2.1.2. Організаційна структура господарства

Організаційна структура підприємства – це сукупність і взаємозв’язок усіх служб і підрозділів, що здійснюють свою діяльність на підставі поділу і кооперації праці. Вона служить основою структури управління.

Структура управління – це склад співпідпорядкованості та взаємозв’язку всіх структурних і окремих працівників управління, що діють на підставі поділу і кооперації управлінської праці. У ній містяться розділи, служби та працівники апарату управління, зв’язки і відношення між ними.

Структура управління є організаційною базою системи управління, ефективним механізмом саморегулювання і координації діяльності працівників.

Чим раціональніша і доцільніша структура управління, тим ефективніше функціонує вся система управління.

Існують дві основні структури управління – лінійно-організаційна та функціонально-організаційна. В нашому випадку більш детально будемо розглядати лінійно-організаційну структуру управління.

Лінійно-організаційна структура управління характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. Лінійна структура управління складається зі взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбини. [45]

Своє конкретне вираження структура управління знаходить у схемі структури, а отже розглянемо більш детально лінійно-організаційну структуру управління на СФГ «Лотос» на підставі схематичного зображення структури управління ( таблиця № 2.1.2).

Таблиця 2.1.2.

Лінійно-організаційна структура управління на СФГ «Лотос»

Перевагами даної лінійно-організаційної структури управління являється наступне: єдність і чіткість розпорядництва, встановлення чітких і простих зв’язків між підрозділами, підвищення відповідальності керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу, особиста відповідальність керівника за кінцеві результати підрозділу, оперативність у прийнятті рішень, отримання виконавцями пов’язаних між собою розпоряджень і завдань, забезпечених ресурсами. Недоліками: відсутність спеціалістів з окремих функцій управління, високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що , в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією.

2. 2.1.3. Спеціалізація господарства

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Ця форма дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

Залежно від об’єкта спеціалізації розрізняють такі три форми:

• спеціалізація аграрних підприємств – це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут є відносно найкращі природноекономічні умови;

• внутрішньогосподарська спеціалізація – це подальший розвиток спеціалізації підприємства відокремленням виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах – бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах;

За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють:

• галузеву – це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципово замкнутого (закінченого) циклу виробництва;

• внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва в межах однієї і тієї самої галузі.

Для визначення територіальної спеціалізації і спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він визначається діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100.

Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт спеціалізації. Для цього використовуємо формулу:

, де

Ксп - коефіцієнт спеціалізації

У - питома вага галузі в структурі товарної продукції

n - порядковий номер виду в товарній продукції в ранжируваному ряду по питомій вазі грошових надходжень від реалізації.

Значення коефіцієнта спеціалізації може коливатися від 0 до 1. Якщо рівень спеціалізації менше 0,2, то це свідчить про слабовиражену спеціалізацію (низький), якщо від 0,2 до 0,4 - про середню, від 0,4 до 0,65 - про високу і понад 0,65 - про поглиблену (дуже високий).[47]

Розглянемо таблицю 2.1.3.

Таблиця 2.1.3.

Склад, структура і динаміка товарної продукції СФГ «Лотос»

Види товарної продукції	2008 рік			2009 рік				2010 рік
	сума виручка, тис. грн.	питома вага продукції в сумі виручки, %	порядковий номер в ранжируваному ряду	сума виручка, тис. грн.	питома вага продукції в сумі виручки, %	порядковий номер в ранжируваному ряду	сума виручка, тис. грн.		питома вага продукції в сумі виручки, %	порядковий номер в ранжируваному ряду
Рослинництво	1844,90	78,74	-	9268,90	93,26	-	11378,30		99,60	-
у тому числі: зерно	364,90	15,57	3	3197,20	32,17	2	2661,10		23,29	2
соняшник	1480,00	63,16	1	6071,70	61,09	1	8717,20		76,31	1
Тваринництво	69,70	2,97	-	-	-	-	45,70		0,40	-
свині, ж.в.	69,70	2,97	4	-	-	-	45,70		0,40	3
Реалізація іншої продукції, робіт і послуг	428,50	18,29	2	670,00	6,74	3	-		-	-
Всього по господарству	2343,10	100	-	9938,90	100	-	11424,00		100	-

Для СФГ «Лотос» у 2009 характерний коефіцієнт з високим рівнем спеціалізації, який в становить приблизно 0,52, а у 2010 році коефіцієнт спеціалізації дорівнює 0,67, що свідчить про поглиблену спеціалізацію. В 2009 та 2010 роках СФГ «Лотос» спеціалізувалося на вирощуванні соняшника (питома вага в загальній структурі 61,09% та 76,31 відповідно), а галузь тваринництва, а саме свиноводство у 2009 році відсутнє взагалі, а у 2010 році його питома вага склала лише 0,40%. Крім того СФГ «Лотос» надавало послуги у рослинництві, облаштуванні ландшафту; у тваринництві; у рибальстві та у рибництві у 2009 році. Виручка від цих послуг у 2009 році склала 6,74% від загальної суми виручки.