Тема 6 (5). Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці
1. Персонал підприємства: поняття та класифікація
2. Продуктивність праці: сутність, показники та методи розрахунку
3. Системи оплати праці на підприємстві
4. Основні засади організації преміювання персоналу підприємства
5. Основи кадрової політики підприємства
1. Персонал підприємства: поняття та класифікація
Серед елементів виробничого процесу основним, як системоутворюючим, є праця. На наноекономічному рівні економічної сфери буття відповідне явище набуває статусу фактора виробництва, а у конкретній практиці господарської діяльності фірми та у понятійному апараті науково-навчальної дисципліни «Економіка підприємства» для його характеристики застосовується термін «персонал підприємства». На сучасному етапі еволюції економічної сфери людський фактор виступає домінантною умовою інтенсифікації виробництва і як наслідок підвищення ефективності господарської діяльності підприємства. Останнє багато у чому визначається:
наявністю корпоративної культури, що формує персонал підприємства як оптимальну соціально-виробничу структуру – колектив;
кваліфікацією працівників;
свідомим бажанням персоналу продуктивно працювати;
наявністю сучасних і адекватних галузевим та соціальним умовам виробництва систем оплати й стимулювання праці.
Персонал підприємства – це сукупність найманих постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку, мають певний досвід роботи за спеціальністю та приймають безпосередню участь у господарській діяльності підприємства.
На відміну від інших галузей промисловості хімічна галузь не належить до трудомістких. Питома вага чисельності персоналу підприємств галузі у структурі промисловості не перевищує 6 відсотків. Зазначена особливість обумовлена специфікою техніко-технологічних умов здійснення та організації виробничого процесу на підприємствах хімічної промисловості.
Залежно від участі у виробничій діяльності персонал підприємства поділяють на дві групи:
промислово-виробничий (відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприємства);
невиробничий (працівників житлово-комунального господарства підприємства, а також дитячих дошкільних закладів, й громадського харчування, відпочинку й охорони здоров’я).
Така класифікація персоналу підприємства потрібна для розрахунку трудових показників, в першу чергу у сфері його виробничої діяльності, обґрунтування систем оплати і стимулювання праці, а також формування фонду заробітної плати працівників підприємства.
За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал підприємства класифікують за категоріями:
керівники (працівники, які посідають посади менеджерів підприємства та його структурних підрозділів, а також їх заступники);
спеціалісти (працівники, які виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи);
службовці (працівники, які виконують облікову, звітну і канцелярську види робіт);
робітники (працівники, які безпосередньо задіяні у процесі виробництва продукції та наданні виробничих послуг. Їх, у свою чергу, поділяють на основних і допоміжних);
молодший обслуговуючий персонал (працівники, які виконують функції догляду за службово-побутовими приміщеннями та територією підприємства).
На підприємствах хімічної промисловості 4/5 усього промислово-виробничого персоналу складають робітники, серед яких переважаючою є частка допоміжних робітників.
Важливими є класифікації промислово-виробничого персоналу підприємства за професією, спеціальністю та кваліфікацією, на основі яких здійснюється визначення потреби, а також розподіл працівників між та у межах його структурних підрозділів.
Професія характеризує рід трудової діяльності, що потребує спеціальної підготовки для роботи на підприємства певної галузі.
Спеціальність – це різновид трудової діяльності у межах певної професії, що потребує наявності у працівників додаткових знань і навичок.
Кваліфікація характеризує наявність у працівників певної сукупності професійних спеціальних знань і навичок, а також рівня уміння їх використовувати й застосовувати при виконанні конкретної трудової діяльності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалісті та службовців характеризується рівнем спеціальної підготовки та практичним досвідом роботи. З урахуванням впливу зазначених чинників, згадані категорії працівників класифікують як фахівців-професіоналів за наступними рівнями кваліфікації:
найвищої кваліфікації (мають наукові ступені та звання);
вищої кваліфікації (мають вищу освіту та значний практичний досвід роботи);
середньої кваліфікації (мають середньо-спеціальну освіту та достатній практичний досвід роботи);
фахівців практиків (не мають спеціальної освіти, але зі значним досвідом практичної роботи).
Професійно-кваліфікаційна структура керівників, спеціалісті та службовців підприємства знаходить своє відображення у такому нормативному документі, як штатний розпис.
Штатний розпис – це нормативний документ підприємства, у якому подається перелік посад, чисельність працівників по кожній з них та розміри посадових окладів.
Робітники за рівнем кваліфікації класифікують на чотири групи:
висококваліфіковані;
кваліфіковані;
малокваліфіковані;
некваліфіковані.
Рівень кваліфікації кваліфікованих робітників визначається на основі тарифно-кваліфікаційних довідників, де подається характеристика видів та складності робіт певної професії.
Молодший обслуговуючий персонал належить до некваліфікованих працівників, виконання службових обов’язків якими не потребує спеціальної освіти для набуття певних навичок і вмінь. Якість їх виконання визначається лише сумлінням певного працівника.