14. Внесення змін і доповнень до статуту

Зміни і доповнення до Статуту підлягають державній реєстрації.

Цей Статут складено в 3 (трьох) примірниках українською мовою, з яких всі є оригіналами.

УЧАСНИКИ: ___________ Шамян С.М.

___________Шамян Л.С.

___________Шамян М.С.

___________Шамян Р.С.

Розділ іі. Організація роботи юридичної служби

За сучасних умов Україна перебуває на стадії становлення правової держави. Ця суспільно-правова категорія охоплює собою сполучення, єдність і розмежування трьох влад: законодавчої, виконавчої, судової, їх зміст полягає в суспільній необхідності належного правозастосування в усіх ланках (галузях) законодавства та в його окремих видах (формах), якими слід вважати юридичне обслуговування суб'єктів виробничо-господарської, сервісної, торговельної діяльності в народному господарстві в цілому і в сільському господарстві зокрема.

Уряд України виніс нове «Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації»від 26. 11. 2008р. , у якому зазначив про необхідність удосконалення правової роботи у сфері громадського виробництва, створення правових та організаційних основ для ефективної діяльності юридичної служби щодо забезпечення законності в роботі підприємств. В цьому положенні зазначено, що основними завданнями юридичної служби є: організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, додержання та запобігання невиконанню вимог законодавчих та інших нормативних актів міністерствами, підприємствами, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків.

Відповідно до цього на всіх підприємствах можуть бути створені юридичні служби.

Організація правової роботи - комплекс заходів, що здійснюються державними органами управління, посадовими особами з метою забезпечення суворого дотримання закону в усіх сферах діяльності.[6, С. 8]

Словосполучення “правова робота” дає підстави говорити про діяльність, пов’язану із застосуванням права і спрямоване на правову забезпечення діяльності конкретного підприємства або установи.

Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання правової роботи. Ці завдання полягають у такому:

• дотримання законності в діяльності суб'єктів господарювання;

• активне використання правових засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшення економічних показників;

• забезпечення зберігання майна підприємства;

• захист прав і законних інтересів підприємств.

Виконання зазначених завдань вимагає не тільки знання законодавства, але й уміння організувати його реалізацію на практиці. Для цього необхідні розуміння суті правової роботи, її місця та значення в управлінні виробництвом, правильний підхід до самої правової роботи.[7, С. 10]

Отже, правова робота – це нормотворча та право застосовна діяльність та керування нею, пов’язана з питаннями відповідальності, взаємозв’язку ланок господарського механізму, посадових осіб та працівників, що забезпечують зміцнення законності, державної, планової та договірної дисципліни, господарського розрахунку в діяльності підприємств, організацій та установ.

Юридичні (правові) дії - це зовнішні акти поведінки суб'єктів правової діяльності, які вдосконалюють правові явища.

Засоби правової діяльності - це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату правової діяльності, нормативно-правові акти централізованого і локального регулювання, докази.

Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою.[9, С. 23]

Результати правових дій - це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами правової роботи.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Локальні нормативні акти підприємств розробляються і приймаються на виконання приписів централізованого законодавства або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємства, або з ініціативи структурних підрозділів.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації - це локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, комерційної організації. Основне призначення локальних нормативних актів - конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Ці документи також називають корпоративними нормативними актами.

Корпоративний нормативний акт - це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації (підприємства), який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками:

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах його компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за погодженням із профспілковим комітетом);

4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну силу;

5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

1) фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;

2) адміністративні корпоративні акти - акти, що регулюють сферу управління;

3) трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу застосування праці;

4) цивільно-правові нормативні акти - акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових актів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно.

Таким чином, правова робота, будучи сукупністю нормотворчої та право реалізуючої діяльності, пронизує всі сфери правової дійсності і спрямована на досягнення подвійної мети: забезпечує законність у діяльності суб'єктів господарювання і посилення впливу на суспільне виробництво. Попри таку обмежену єдність нормотворчої та правореалізуючої діяльності відводиться значне місце в усій правовій діяльності. Це не випадково, оскільки, здійснюючи свою статутну діяльність підприємства різних форм власності та організаційно-правових форм реалізують правові норми як централізованого, так і локального характеру.[12, С. 108]

Відомо, що реалізація права здійснюється в таких формах: дотримання, виконання, використання. Через ці форми втілюються вимоги та можливості права. Тому суб'єкти господарювання при дотриманні та виконанні вимог правових принципів повинні максимально широко використовувати передбачені правом засоби для ефективного господарювання. Це актуально в наш час - у період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації правових норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, господарському, трудовому, фінансовому, аграрному та ін. Власне, цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотримання законодавства про працю, про охорону навколишнього природного середовища тощо.

Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на підприємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється можливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з наслідками правопорушень, а й з причинами їх виникнення, які можуть бути різними: недостатнє знання чинного законодавства, недостатній рівень правового регулювання, винні дії посадових осіб, організаційно-технічні недоліки та ін. Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки, особливо в приватних підприємствах, така робота майже не проводиться, у той час як вона є важливим засобом попередження правопорушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місцевих газетах, радіо та ін.

До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові договори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продукції (товарів), підряд, оренда майна, купівля-продаж та ін.).

При здійсненні підприємством своєї господарської діяльності завжди існує робота, яку має виконувати спеціальний структурний підрозділ – юридична служба. Незалежно від профілю діяльності підприємства функції юридичної служби різних підприємств мають багато спільного.

Зазвичай на невеликих за кількістю працівників та об’ємом господарської діяльності підприємствах юридична служба складається лише з одного спеціаліста-юрисконсульта підприємства. Як правило, при нормальному ході господарської діяльності одного спеціаліста-юрисконсульта для вирішення правових питань підприємства достатньо. Сам термін "юрисконсульт" походить від латинського "jurisconsultus", що в перекладі означає "правознавець", тобто постійний консультант на підприємстві з практичних питань права, захисник інтересів цього підприємства в судових та інших інстанціях. Той факт, що всією правовою роботою малого підприємства займається один юрисконсульт, накладає свій відбиток на всю його діяльність. Зупинимося на цьому більш детально.

Основні завдання юрисконсульта.

Постановою Кабміну №690 від 27 серпня 1995 р. було затверджене "Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації" (далі – Положення). Хоча цей документ є обов'язковим лише для державних підприємств, та ним користується в своїй діяльності і юридична служба ТОВ "Артемівка - Промінвест". Цим Положенням визначено, що основним завданням юридичної служби будь-якого підприємства є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів підприємством, а також його керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків. Юридична служба підприємства підпорядковується безпосередньо керівнику цього підприємства. Як видно із визначення основного завдання юридичної служби, юрисконсульт малого підприємства має слідкувати за дотриманням законодавства на підприємстві при здійсненні ним своєї господарської діяльності. Тому йому слід, насамперед, добре знати всю законодавчу базу, що регулює той вид господарської діяльності, який здійснює підприємство.

Юрисконсульт має підшивку текстів всіх важливих нормативно-правових актів, які мають відношення до виду діяльності підприємства.

Оскільки будь-який вид господарської діяльності підприємства є видом економічної діяльності і юрисконсульт підприємства – спеціаліст, передусім, у сфері господарського права, знання із сфери економіки юрисконсульту є просто необхідним.

Напрями роботи юридичної служби.

У своїй діяльності юридична служба ТОВ "Артемівка-Промінвест" керується всією законодавчою базою, що має відношення до сфери діяльності підприємства. Стосовно організації самої правової роботи на підприємстві та методики її ведення, то тут провідну роль відіграють рекомендації та роз’яснення Міністерства юстиції України.

Підсумовуючи, зазначимо, що обсяг роботи юридичної служби досить значний і різноплановий. Малі підприємства є категорією підприємств, де значення юридичної служби (юрисконсульта) набуває особливого характеру, пов’язаного, по-перше, з тим, що всією правовою роботою відає одна людина, а по-друге з певною універсальністю її роботи і відсутністю спеціалізації за окремими ділянками роботи.

Права та обов’язки юрисконсульта

Права і обов`язки юриста складаються з багатьох факторів наприклад одну з найголовніших відіграє юридична освіта. Вона і формує правову культуру, освіта повинна забезпечувати юридичні знання, необхідні для практикуючого юриста, включаючи розуміння його правових його правових і моральних обов`язків, прав і основних свобод людини, розуміння права і сутності механізму правового регулювання. Знання, навички, і вміння , які юрист-професіонал одержує під час навчання у вищому юридичному закладі, повинні значною мірою відповідати сучасному рівню юридичної науки.

Юрист повинен постійно підвищувати власну професійну культуру, опановувати досягнення теоретичної та практичної юриспруденції. Виконувати усі передбаченні згідно до закону засоби для захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Юрист не має права використовувати свої повноваження в шкоду до громадян в інтересах яких виконує доручення. Не має право прийняти справу якщо вона не відповідає або протирічить чинному законодавству. Це важлива передумова переходу особистої правової культури юриста на більш високий рівень. Далі формуються умови для засвоєння нових підходів і запозичення досвіду інших юристів для пошуку права, його розвитку й удосконалення. Правова культура полягає в критичному, творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з точки зору їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює і особливості професійної правової культури різних її представників (суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів, працівників міліції тощо). Тому йдеться про існування цивілістичної, криміналістичної, адміністративної, судово – процесуальної правової культури тощо.

Отже можна зробити на цьому етапі висновок, що правова культура юриста – це єдність його професійних знань про право, особистого ставлення до нього і практичних дії з врахуванням правових вимог.

Зміст правової культури юриста складається з таких елементів як:

- професійно - правова майстерність(всебічне і глибоке знання правових норм, специфіки їх практичної реалізації, висока нормативна культура, якісний рівень правового мислення, навички і вміння необхідні для юридичної діяльності, оптимальна професійна підготовка і ефективне використання спеціальних юридичних засобів)

- ціннісно-правові орієнтації в сфері права (належний рівень загальної правової культури, ступінь готовності послідовно і цілеспрямовано проводити в життя принципи права, ставлення до чинного законодавства та практики його застосування, мотиви власної професії)

- соціально-політична і громадянська відповідальність(забезпечення прав і свобод громадян, які виступають не тільки за особисті цінності, але й як загальний суспільний інтерес)

- ґрунтовні знання у різних галузях суспільного життя(належний ступінь глибини політичного і економічного мислення, кругозір в сфері специфічних проблем)

Що відноситься до оплати праці, правового і соціального захисту юристів то оплата різних категорій юристів має певні особливості. Тому треба розмежувати оплату праці юристів – державних службовців(судді, працівники прокуратури), і юристів, що займаються приватною практикою (адвокати).

Грошове утримання юристів – державних службовців складається з посадових окладів, надбавок за класи, класні цини, спеціальні звання, вислугу робіт тощо. Оплата праці цієї категорії юристів має забезпечувати достатній матеріальний рівень для належного виконання службових обов`язків, збереження у цих органах кваліфікованих юридичних кадрів.

Правовий та соціальний захист юристів – державних службовців передбачає цілий ряд гарантій їх діяльності. Заходи правового і соціального захисту юристів – державних посадових осіб передбачає їх захист згідно з законодавством, а саме :

- встановлення відповідальності за нанесення тілесних ушкоджень, образу ,погрозу щодо них чи їх близьких родичів, знищення їх майна, інші насильнецьки дії у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

- відшкодування державного бюджету збитків, що заподіяні знищенням або пошкодженням майна їм, членам їх сімей і близьким родичам у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

- обов`язкове державне страхування їх життя і здоров`я за рахунок коштів відповідних бюджетів;

- виплата їм у разі каліцтва чи інвалідності,отриманих під час виконанням службових обов`язків;

- виплата членам сім`ї чи утриманцям одноразової допомоги у випадку загибелі, що пов’язана з виконанням службових обов`язків, а також призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника та збереження права на одержання житлового приміщення на умовах і підставах, які існували на час загибелі , що сталася у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

- щорічна відпустка згідно із законодавством;

- надання додаткової оплачувальної відпустки;

- призначення пенсії за вислугу років за особливими правилами;

- безкоштовне користування за службовим посвідченням на території України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого сполученням(крім таксі);

- користування під час службового відрядження правом на бронювання місць у готелях і на всіх видах транспорту, а також позачергово придбання проїзних документів;

- забезпечення житловою площею місцевими органами влади в першочерговому порядку протягом визначеного законодавством строку;

Особи, що займаються приватною юридичною практикою, отримують плату своєї праці за рахунок доходів, які одержані від здійснення професіональної діяльності після сплати встановлених законом податки.

Оплата їх праці здійснюється на підставі домовленостей між громадянином, юридичною особою та юристом (юридичним об`єднанням), розмір якої встановлюється цими домовленостями, але не може бути нижчого від встановленого державою мінімального розміру заробітної платні. Оплата праці проводиться за фактично виконану роботу, якщо договір розривається достроково.

В Додатку А наведено зразок посадової інструкції начальника юридичного відділу, що є еталонною.

Зразок Додаток А

_________________________________ (назва установи, організації) _________________________________ ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ НАЧАЛЬНИКА ЮРИДИЧНОГО ВІДДІЛУ

ЗАТВЕРДЖУЮ ________________________ (керівник установи,організації, інша посадова особа, ______________________________ уповноважена затверджувати ________________________ посадову інструкцію) ________ _______________ (підпис) (прізвище, ініціали) «___» ____________ ____ р.