2. Продуктивність праці: сутність, показники та методи розрахунку

Для оцінки ефективності використання на підприємстві такого фактору виробництва, як праця застосовується певну систему оцінок та показників, основним з яких є продуктивність праці.

Продуктивність праці – це комплексна якісно-кількісна оцінка здатності конкретної праці створювати певну кількість економічних благ за певний термін виробничої діяльності підприємства.

Ця оцінка характеризує ефективність використання на підприємстві персоналу і є вирішальним чинником підвищення його конкурентоспроможності та ефективності як окремих видів, так й господарської діяльності підприємства загалом. На підприємстві для визначення ефективності використання праці застосовують наступні різновиди продуктивності праці:

• індивідуальну (продуктивність праці окремого працівника на його робочому місці);

• локальну (продуктивність праці по окремих структурних підрозділах підприємства);

• загальну (продуктивність праці в цілому по підприємству).

Залежно від техніко-технологічних умов та особливостей організації виробничого процесу, цілей економічного аналізу розрізняють два методи розрахунку та два типи показників кількісного виміру продуктивності праці.

Методи розрахунку продуктивності праці:

• прямий;

• обернений.

Типи показників кількісного виміру продуктивності праці:

• виробіток (кількість виготовленої продукції на одиницю праці);

• трудомісткість (витрати праці на виготовлення одиниці продукції).

Показник виробітку (В) розраховується за формулою 5.1.

В = , (5.1)

де Q – обсяг виробленої продукції;

Ч – середньоспискова чисельність персоналу, тис. чол.

Показник трудомісткості (Т) розраховується за формулою 5.2.

(5.2)

Залежно від способу виміру обсягу виготовленої продукції розрізняють три методи розрахунку показників продуктивності праці:

• натуральний;

• трудовий;

• грошовий.

При натуральному методі обсяг виготовленої продукції вимірюється у фізичних одиницях. Для нього характерні простота і достовірність виміру продуктивності праці. У той же використання цього методу обмежено лише тими виробництвами, де випускається однорідна продукція.

При трудовому методі обсяг виготовленої продукції вимірюється у її трудомісткості в незмінних базових нормо-годинах, що є науко обґрунтованими нормативами витрат часу на виготовлення одиниці продукції. Цей метод застосовується для розрахунку показників продуктивності праці основних робітників на робочих місцях, виробничих дільницях та цехах, де виготовляється різнорідна продукція, як правило у формі напівфабрикатів. У той же час використання трудового методу вимагає досконалої нормативної бази, яка динамічно змінюється у наслідок впливу зовнішнього середовища на виробничу діяльність підприємства. Її оновлення для підприємства є справою трудомісткою і витратною, що також обмежує можливості використання цього методу.

Методичні та організаційні недоліки притаманні натуральному і трудовому методам не характерні для грошового методу, що робить використання його найбільш поширеним на підприємствах будь-якої галузі промисловості, у тому числі хімічної галузі та усіх її підгалузях. Цей метод є універсальним і застосовується на всіх рівнях планування та управління виробничою діяльністю підприємства та усіх його структурних підрозділів. Обсяг виробленої продукції вимірюється вартісними показниками валової, товарної, чистої та реалізованої продукції.

Для порівняння планових та фактичних показників продуктивності праці на підприємстві, а також за різні терміни його господарської діяльності використовується показник рівня зростання (індекс) продуктивності праці. Для показника виробітку (Jв) він розраховується за формулою 5.3.

, (5.3)

де В1 та В0 – відповідно показники виробітку за звітний та базовий терміни господарської діяльності підприємства.

Для виміру динаміки зміни продуктивності праці на підприємстві за певний проміжок часу використовується показник темпу зростання продуктивності праці. Для показника виробітку ( В) він розраховується за формулою 5.4.

(5.4)

Для того, щоб продуктивність праці виступала дієвим чинником впливу на ефективність виробничої діяльності на підприємстві повинно бути забезпечено певне співвідношення між темпами приросту продуктивності праці та заробітної плати персоналу. Вважається, що на кожний приріст відсотка продуктивності праці приріст заробітної плати має бути в інтервалі від 0,8 до 0,9 %. За цих умов забезпечується оптимальний рівень мотивації виробничої працівників підприємства.