роттердамський (1466—1536) — нідерланд­ський письменник-педагог — один з найвидатніших гуманістів епохи Відродження. У своєму політичному памфлеті «Християн­ський государ» він висміяв деспотизм самодержців, підкреслю­ючи, що монархи-деспоти не повинні використовувати державні закони проти народу. У трактаті «Скарга миру» він виступив проти війни і закликав до встановлення миру між народами: «Нехай всі люди об'єднаються проти війни, нехай всі люди під­несуть проти неї свої голоси».

У памфлеті «Похвала глупоті» Е. Роттердамський нама­лював жахливу картину тогочасного життя народу, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання та виховання дітей і мо­лоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвиткові справжньої освіти і виховання.

Видатний гуманіст піддав нищівній критиці всі верстви фео­дального суспільства. Особливо гостро Е. Роттердамський критику­вав священнослужителів, їх розбещеність, неуцтво вчених-схоластів, войовничу політику пап, зростаючу силу грошей.

У своєму памфлеті «Грубі вчителі» видатний гуманіст висмі­яв католицьке духовенство, яке монополізувало школу і вихо­вання, учителів-катів, що вбивали в учнів усяке бажання вчити­ся, критикував зміст і схоластичні методи навчання в школах. На його думку, навчання має бути легким, приємним, врахову­вати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самодіяльність.

У своїх творах він відстоював гуманізм, великі вимоги ста­вив до вчителів і вихователів, вказував на необхідність поліп­шення їх підготовки.

Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письмен­ник, учений-гуманіст — у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» дав гостру критику схоластичного виховання дітей і молоді, прагнув показати, яким має бути гуманістичне виховання. Він висміяв се­редньовічну систему навчання, побудовану на зазубрюванні схолас­тичних, релігійних текстів і мо­литов. В основу навчання має бути покладена, на його думку, зацікав­леність дитини навколишнім сере­довищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди з при­воду навколишніх предметів, від­відування майстерень та ознайом­лення з трудовою діяльністю лю­дей — усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває в неї думку і активність. При такій системі навчання зникає необхідність у зубрінні і тяжких покараннях. Рабле пропонував широку, універсальну програму шкільних знань, в яку входило б вивчення мов, математики, астрономії, історії, права і заняття різними видами мистецтв.

До прогресивних філософів, педагогів-гуманістів того часу належали також іспанець Луїс Вівес (1492—1540), француз Мішель Монтень (1533—1592) та ін.