- •Тема лекції №10: «Захворювання переважно з множинним механізмом передачі. Чума»
- •1. Визначення; збудник захворювання, його характеристика.
- •2. Епідеміологія, патогенез інфекції.
- •3. Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення.
- •4. Лабораторна діагностика.
- •5. Догляд і лікування хворих.
- •6 .Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих.
- •7 .Профілактичні заходи.
Тема лекції №10: «Захворювання переважно з множинним механізмом передачі. Чума»
1. Визначення; збудник захворювання, його характеристика.
2. Епідеміологія, патогенез інфекції.
3 .Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення.
4. Лабораторна діагностика
5. Догляд і лікування хворих.
6 .Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих.
7. Профілактичні заходи
1. Визначення; збудник захворювання, його характеристика.
Чума (pestis) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється чумною паличкою. Проявляється гарячкою, тяжкою інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсисом.
Чумний мікроб (Yersinia pestis) - грамнегативна паличка овоїдної форми; легко забарвлюється аніліновими фарбами, інтенсивніше - на кінцях. Бактерія нерухома, має капсулу. Продукує дуже сильний токсин.
Стійкість бактерій у довкіллі невелика: на них згубно діють висока температура, сонячне світло, висушування. Нагрівання до 60 °С вбиває їх за 1 год, кип'ятіння - протягом 1 хв. Разом з тим збудник добре переносить низькі температури: при 0 °С зберігається протягом 6 міс, —22 °С — 4 міс. Із дезінфекційних засобів найбільш згубно на нього діють розчини сулеми, карболової кислоти, хлораміну Б, хлорного вапна у звичайних концентраціях.
2. Епідеміологія, патогенез інфекції.
Хвороба є особливо небезпечною. Хоч епідемії відійшли в минуле, території природних осередків чуми не зменшуються і продовжують займати 8-9 % усієї суші.
Природні осередки чуми є на всіх материках, крім Австралії. Найзначніші з них знаходяться в Центральній і Південно-Східній Азії (Монголія, Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, В'єтнам), в Африці (Кенія, Танзанія, Конго, Сенегал), у Південній Америці (Болівія, Бразилія, Перу, Еквадор), на Близькому Сході, у США. На території країн СНД є 13 ендозоотичних осередків чуми, які періодично активізуються. Загальна їхня площа складає понад 200 млн га.
Резервуаром збудника в природі є гризуни (понад 200 видів і підвидів), найчастіше - ховрахи, бабаки, піщанки, хом'яки, щури, зайці. Серед них періодично виникають епізоотії. Переносниками є блохи (близько 120 видів), які паразитують на цих тваринах. У зимосплячих гризунів (ховрахи, бабаки, тарбагани) спостерігаються дві хвилі епізоотій - ранньою весною і на початку літа. У незимосплячих звірків (щури, миші, піщанки) захворювання можуть реєструватися протягом усього року, але інтенсивні епізоотії частіше виникають в осінньо-зимовий період. Із свійських тварин на чуму хворіють тільки верблюди.
Збудник передається трансмісивним, контактним, аліментарним і крапельним шляхами. Заразитись можна при укусі блохи, яка паразитувала на хворій тварині, при знятті шкірок з гризунів, забої і розробці туші хворого верблюда, вживанні в їжу інфікованого м'яса, що не пройшло достатньої термічної обробки. Рідше трапляється зараження через побутові речі, забруднені гноєм і харкотинням хворих.
Трансмісивне і контактне зараження призводять до виникнення шкірної, бубонної і септичної форм чуми. Ускладнення будь-якої з них чумною пневмонією зумовлює в подальшому крапельний шлях передачі збудника. Хворий на легеневу чуму є найбільш небезпечним і може спричинити епідемічні спалахи цієї форми хвороби. Він є заразним до видужання або смерті. Людина, хвора на бубонну форму, практично безпечна; передача збудника оточуючим можлива лише при наявності бліх.
Люди дуже сприйнятливі до чуми. Найчастіше в природному осередку на небезпеку інфікування наражаються чабани, мисливці, працівники геологічних партій, споживачі верблюжого м'яса.
Патогенез. Бактерії чуми в організм людини проникають через шкіру, кон'юнктиви, дихальні шляхи або травний канал. З лімфою збудник заноситься в регіонарні лімфовузли. Під впливом бактерій та їх токсинів розвивається серозно-геморагічне збільшення лімфовузлів і навколишніх тканин з утворенням бубонів, що нагноюються. По лімфатичних капілярах збудник потрапляє у віддалені лімфовузли, утворюючи віддалені бубони, які менших розмірів і не нагноюються. Прорив бактерій у кров зумовлює розвиток сепсису з виникненням вторинних вогнищ запалення, переважно в легенях, рідше - у кишках. Якщо ураження відбувається крапельним шляхом, то розвивається легенева чума (чумна пневмонія). Інтенсивне розмноження бактерій та їх масове руйнування можуть призвести до розвитку септичного шоку.
Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет. Повторні випадки чуми рідкісні.