4. Методи оцінки ефективності капітальних вкладень
Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.
Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі:
по-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінювання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства;
по-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку;
по-третє, з метою всебічного обгрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників – узагальнених та поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) – капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підля-гають спільному капітальному аналізу: продуктивність праці і фондовід-дача; матеріаломісткість, собівартість, якість і технічний рівень продук-ції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту; показ-ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища;
по-четверте, за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чин-ників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за-провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управ-ліньня, підвищення професійної підготовки та майстерності персоналу.
В практиці господарювання використовуються два методи оцінки ефективності капіталовкладень:
засновані на облікових оцінках;
засновані на дисконтованих оцінках.
У практиці господарювання підприємств приймаються різноманітні рішення, зв’язані з інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність капітальних вкладень.
Загальну (абсолютну) економічну ефективність капітальних вкладень визначають з метою обчислення загальних показників економічного ефекту, які порівнюють з нормативами й аналогічними показниками за попередній період, а також з показниками кращих підприємств. Капітальні вкладення вважаються економічно ефективними, якщо отримані показники їх загальної ефективності не нижче за норматоиви і за звітні дані попереднього періоду.
Для розрахунку загальної (абсолютної) економічної ефективності капітальних вкладень використовують такі показники:
по окремих галузях народного господарства – відношення приросту річного обсягу чистої продукії до капітальних вкладенть, що зумовили цей приріст:
де ЧП – приріст чистої продукції;
К – обсяг капіталовкладень;
за видами виробництв по підприємствах – відношення приросту річного чистого доходу до капітальних вкладень, що зумовили цей приріст:
де ЧД – приріст річного чистого доходу;
по підприємствах - відношення приросту річного прибутку до капітальних вкладень, що зумовили цей приріст:
де П – приріст річного прибутку.
Розрахункові значення коефіцієнтів Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Еn, який встановлюється централізовано Міністерством економіки України на певний період.
Проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним за умови, коли Ер Еn.
по галузях і об’єктах, де застосовується показник зниження собівартості – відношення економії від зниження собівартості продукції (С1 – С2) до капітальних вкладень, що зумовили цю економію:
де С1; С2 – виробничі варіанти (собівартість) звітного і попереднього періодів.
термін повернення капітальних вкладень – це період, протягом якого прибуток, отриманий завдяки капітальним вкладенням, зрівнюється із сумою капітальних вкладень або перевищує її. Термін повернення капітальних вкладень (Т) визначають в роках за формулою:
де Пt – загальний прибуток за період t, протягом якого його сума зрівняється з сумою капітальних вкладень.
Порівняльну ефективність капітальних вкладень визначають у разі вибору найкращого варіанта капітальних вкладень, яка проводиться за таких умов:
об’єкти повинні бути аналогічного призначення;
ідентичні умови будівництва;
рівноцінна вихідна база.
Для визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень використовуються приведені витрати, тобто сума виробничих витрат (собівартості) і капітальних вкладень, приведених до єдиної розмірності (за рік або за інший відрізок часу).
Варіанти можуть бути різними за обсягом не тільки капітальних, а й подальших виробничих витрат. У зв’язку з цим підсумовують річні виробничі витрати з капітальними вкладеннями, що припадають на один рік відповідно до нормативної ефективності. За допомогою нормативного коефіцієнта капітальні вкладення приводять до річної розмірності.
Показником того, що вибраний варіант порівняльної ефективності найкращий, є мінімум приведених витрат. Останні обчислюють за формулами (перша – за рік, а друга – за нормативний термін повернення капітальних вкладень):
де Сі – виробничі витрати (собівартість) за і-м варіантом капітальних вкладень;
Кt – капітальні вкладення за тим самим варіантом;
Еn – коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень;
Тn – нормативний термін повернення додаткових капітальних вкладень за рахунок економії на собівартості (величина, обернена до Еn).
Застосування цих критеріїв обов’язково вимагає варіантів проектів і означає їх порівняння між собою без урахування ринкової кон’юнктури. Цей підхід доцільно застосовувати для відносно невеликих конструктивно-технологічних змін, за яких немає сенсу проводити кількісний аналіз впливу на ринковий попит ціну.
При обмеженій кількості варіантів можливе їх послідовне, попарне порівняння за формулами:
;
,
де Едод – коефіцієнт порівняльної ефективності додаткових капітальних вкладень;
Тдод – термін повернення додаткових капітальних вкладень, років;
К1, К2 – капітальні вкладення за обома варіантами;
С1, С2 – собівартість за обома варіантами;
К – додаткові капітальні вкладення;
С – економія на поточних витратах внаслідок використання капітальних вкладень;
Ен – коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень;
Тн – нормативний термін повернення додаткових капітальних вкладень за рахунок економії на собівартості.
Якщо Е Ен або Т Тн, то додаткові капітальні вкладення, а, отже і більш капіталомісткий варіант є ефективними.
Нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності означає мінімум зниження собівартості на одиницю додаткових капітальних вкладень (тобто різницю між варіантами), за якої ці додаткові капітальнгі вкладення можуть бути визнані ефективними.
Застосування вищенаведених показників для оцінювання економічної ефективності капітальних вкладень в умовах ринкової економіки дає змогу виявити їх істотні недоліки. Основний недолік полягає в тому, що вона не враховує фактор часу. Як відомо, інвестиційний цикл – це довготерміновий процес, який охоплює періоди здійснення інвестицій та експлуатаційний, тобто час повернення вкладених капіталів.
Інвестиційний час може тривати роками. За цей час в економіці країни можуть відбуватися певні процеси, що спричинюються економічним спадом, інфляцією або розвитком. Крім того слід враховувати, що вкладені кошти могли дати певний ефект, якби їх використогвували в іншій сфері діяльності, наприклад на депозитному рахунку в банку. Ця методика не передбачає приведення майбутнього ефекту до теперішньої вартості владених капіталів.
Другий недолік традиційного способу оцінювання ефективності капітальних вкладень полягає у тому, що за основне джерело повернення вкладеного капіталу беруть тільки прибуток. Проте серед основних джерел фінансування інвестиційної діяльності є амортизація та повне відновлення вартості основних засобів.
Зарубіжний досвід свідчить про врахування фактору часу при застосуванні методу оцінки ефективності капітальних вкладень, заснованих
на дисконтованих оцінках.
Найбільш розповсюдженим є метод оцінки ефективності капітальних вкладень за допомогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за часа експлуатації. При цьому суму грошового потоку і капіталовкладень необхідно привести до теперішньої її вартості.
До показників, які використовуються для визначення ефективності інвестицій, належить сума чистого приведеного доходу, індекс доходності, період окупності, внутрішня ставка доходності.
Чистий приведений дохід – це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, що визначається за формулою:
де ЧПД – чистий приведений дохід;
ЧГП – чистий приведений грошовий потік;
і – дисконтна ставка;
t – кількість періодів;
ІВ – інвестовані витрати на реалізацію інвестиційного проекту.
Дисконтна ставка – це відсоткова ставка, застосування якої у процесі дисконтування дасть змогу привести майбітню вартість грошового потоку до теперішньої. Цей показник визначають з урахуванням таких факторів:
середньої реальної депозитної або кредитної ставки за вкладами у комерційні банки;
темпу інфляції, що передбачається на період. Чим вищий темп інфляції, тим вищою має бути ставка відсотка, яка могла б компенсувати інвестору втрачений дохід у вигляді:
“премії від інфляції”;
“премії за ризик”: загальна відсоткова ставка повинна враховувати ступінь ризику інвестицій і компенсувати можливі втрати від нього у вигляді “премій за ризик” (при більш ризикованих об’єктах інвестування потрібно відповідно і збільшувати ставки відсотка);
“премії за низьку ліквідність” – повинні враховувати: компенсувати у вигляді додатового доходу можливі втрати інвестора від зниження ліквідності інвестицій.
Розмір чистого приведеного доходу не може мати від’ємне значення, тому що в такому разі внесені інвестиції не принесуть доходу і будуть збитковими.
Наступним показником оцінки ефективності капітальних вкладень за методом оцінки, заснованому на дисконтованій оцінці є індекс рентабельності (доходності) – це відносний показник, за допомогою якого порівнюють чистий грошовий потік, приведеної до теперішньої вартості, до суми інвестицій цих витрат:
.
Якщо індекс рентабеольності (доходності) менший за одиницю, то це свідчить, що проект є неефективним і його слід відхилити.
Чистий приведений дохід та індекс рентабельності знаходяться в прямій залежності: зростання абсолютної суми чистого приведеного доходу підвищує і індекс рентабельності.
Період окупності (дисконтний) – найпоширеніший з показників оцінки ефективності капіталовкладень, який дозволяє визначити через який період вкладені кошти повернуться до інвестора.
Період окупності розраховують за формулою:
Внутрішня ставка доходності – це дисконтна ставка, за якої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю.
Використовується цей показник для порівняльного оцінювання ефективності інвестицій. Порівнюючи декілька проектів, вибирається той варіант, який забезпечує найбільший рівень доходності.
Внутрішня ставка доходу визначається за такою методикою:
Вищенаведені показники практично дуже важко розрахувати з високим ступенем достовірності, а тим більше спрогнозувати їх на близьку і далеку перспективу. Тому в процесі розробки інвестиційних бізнес-планів доцільно розраховувати чистий приведений дохід, індекс рентабельності, період окупності та внутрішню ставку доходу.