4. Відмінні ознаки інфекційних хвороб.

Інфекційні хвороби суттєво відрізняються від інших хвороб.

Відмінні ознаки інфекційних хвороб:

• наявність специфічного збудника

• заразливість, або контагіозність

• циклічність перебігу

• вироблення імунітету до повторного зараження

Наявність специфічного збудника. Кожна інфекційна хвороба має свого збудника. Наприклад, грип спричинюється вірусом грипу, що з родини ортоміксовірусів (Influenzae virus), холера - вібріоном холери (Vibrio cholerae), малярія - малярійним плазмодієм (Plasmodium malariae), сибірка - сибірковою бактерією (Bacillus anthracis).

Розмаїття збудників породжує таке ж розмаїття інфекційних хвороб. Кожний вид збудника має специфічні властивості, які вносять свої особливості в інфекційний процес. З іншого боку, організм кожної людини має індивідуальну неповторність. А тому варіантів перебігу інфекційної хвороби безліч, що дуже утруднює їх діагностику, лікування і попередження.

Найважливішою властивістю збудника інфекційної хвороби є його патогенність, тобто генетично зумовлена спроможність спричиняти патологічний (хворобливий) стан. Відповідно до цього всі мікроорганізми ділять на патогенні, умовно-патогенні та непатогенні (сапрофіти). Ступенем чи мірою патогенності виду і штаму мікроба є вірулентність.

Інша важлива властивість збудника інфекційної хвороби - його інвазивність, тобто здатність проникати в тканини людського тіла. Проявити інвазивність, тобто агресивність, мікроб може, продукуючи відповідні ферменти - гіалуронідазу, стрептокіназу та ін.

Патогенні властивості збудника безпосередньо пов'язані з його токсигенністю, тобто спроможністю нагромаджувати і виділяти токсини (отруйні речовини). Розрізняють екзо- та ендотоксини. Екзотоксини виробляються і виділяються живими мікроорганізмами (збудники дифтерії, ботулізму, правця та ін.). Ендотоксини тісно зв'язані з мікробною клітиною, тому вивільняються тільки при її руйнуванні. Важливо зазначити, що екзотоксини різних збудників мають суттєві відмінності щодо механізму дії, вибірковості та характеру ураження різних органів людського організму. Ендотоксини не проявляють такої специфічності.

Заразливість - дуже важлива риса інфекційної хвороби, яка склалась у процесі еволюції живого світу. Вона свідчить про те, що організм хворого може стати джерелом збудника для інших людей. Завдяки цьому відбувається розповсюдження інфекційних хвороб і виникають епідемії.

Циклічність перебігу. Вона характерна для гострих інфекційних хвороб, у розвитку яких розрізняють такі періоди:

• інкубаційний;

• початковий;

• основних клінічних проявів;

• видужання.

Інкубаційний період триває від моменту проникнення збудника в організм (зараження) до появи перших ознак хвороби. У цей час збудник розмножується і виникають певні зміни в організмі, які ще не мають клінічних проявів, тобто відбуваються на субклінічному рівні. При одних хворобах інкубаційний період дуже короткий, у межах декількох годин - однієї доби (грип, харчова токсикоінфекція), при інших - триває тижні й місяці (вірусні гепатити) і навіть роки (ВІЛ-інфекція/СНІД).

На початковий період припадають перші загальні ознаки хвороби, які є її передвісниками: відчуття нездужання, швидка втома, зниження апетиту, біль голови, мерзлякуватість, незначне підвищення температури тіла тощо. Такі зміни спостерігаються при багатьох хворобах, тому діагностика складає значні труднощі, часто не можлива.

Період основних клінічних проявів, або розпалу хвороби, характеризується розгортанням повної клінічної картини зі специфічними проявами. Систематичне спостереження за хворим іноді дає змогу виділити стадію наростання симптоматики, стадію власне розпалу, на яку припадає пік клінічної картини, і стадію її згасання.

До найважливіших виявів інфекційної хвороби належать: гарячка, нежить, кашель, висипка, біль у горлі, суглобах, м'язах, блювання, пронос, збільшення печінки і селезінки, лімфаденіт тощо. Розмаїття симптомів дає змогу ліпше обґрунтувати діагноз і разом з тим .часто вимагає диференційної діагностики з дуже багатьма хворобами.

Тривалість розпалу хвороби коливається в широких межах - від декількох днів до багатьох місяців. Гостра форма хвороби може затягуватись і перейти в хронічну.

При сприятливому перебігу настає видужання. Воно може бути повним, тобто з відновленням усіх порушених хворобою функцій організму, і неповним, коли зберігаються її залишкові явища. Останні нерідко вказують на можливість рецидиву (повернення хвороби). У період видужання, який іноді затягується на півроку і більше, може сформуватись хронічна форма хвороби (наприклад, при гепатитах В, С і D). До інших небажаних наслідків належить збереження носійства збудника (при черевному тифі, сальмонельозі, дифтерії та ін.).

Розрізняють різні ступені тяжкості хвороби: легкий, середній і тяжкий. Вони зумовлені вираженням інтоксикації організму, гарячки, характером розладів різних органів і систем, ускладнень. Об'єктивна оцінка тяжкості хвороби в конкретного хворого потрібна для визначення адекватного об'єму лікувальних заходів.

Вироблення імунітету — це четверта специфічна ознака інфекційної хвороби. У широкому розумінні термін "імунітет" означає захист організму від живих тіл і речовин, що несуть чужу генетичну інформацію. Саме носіями такої інформації є збудники інфекційних хвороб.

Імунна відповідь людського організму буває двох типів:

• клітинна, яку здійснюють Т-лімфоцити та макрофаги;

• гуморальна, тобто за допомогою антитіл, що синтезуються В-лімфоцитами.

Клітинний імунітет частіше формується при вірусних хворобах, гуморальний - при бактерійних.

Наявність тривалого імунітету після перенесеної інфекційної хвороби пов'язують з утворенням клону Т- і В-клітин пам'яті. Вони спроможні запустити синтез антитіл і клітинні реакції до антигенів збудника, який проник повторно в організм.