2. Рицарське виховання

Рицарі — «пани землі і селян» ство­рили для своїх дітей систему світського виховання, в основу якого було покладено вивчення «вільних благочестій» (верхова їзда, стріляння з лука, метання списа, фехтування, плавання, полю­вання, гра в шахи, вміння складати і співати пісні). Рицарське виховання мало на меті підготувати "досвідчених воїнів, які б вміли жорстоко поводитись з поневоленими кріпаками і відзна­чалися б спритністю та принадністю, перебуваючи у великосвіт­ському товаристві. Діти феодалів (хлопчики) до 7 років вихову­валися в своїх сім'ях, а з 7 до 14 років виконували обов'язки пажа при дружині сюзерена; від 14 до 21 року вони були зброєносцями сюзерена, а потім їх урочисто посвячували в рицарі. Серед них було багато неписьменних і брутальних людей. Дівчата знатного походження виховувались в сім'ях або в пансіонах при мона­стирях.

4.Міські (магістратські) школи

Міські купці і ремісники, будучи невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей, добивалися відкриття своїх (гільдійських і цехових) щкіл, в яких би навчання дітей проводилося їх рідною мовою і допомагало б їм потім у торговельних справах та в розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові школи, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчились читати, писати, лічити та релігії. .

5. Середньовічні університети

У зв'язку з економічним розвит­ком Європи в XII—XIII ст. і необхідністю поширення знань по­чали виникати особливі навчальні заклади — університети: у Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембріджі (1209), Парижі

(1253), Празі (1348) та в інших містах Європи. Середньовічні університети відкривалися з ініціативи вчених, користувались самоврядуванням і автономією; церква і духовенство встанов­лювали свою монополію на університети, підпорядковуючи їх своєму впливові.

Середньовічні університети мали чотири факультети: арти­стичний (підготовчий, строк навчання 5—7 років, протягом яких вивчали «сім вільних мистецтв»), юридичний, медичний і бого­словський* (строк навчання 5—6 років). Після закінчення арти­стичного факультету студенти мали вступати на інші факультети; особи, які закінчували цей факультет, діставали ступінь «магіст­ра мистецтв». Особи, які закінчували повний курс навчання в університеті (11—13 років), здобували вище звання «доктора наук».Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи — трактати.

Завдяки своїй автономії середньовічні університети відігра­вали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості, вони підготували грунт для дальшого розвитку науки в епоху Відродження.

Економічний розвиток у країнах Європи і руйнування фео­дальної ізольованості сприяли розвитку в них елементів світської культури і критичного ставлення до релігії. Оскільки церква і ду­ховенство вимагали філософського зміцнення своїх догматів, то цю місію взяла на себе схоластика, прагнучи примирити віру і розум, релігію і науку. Схоластичне навчання вело до начот­ництва і догматизму.

Схоласти широко користувались текстами (сентенціями) із священного письма, обумовлюючи свої висновки авторитетом церкви. На розвиток схоластики великий вплив мала боротьба між двома напрямами філософії; номіналізмом (від латинського слова «номен» — ім'я) і реалізмом. Номіналісти твердили, що загальні поняття не існують як щось окреме, а є тільки назвою, абстракцією людського розуму. Реалісти, навпаки, вважали, що загальні поняття виникли раніше від речей. К. Маркс називав номіналізм «першим виразом матеріалізму».

Хоч схоластика й розвивала формально-логічне мислення, тренувала розум людини, проте вона не сприяла дальшому роз­виткові науки, освіти і школи. Англійський філософ Бекон Веру-ламський (1561—1626) гостро критикував схоластику і схоластів, які, за його вдалим виразом, ткали «наукову павутину» і цим запаморочували людям голови. Схоластика і схоласти, займаю­чись марними суперечками навколо незначних подій, предметів і явищ, зазнали остаточної поразки в епоху Відродження;. Проте, втративши своє значення в галузі науки, схоластика зберегла його в богослов'ї, її широко використовували єзуїти в боротьбі проти науки і культурного прогресу.