Розділ IV. Аналіз внутрішніх нормативних документів на предмет їх відповідності чинному законодавству

Поняття локального нормативного акту визначається теорією держави і права. Локальні нормативні акти – це нормативні приписи, що прийняті на рівні конкретного підприємства, установи, організації. До локальних нормативних актів на підприємстві належать такі документи, як статут, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про окремі служби підприємства, посадові інструкції тощо.

Підготовані проекти локальних нормативно-правових актів та інших документів правового характеру подаються на підпис керівникові організації, підприємства, установи.

Юрисконсульт організації (підприємства, установи) до подання на підпис керівникові проектів наказів, інструкцій, положень та інших локальних нормативно-правових актів повинен перевірити їх відповідність чинному законодавству. При цьому юрисконсульт має вияснити:

- чи правомочний керівник підприємства видати наказ чи інший локальний нормативно-правовий акт з цього питання, чи вирішення питань, передбачених у проекті, належить до компетенції інших (вищих) органів;

- чи не вимагається узгодження цього проекту із місцевим комітетом профспілки;

- чи правильно зроблені посилання на закони та інші нормативні акти;

- якими чинними нормативними актами регулюється це питання, та вивчає ці нормативні акти;

- чи не вносилися зміни, доповнення в акти, порівнює зміст тієї частини проекту, у якій є посилання на нормативні акти, із змістом цих актів;

- якщо проект поданого на підпис документу містить текст (витяг) якогось закону або підзаконного нормативного акту, юрисконсульт порівнює текст законодавчого акту та проект документу. Текст закону чи іншого нормативного акту має бути відтворений дослівно;

- чи відповідає підготований проект вимогам відомчих нормативних актів, а також прийнятим раніше актам цього підприємства, якщо проект не передбачає їхнього скасування чи зміни;

- чи узгоджений проект із зацікавленими підрозділами підприємства. Якщо відмітка про узгодження відсутня, юрисконсульт повертає проект документу особі, яка відповідає за його підготування.

Юридична служба організації при перевірці проектів документів правового характеру (локальних нормативних актів та ін.) на відповідність чинному законодавству має брати до уваги, що за наявності протиріч між нормативно-правовими актами різного рівня потрібно керуватися ст. 8 Конституції України, яка встановлює, що Конституція має найвищу юридичну силу, норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

На юрисконсульта організації (підприємства, установи) покладається контроль за відповідністю вимогам законодавства наказів та інших локальних нормативно-правових актів, виданих керівниками структурних підрозділів організації. Тому юрисконсульту необхідно періодично перевіряти накази та інші локальні нормативно-правові акти, що видані структурними підрозділами. Якщо ці локальні нормативно-правові акти прийняті з порушенням чинного законодавства, працівник юридичної служби негайно має вносити пропозицію керівникові відповідного структурного підрозділу про скасування незаконних локальних нормативно-правових актів. У випадку, якщо керівник структурного підрозділу організації не приймає заходів до скасування або приведення до відповідності чинному законодавству локальних нормативно-правових актів, у випадках грубого порушення законності юридичному відділу, юрисконсульту слід внести керівникові організації (підприємства, установи) пропозиції про скасування чи зміни цих актів.

Дуже важливу частину правової роботи в організаціях складає прийняття так званих відомчих нормативних актів – примірних статутів, примірних положень, інструкцій тощо. При прийнятті подібних нормативних актів значну роль повинна відігравати юридична служба.

Керівництво відповідної галузі народного господарства (відомства, наприклад, споживчої кооперації) має якусь мету, для втілення якої приймається локальний нормативний акт (наприклад, покращення роботи галузі, приведення відомчих нормативних актів у відповідність до чинного законодавства і т.п.). Відповідні служби відомства розробляють проект нормативного акту – це може бути цілісний проект або пропозиції до нього. Юридична служба повинна брати активну участь у цьому процесі з метою, щоби цей проект у всіх своїх частинах відповідав чинному законодавству. Зокрема, юридична служба може збирати всі пропозиції щодо такого нормативного акту і на їх підставі складати проект відповідного нормативно-правового акту.

Готовий проект відомчого нормативно-правового акту може надсилатися до конкретних організацій з метою внесення до нього відповідних пропозицій. В таких випадках юридична служба підприємства повинна, на підставі аналізу конкретної ситуації, у співпраці із зацікавленими службами підприємства, сформулювати і подати такі пропозиції до проекту нормативно-правового акту. Якщо виявиться, що представлений проект відомчого нормативно-правового акту суперечить чинному законодавству, наприклад, якомусь базовому закону, юридична служба повинна звернути увагу авторів проекту на такі протиріччя, обґрунтувати і дати пропозиції щодо їх усунення.

Міністерства, відомства, підприємства, установи, організації зобов язані забезпечити юридичний відділ, юрисконсульта законодавчо-довідковими матеріалами, збірниками та іншими посібниками з правових питань, а також необхідною юридичною літературою.

Юридична служба постійно здійснює систематизацію, облік та зберігання нормативних актів. У процесі діяльності за цим напрямом юрисконсульт виконує такі види робіт:

- вивчення нормативних актів;

- облік нормативних актів, судової практики на підставі відповідного класифікатора;

- вивчення і аналіз змін, що вносяться до нормативних актів;

- складання систематизованої картотеки;

- ведення контрольних екземплярів нормативних актів;

- внесення змін до нормативних актів;

- відмітки про зміни у картотеці.

У випадку застосування автоматизованих довідково-правових систем юрисконсульту немає необхідності виконувати роботи , пов язані із веденням картотеки загальнодержавних і відомчих нормативних актів. Однак картотека може застосовуватись у роботі юридичної служби для обліку нормативних юридичної особи (локальних), які не можуть бути одержані із баз автоматизованих довідково-правових систем.

Нормативно-правові акти зберігаються за розділами (відповідно до класифікатора) у хронологічному порядку.

Підтримання нормативно-правових актів у контрольному стані вміщує відстеження внесених до них змін і доповнень.

Таким чином, правова робота за своїм змістом має універсальний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і право реалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання.

Правова робота є невід'ємною частиною діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, серед яких важливе місце належить юридичній службі як спеціалізованому правовому підрозділу підприємства. Але слід також мати на увазі, що проведення та організація правової роботи покладається на керівництво підприємств.

Висновки

Отже, пройшовши виробничу практику в АТ «Артемівка-Промінвест» та дослідивши всю зібрану інформацію були зроблені наступні висновки.

З врахуванням сьогоднішніх ринкових відносин велике значення з боку відповідних органів має організація належного юридичного обслуговування підприємств, установ, організацій різних форм власності і господарювання. Належна організація юридичного обслуговування в кожному суб'єкті господарювання сприяє своєчасному правовому захисту не лише статутних, майнових, виробничо-господарських, фінансових, земельних, трудових, а й інших прав і інтересів кожного суб'єкта господарювання.

Організація правової роботи в суб'єктах господарювання має дві основні мети: забезпечення законності та забезпечення дотримання дисципліни в господарських відносинах з метою підвищення ефективності виробництва і діяльності суб'єкта господарювання.

Досягнення цього вимагає від спеціалістів юридичної служби належного виконання складних і багатогранних правових завдань. Найважливіші з них визначені. Ось їх неповний перелік:

1) зміцнення законності в діяльності господарських суб'єктів;

2) використання правових засобів для зміцнення фінансово-економічних показників, боротьби з безгосподарністю, поліпшення економічних та фінансових результатів роботи;

3) сприяння забезпеченню правовими засобами збереження власності, виконання зобов'язань за договорами;

4) захист прав та законних інтересів підприємств, незалежно від форм власності і господарювання;

5) пропаганда національного законодавства.

Наведені завдання є загальними для всіх юридичних служб, незалежно від форм власності підприємства.

Отже, юридична служба — це особлива служба, особливий підрозділ у складі підприємства, яка здійснює керівництво правовою роботою та забезпечує юридичне обслуговування.

Юридична служба — це самостійний підрозділ, який створюється в суб'єкті господарювання, незалежно від того, хто виконує ці функції: одна особа — юрисконсульт чи юридичне управління або сектор, відділ, група, бюро чи інший підрозділ, який складається з колективу спеціалістів-юристів.

Юридична служба на підприємстві відіграє велику роль у сприянні укладанню та виконанню договорів. Вони зобов'язані брати участь у складанні договорів протоколів розбіжностей, організовувати та вести претензійну і позовну роботу, готувати матеріали до подання їх у суди, також з цих питань виступати в судах, у тому числі з переддоговірних спорів і спорів про виконання господарських та інших договорів.

На нашу думку, розвитку юридичних служб та створенню їх в суб'єктах господарювання сприяло б прийняття єдиного законодавчого акта «Про юридичну службу на підприємстві». У зв'язку з цим необхідно було б внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства України про забезпечення постійного юридичного обслуговування або правової допомоги.

Оскільки чинний підзаконний акт Кабінету Міністрів України „Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації” від 27 серпня 1995 р. № 690 стосується лише суб'єктів господарювання державної форми власності, то можна зробити висновок про те, що законодавче регулювання створення та діяльності юридичних служб у суб'єктах господарювання недержавної форми власності відсутнє. Але ці норми можуть бути використані за аналогією кожним суб'єктом господарювання при прийнятті локальних актів про юридичну службу.

Джерельна база

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Електронне джерело // Офіційний сайт Верховної Ради України //www.rada.gov.ua

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Електронне джерело // Офіційний сайт Верховної Ради України //www.rada.gov.ua

3. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV // Електронне джерело // Офіційний сайт Верховної Ради України //www.rada.gov.ua

4. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України вiд 15.05.2003 № 755-IV. // Електронне джерело // Офіційний сайт Верховної Ради України //www.rada.gov.ua

5. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації № 1040, від 26. 11. 2008р. // Електронне джерело // Офіційний сайт Верховної Ради України //www.rada.gov.ua\

6. Про затвердження примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів АРК, місцевих органів виконавчої влади: Постанова КМУ № 115 від 17.10. 1997 р. // Електронне джерело // Офіційний сайт Верховної Ради України //www.rada.gov.ua\

7. Бісік С. Г. Організація юридичної служби на підприємстві. - Суми: Фортуна. – 2006. – 345 с.

8. Оболенський О. Задачі розвитку юридичної служби в контексті адміністративної реформи // Вісник держ. служби України. - 2009. - № 3. – С. 73-78.

9. Професіоналізація - основа державної кадрової політики в регіоні України // Олуйко В. М. Кадри в регіоні України: становлення та розвиток: Монографія / В. М. Олуйко; За ред. Н. Р. Нижник, Г. І. Лелікова. - К., 2011. – 345 с.

10. Якубовсъкий О. П. Шляхи вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів // Актуальні проблеми державного управління: Наук, зб. УАДУ. - Вип. III / Ред. кол.: О. П. Якубовський (голова), B. М. Кривцова, А. Г. Ахламов та ін. - Одеса: ОРІДУ, 2000. -C. 65-74.

11. Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Організація державної служби на підприємстві: Навч. посібник / За заг. ред. Ю. М. Лозенко. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2009. - 672 с.

12. Яцуба В. Роль підготовки і підвищення кваліфікації працівників юридичних служб підприємств, установ та організацій. // Вісник державної служби України. - 1997. - № 4 – С. 54-59.

13. Яцюк В. Удосконалення управління системою підвищення кваліфікації державних службовців в Україні // Вісник УА ДУ. - 2007. - № 2. - Ч. 2. – С. 269-283.

РЕЦЕНЗІЯ

Керівника практики від інституту

На звіт студента

Про проходження виробничої практики у

Работа виконана

_________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Керівник практики від ВНЗ_______________________________________

126