3.6. Припущення

Припущення  вірогіднісне судження про події, явища, що відбулися в минулому.

Мета припущення:

• зробити вірогіднісний висновок;

• одержати достовірні знання шляхом подальшого розвитку аналізу.

Форми припущення:

•  думка  персоніфікована позиція аналітика по відношенню до оцінюваних відомостей;

•  версія  одне або декілька відмінних одне від одного викладів, пояс-нень, відносно окремих фактів, подій;

•  гіпотеза  обґрунтоване припущення відносно фактів, причин, принципів функціонування і розвитку явищ, що не мають емпіричного або логічного пояснення.

Особливості гіпотези:

•  гіпотеза  форма розвитку знань;

•  побудова гіпотези супроводжується висуненням припущення , яке повинне пояснити сутність факту, події, явища;

•  гіпотеза народжується в результаті аналізу практичного матеріалу на основі узагальнення складових.

Види гіпотез:

•  гіпотези про фактичний стан (описові);

•  гіпотези про причини (пояснювальні);

•  гіпотези про тенденції, закономірності (такі, що приводять до висновку).

Вимоги до гіпотез:

• гіпотеза повинна мати достатнє узагальнення і силу передбачення ре-зультату досліджень;

• гіпотеза повинна вирішувати протиріччя проблеми;

• гіпотеза не повинна протирічити встановленим раніше фактам і бути здатною признати помилковість передбачення (припущення), що протирічить фактам;

• гіпотеза повинна бути валідною, тобто підлягати певній перевірці;

• гіпотеза повинна будуватися за принципом логічної простоти.

Методи побудови гіпотез:

•  узагальнення (розглядається як віднаходження спільного у розрізнених фактах);

•  асоціативні ланцюжки (побудова суджень на основі ланцюжків логічних висловлювань);

•  прогальний аналіз (віднаходження або формування суджень про факти, фактори, причини, яких не вистачає);

•  морфологічний аналіз (побудова морфологічної матриці, куба, багатомірного куба);

•  дерево вирішень (ієрархічна побудова можливих варіантів розвитку подій, вирішень);

•  «мозковий штурм» (індивідуальний або груповий).

Методи перевірки гіпотез:

• емпіричний;

• статичний;

• моделювання.

3.7. Передбачення і прогнозування

Передбачення  вірогіднісне судження про можливий розвиток подій, явищ, тенденцій.

Форми передбачення:

•  завбачення  локалізоване у просторі і часі конкретне передбачення ситуації та її наслідків;

•  прогнозування  аналітичне дослідження перспектив розвитку всього об’єкта або окремих його елементів на основі багатостороннього і ретельного вивчення його сьогоденного стану в контексті максимальної кількості об’єктивних і суб’єктивних факторів з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх, сприятливих і несприятливих впливів.

Види прогнозів:

• пошуковий;

• нормативний;

• застереження.

Процес прогнозування обов’язково передбачає постановку мети, що визначає напрямки наступних дій (одержання інформації, її обробку, оцінку, і аналіз, визначення перспектив і вірогідності реалізації прогнозу). Усі етапи прогнозування повинні бути тісно ув’язані з метою прогнозу.

У деяких випадках прогнозування здійснюється для визначення реально досяжної мети, яка відповідає потребам суспільства, або досягнення певного стану об’єкта. Це досягається використанням методів пошукового прогнозування  передбачення стану об’єкта у майбутньому.

В інших випадках на основі поставленої мети прогнозуються шляхи і строки її досягнення. Це забезпечується через використання методів нормативного прогнозування  визначення шляхів і строків досягнення можливого стану досліджуваного об’єкта.

Пошукове і нормативне прогнозування - принципово різні підходи до вивчення перспектив майбутнього.

Пошукове прогнозування полягає в аналізі об’єктивних тенденцій розвитку об’єкта або явища. Цей вид прогнозу базується на використанні принципу інерційності процесу. У цьому випадку дослідження спрямоване від сучасності до майбутнього. На основі розгляду закономірності процесу розвитку як руху за інерцією створюється картина стану об’єкта на визначений момент майбутнього.

Нормативне прогнозування проводиться від бажаного майбутнього до сучасності і досліджує ті явища і умови, які необхідно взяти до уваги для досягнення бажаної мети.

Незбігання пошукових і нормативних оцінок об’єкта прогнозування на визначений момент часу у майбутньому можливе як наслідок протиріч між соціальними потребами і можливостями їх задовільнення.

Застереження як форма прогнозу розробляється з метою безпосереднього впливу на свідомість людей для того, щоб не допустити певного розвитку подій.

Особливості прогнозування у сфері міжнародних відносин:

•  предмет прогнозування у міжнародних відносинах віддалений від дослідника;

•  на поведінку об’єктів і суб’єктів дослідження впливає багато факторів;

•  рішення щодо проблем міжнародних відносин приймаються, як прави-ло, таємно;

•  прогноз суттєво залежить від суб’єктивних факторів.

Залежно від позиції особи, яка прогнозує, можливі:

• песимістичний погляд (полягає у тому, що при прогнозі використову-ються тільки деякі логічні та інтуїтивні передбачення, відібрані за критерієм максимальної вірогідності);

• оптимістичний погляд (полягає у визначенні широкого класу передбачень майбутнього за значення ступеня ймовірності кожного).

Функції прогнозування у міжнародних відносинах.

Прогноз  інструмент стратегічної і поточної конкретної політики, що використовується для управління.

Цільові орієнтири прогнозування:

• ідеологічний вплив (формування у політично активного населення і полі-тичної еліти певних політико-філософських уявлень);

• мобілізація певних груп населення для конкретних дій;

• розвиток теорії міжнародних відносин, перевірка концепцій, гіпотез;

• створення бази для розробки зовнішньополітичних планів і прийняття рішень відносно розподілу ресурсів, концентрації зусиль.

Діапазон (строк) прогнозування:

•  короткострокові (до 5 років);

•  середньострокові (5  15 років);

•  довгострокові (більше, ніж 15 років).