5.Профілактика внутрішньолікарняних заражень

Щоб не допустити внутрішньолікарняного зараження, хво­рого найкраще ізолювати в індивідуальному боксі. Для пацієнтів на одну й ту ж малоконтагіозну інфекцію можна виділити спільну палату на 2-4 ліжка. їм не дозволяється заходити в інші палати та допоміжні приміщення, за винятком кімнат, коло яких визначе­но лікарем. За виконання правил внутрішнього розпорядку і про­тиепідемічний режим відповідають як лікарі, так і середній та молодший медичний персонал. Важливі обов'язки мають палатні медсестри, котрі несуть цілодобове чергування.

Виконуючи професійні обов'язки, мед персонал може спілкуватися з інфекційними хворими та контактує з різними ме­дикаментами й дезінфекційними засобами. Тому він наражаєть­ся на небезпеку захворіти.

Зараження може відбутись за допомогою різноманітних об'єктів. Якщо їх згрупувати, то складається враження, що обслуговуючий медичний персонал перебуває у "чотирикут­нику небезпеки". Першу його сторону складає біологічний мате­ріал від хворого, другу - предмети побуту, третю - природні фактори, четверту - медичні засоби.

У зв'язку з тим, що медичний персонал інфекційної лікарні та КІЗу поліклініки належить до групи ризи­ку, він підлягає імунізації проти ряду інфекційних хвороб. Прак­тичний досвід засвідчує, що випадки зараження медичних сестер в інфекційних лікарнях і відділеннях трапляються значно рідше, ніж в деяких інших лікувальних закладах (на лікарській дільниці, у хірургічному відділенні), де немає належної епідеміологічної настороженості.

Серед потенційних факторів перенесення збудників інфек­ційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного пер­соналу. На руки можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмоне­ла патогенна ешерихія, вірус гепатиту А, ротавірус і багато інших патогенних мікроорганізмів. У зв'язку з цим, дуже важливо зро­зуміти, що належний захист рук - необхідний захід профілакти­ки внутрішньолікарняних інфекцій. Ось чому під час контакту з матеріалом, який забруднений патогенними мікроорганізмами, треба користуватись гумовими рукавичками, а відразу після закінчення роботи їх зняти та якісно вимити руки, не пропускаючи жодної ділянки обох кистей.

Розрізняють три рівні знезараження рук: соціальний, гігієнічний (дезінфекція) і хірургічний. Соціальний рівень перед­бачає миття водою з милом перед їдою, до і після відвідання туалету, до і після догляду за пацієнтом і при забрудненні рук. Для цього використовують мило (ліпше рідке), серветки, паперо­вий рушник або електрорушник.

Гігієнічну обробку рук здійснюють: перед виконанням інвазивних процедур (наприклад, перед внутрішньовенним введенням розчинів), перед обслуговуванням пацієнта з дуже ослабленим імунітетом, до і після догляду за раною та сечовим катетером, перед одяганням і після зняття рукавичок, після контакту з біо­логічними рідинами або в разі можливого забруднення патоген­ними мікробами.

У таких випадках після миття рідким милом з водою треба додатково застосувати антисептик. З дезінфекційних засобів на водній основі можна рекомендувати 4 % розчин хлоргексидину біглюконату або повідон-йодин. Ефективними є також засоби, що містять алкоголь: 70° етиловий спирт, антисептол та ін. Спир­тові середники використовуються тоді, коли не можна скориста­тись милом або треба дуже швидко продезінфікувати руки.

Хірургічний рівень знезараження рук орієнтований на лікарів-хірургів і операційних сестер. Він здійснюється за спеціальною методикою.

6. Дезінфекція, її види та способи при різних інфекціях.

Заходи, спрямовані на розрив механізму передачі збудника. Усі інфекційні хвороби можна розділити на чотири групи відповідно до механізму передачі збудника, що, у свою чер­гу, залежить від локалізації мікроба в організмі хворого чи носія

При кишкових інфекціях збудники найчастіше перебува­ють у кишечнику, зрідка у шлунку, й з калом виводяться назовні. Потрапивши в довкілля, патогенні мікроби забруднюють ґрунт, воду, різні об'єкти. Розповсюдженню збудника сприяють мухи та антисанітарні умови. Зараження здорової людини може відбу­тись при занесенні збудника в рот з їжею, водою або брудними руками. До кишкових інфекцій належать холера, сальмонельоз, шигельоз, гепатити А та Е, лептоспіроз й ін.

У попередженні розповсюдження кишкових інфекцій дуже важливе значення мають санітарно-гігієнічні заходи:

• благоустрій міст і сіл;

• наявність каналізації;

• постійний контроль за водопостачанням, санітарна охорона місця забору води, її очищення та дезінфекція;

• своєчасне збирання, вивіз та знешкодження сміття, нечистот і каналізаційних вод;

• попередження забруднення ґрунту;

• знищення мух і недопущення їх до харчових продуктів;

• попередження забруднення харчових продуктів під час їх заготівлі, переробки, транспортування та реалізації;

• підвищення санітарної культури населення.

З метою знищення збудників інфекційних хвороб у довкіллі проводиться дезінфекція (від лат. des — заперечення, іпfесііоп –інфекція). Розрізняють поточну та заключну дезінфекцію. По­точну дезінфекцію проводять довкола хворого і бактеріоносія. Заключну дезінфекцію роблять одноразово в осередку, де пере­бував хворий, після його госпіталізації, видужання або смерті. Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірної присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети? вокзал).

Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні мето­ди. До фізичних методів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, кип'ятіння, обробка в пароповітряній камері. Спалюванню підля­гають речі, що не мають цінності. Кип'ятіння широко використо­вується для стерилізації медичних інструментів та посуду.

Хімічну дезінфекцію здійснюють за допомогою різних речо­вин, що згубно діють на збудника. До них належать:

► хлорвмісні засоби (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорид на­трію, дезам та ін.);

• йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодоформ);

• похідні фенолу (мильно-фенолова суміш, 1-хлор-бета-нафтол);

• альдегіди (формальдегід, бета-пропіолактон);

• окисники (перекис водню, дезоксон);

• луги (їдкий натр, їдке калі, поташ);

• спирти (етиловий, пропіловий);

• поверхнево-активні засоби (ОП-7, СФ-1);

► інші хімічні сполуки (хлоргексидин, метацид, гембар). Широкого вжитку набули імпортні дезінфекційні препара­ти: бацилол-плюс, бацилоцид-расанд та ін.

Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з ви­користанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Занурен­ням у дезрозчини обробляють білизну, посуд, іграшки, зрошен­ням - підлогу, панелі, меблі, протиранням - картини, поліровані речі. У домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби "Саніта", "Посудомий", "Гексахлор", що поступають у продаж.

Переносниками деяких інфекційних хвороб можуть бути гризуни, які одночасно є джерелом збудника (наприклад, щури при лептоспірозі). У таких випадках дератизацію слід розгляда­ти як засіб, що одночасно діє на першу та другу ланки епідеміч­ного процесу.

При інфекціях дихальних шляхів немає потреби виявляти фактор, через який передався збудник, тому що він відомий (по­вітря). У заражених осіб збудники перебувають на слизових обо­лонках носоглотки, гортані, іноді трахеї та бронхів, звідки під час кашлю, розмови, чхання з крапельками слизу виділяються в дов­кілля (крапельний механізм передачі). Зараження відбувається при потраплянні цих крапельок або пилу, що утворився при їх підсиханні, у дихальні шляхи сприйнятливої людини. До цієї гру­пи інфекцій відносяться грип, дифтерія, кір, ангіна та ін.

Патогенні мікроорганізми, що потрапили в повітря, можна зни­щити провітрюванням приміщення та опроміненням ультрафіоле­товим промінням (кварцування). У сонячні дні використовують прямі сонячні промені через відчинені вікна для дезінфекції кімнат і поверхні різних предметів, вивішують білизну на вулиці. Мікроби, які осіли на підлогу та меблі, знищують шляхом вологого проти­рання дезінфекційними розчинами. Для індивідуального захисту використовують марлеві маски та респіратори різних типів.

При кров'яних інфекціях збудники перебувають у крово­носній системі хворої людини чи тварини, звідки можуть потра­пити в кров іншої особи за допомогою кровосисних комах (воша, комар, блоха, москіт, кліщ). Це так званий трансмісивний механізм передачі. До цієї групи належать висипний тиф, малярія, гемо­рагічні гарячки, кліщовий енцефаліт, чума та ін. Зрозуміло, що розірвати такий механізм передачі збудника можна шляхом зни­щення комах-переносників, тобто засобами дезінсекції (від лат. des — заперечення, isnsectum — комаха).

Основні способи боротьби з комахами поділяються на фізичні та хімічні. Фізичні способи передбачають застосування високих температур, зокрема, спалювання малоцінних речей і сміття, пра­сування одягу, обробку його в пароповітряних камерах, механіч­не усунення членистоногих за допомогою пиловловлювача чи витрушування. Хімічні способи включають застосування отруй­них для комах речовин (хлорофос, карбофос, піретрум) і репе­лентів - речовин, що відлякують членистоногих (різні лосьйони, мазі, креми та аерозолі, наприклад, диметилфталат, "ДЕТА"), а та­кож параформалінових камер.

При інфекціях зовнішніх покривів збудники потрапляють на шкіру та слизові оболонки завдяки прямому (безпосередньо­му) контакту з джерелом збудника або через різні предмети (непрямий контакт). Прикладом прямого контакту є передача скаженою твариною (вовк, лисиця, собака) вірусу сказу під час укусу, непрямого - передача коростяного кліща від зараженої коростою людини до здорової через рушник чи рукавиці. Багато хвороб з цієї групи пов'язані з пораненням шкіри чи медичними маніпуляціями. Так, правець може передатись при побутових і вуличних травмах, ходінні босоніж, якщо рана забруднюється ґрун­том, в якому є збудник вказаної хвороби. ВІЛ-інфекція і гепатити В, С, О передаються під час переливання крові, взятої від хворого донора, або ін'єкцій наркотиків, які наркомани часто вводять собі без дотримання правил антисептики (спільним шприцом). Важ­ливо зазначити, що в одних випадках збудник осідає в місці про­никнення у шкіру (бешиха) і зумовлює місцевий запальний про­цес, в інших - потрапляє у кров і далі осідає в різних органах (віруси гепатитів - у печінці), спричинюючи захворювання без ознак ураження зовнішніх покривів.

Розрив контактного механізму досягають підвищенням за­гальної санітарної культури населення, поліпшенням житлових і виробничих умов. Для попередження ранового зараження вели­ке значення має профілактика вуличних і побутових травм. Щоб не допустити зараження під час медичних маніпуляцій, треба ре­тельно обстежувати донорів крові та органів на вірусоносійство, користуватись одноразовими шприцами та системами, якісно сте­рилізувати колючий та ріжучий інструментарій.