2. Навчання і виховання в країнах: Стародавнього Сходу /Шумер, Єгипет, Індія, Китай та ін./

Школа в країнах Стародавнього Сходу. Ще за стародавніх часів у таких країнах, як Індія, Китай, Єгипет, у процесі трудо­вої діяльності було зроблено значний внесок у науку і техніку. Будівництво каналів, храмів, пірамід, фортець, штучне зрошуван­ня полів сприяли виникненню і розвитку таких наук, як астроно­мія, геометрія, арифметика, медицина, а також винайденню най­простіших машин та ін. Для передавання досвіду і знань від покоління до покоління потрібна була письменність. Первісна форма малюнкового письма виникла в Китаї і Єгипті. Поступово воно перетворилось на символічне, ієрогліфічне письмо; з часом ієрогліфічне письмо в Єгипті було замінене простішим, коротшим ієратичним письмом, якому навчали дітей у школах писці; ним користувалися в господарському житті і побуті.

Перші школи виникли в Індії, Китаї та Єгипті ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Крім елементарних нижчих шкіл (шкіл писців в Єгипті, общинних сільських шкіл в Індії та ін.), існували середні і вищі школи, в яких учні вивчали релігію, філософію, арифметику, геометрію, астрономію, мораль, твори видатних фі­лософів і письменників. Навчання в школах, у зв'язку з недоско­налістю навчальних предметів, дидактичних і методичних засобів, було дуже, важким, вимагало від учнів великої старанності. У школах панувала сувора дисципліна, застосовувались фізичні покарання учнів.

2. Виховання і школа в Стародавній Греції

У Стародавній Гре­ції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальна система виховання існувала в Спарті — головному місті Лаконії, і в Афінах — головному місті Аттіки. В обох рабовласницьких державах у вихованні підростаючого покоління було багато спільного, але існували й характерні від­мінності, що породжувались рівнем їх економічного, політичного і культурного розвитку.

Спартанська система виховання. Спарта займала південно-східну частину Пелопоннеського півострова, де було мало доб­рих гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення мало замкнутий характер. У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів та ілотів, серед

яких часто виникали заворушення та повстання, що завжди непокоїли володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові. Рабовласники цієї країни зберігали військовий характер державного управління в місті, створивши і свою систему військово-фізичного виховання дітей та молоді, готуючи з них воїнів-поневолювачів.

Починаючи з семи років, хлопчиків-спартіатів, які до цього часу жили вдома, віддавали в державні навчально-виховні за­клади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити хо­лод, спеку і голод. Вони спали на земляній підлозі, вкритій твер­дою підстилкою, одержували на рік тільки один плащ, погано харчувались. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метан­ні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважались військовими іграми, вчились співати й грати на музичних інстру­ментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях).

На заняттях, які проводилися в агелах, часто бували дорослі, серед них державні діячі, які уважно стежили за поведінкою кожного вихованця, розповідали про державні закони і порядки, про стійкість і мужність їх предків, моральні якості спартіатів. У процесі бесід від вихованців вимагали чітких, швидких і ко­ротких (лаконічних) відповідей. Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялось мало уваги. Все виховання було підпорядковане тому, щоб виховати беззаперечну слухняність, витривалість і вміння перемагати різні труднощі і знегоди.

Юнаки 18—20 років об'єднувалися в групи ефебів, в яких від­бували військову службу. Дівчата також одержували військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками, під час воєнних походів чоловіків, тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Стародавній Греції, рабовласники вважали «знаряддям, що вміє говорити»; вони були позбавлені всіх людських прав, зокрема й права на освіту.

Афінська система виховання. На відміну від Спарти, в Афі­нах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли в Афінах архітектура, скульптура, живопис, ху­дожня література, історія, географія, математика, різні філософ­ські, системи. Тут на рабів існувала не державна, а приватна власність, а між представниками різних класів весь час точилась запекла боротьба.

Особливості економічного становища і політичного життя на­селення Афін знайшли свій вияв у системі виховання дітей, і мо­лоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також здій­снювалася в інтересах рабовласників, але була більш різнома­нітною.

До семи років діти (хлопчики і дівчатка) виховувалися вдо­ма, в сім'ях. Після семи років хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчаток було досить обме­женим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого в окре­мих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були плат­ні, а через це не для всіх доступні. Навчання дітей багатих бать^: ків полягало в поєднанні розумового, фізичного, моральногс і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7—14 років навчалися у приватних, школах грама­тистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «дидаско» — навчаю). Учнів до школи та додому супроводили раби — педагоги («пайс»—ди­тина, «агогейн» — вести). У школах граматистів вчили писати, читати та лічити; писали на навощених дощечках паличкою (сти­лем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфа­ристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з «Одіссеї», «Іліади» та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки і юнаки 14—16 років навчалися п'яти­борству (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плаванню.

Юнаки 17—18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), в яких вивчали філосо­фію, політику, літературу та займались гімнастикою. Юнаки 18—20 років готувалися до військової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони дер­жави).

Афінська система виховання мала яскраво виражений класо­вий характер і була розрахована на те, щоб не допустити дітей нижчих верств до освіти.