Тема 6. Ігрові педагогічні технології у виховному процесі початкової школи. План.

1.Історія виникнення ігрових технологій.

2.Концептуальні положення, мета і завдання ігрових технологій. Дитяча гра – один з основних видів діяльності молодших школярів.

3.Дидактичні та методичні принципи організації ігрової діяльності.

4.Основні функції гри.

5.Класифікація ігор.

6.Психолого-педагогічні умови ефективності ігор у навчально-виховному процесі.

7.Педагогічне керівництво ігровою діяльністю молодших школярів.

1. Історія виникнення ігрових технологій. Одним із шляхів реформування сучасної освіти є використання нових педагогічних технологій, спрямованих не тільки на засвоєння учнями знань і вмінь, а щонайперше – на всебічний особистісний розвиток учнів. У педагогічну практику універсальний грецький термін "технологія" (означає "знання про майстерність") увійшов разом з виникненням необхідності наукового обґрунтування закономірностей пошуку оптимальної сукупності методів і засобів організації навчально-виховного процесу, цілеспрямованого впливу на особистість учня, що характеризують майстерність педагога.

Серед поширених видів інноваційних технологій сьогодні у навчально-виховному процесі є ігрові технології. Використання ігрових технологій у початковій школі відповідає самим природним потребам дитини, адже за своєю природою гра – це найвластивіша форма життєдіяльності дітей.

За самим своїм змістом життя дітей орієнтоване на перетворення у доросле життя. Діти схильні навіть стихійно організовувати своє життя за дорослими зразками, і цю схильність потрібно використовувати. У дитячому віці саме в грі відбувається вільний розвиток функцій та потенціальних можливостей особистості. У грі за власними правилами діти відчувають себе дійсно вільними і усвідомлюють власне життя як свій вибір. Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності та саморозвитку дитини. "Приведені у дію функції, - підкреслює Д.М.Узнадзе, - і примушують дитину шукати форму активності, в якій вони можуть проявити себе. Такою формою в першу чергу є гра".

У зв’язку з цим гуманістична педагогіка різко розширює функції ігрових методів навчання та виховання в школі, особливо у молодшому шкільному віці. Це орієнтує освітню практику на розповсюдження різноманітних форм безпосереднього, а не формалізованого, спілкування учнів між собою та вчителем у навчально-виховному процесі. Відтак серед сучасних педагогічних технологій перевагу віддають тим, що тією чи іншою мірою містять у собі ігрові елементи навчання та виховання.

Саме такі форми організації навчально-виховного процесу дають можливість на практиці реалізувати принципи гуманістичної педагогіки.

За формою це може бути і гра різної складності, проте за змістом – це розвиток дітей і їх поступове дорослішання. Звідси, як мінімум, - два важливі практичні висновки. По-перше, ігрові форми навчання та виховання мають бути чітко адаптованими до тих чи інших вікових груп із відповідною пропорцією "дитячого" та "дорослого життя". У них потрібно закладати саме орієнтири для дорослішання – у тому розумінні, що гра має сприйматися учнями в максимально можливій мірі як елемент того дорослого життя, до якого вони прагнуть. Тому що гра просто як імітація життя, дітям нецікава, а отже, вона втрачає і свою роль стимуляції внутрішньої мотивації до навчання та виховання.

По-друге, гра – як і життя – не має бути простою, безпроблемною. Гра – це спосіб розвивати здібності дітей, і тому вона повинна містити в собі такі детермінанти розвитку – або сама по собі, або природно кооперуватися з іншими формами навчання та виховання. Ще К Ушинський попереджав, що навчати граючи шкідливо, тому що, оберігаючи дитину від серйозних занять, не можна потім до них перейти. Тому, застосовуючи ігрові форми навчання та виховання, не можна розглядати останні як просто спосіб веселого проведення часу.

Гра – це спосіб зробити серйозну роботу цікавою, а зовсім не спосіб звільнити дитину від неї. Потрібно мати на увазі, що ставлення дітей до гри різниться і визначається їх особистісним сприйняттям ролі гри у їх житті. Гра-розвага – це зовсім не гра-навчання. Перша – це дитяча імітація "справжнього життя" – і ставлення до неї відповідне. Друга – це саме життя в адаптованому для дітей вигляді, і серйозне ставлення до неї має підтримуватися педагогом і переноситися на весь навчально-виховний процес.

Здійснити самокорекцію та самовдосконалення своєї поведінки в спілкуванні з оточенням школярі можуть, якщо отримають об’єктивне уявлення про своєрідність власної особистості. В цьому аспекті найбільш значущою діяльністю для них стає гра. Саме в процесі гри створюються можливості для прояву особистої активності, демонстрації своїх потенційних здібностей, якостей і навичок культури спілкування. Гра дає свободу дій і вибору, дозволяє кожному піднятись над особистими проблемами у взаємодії з довкіллям.

Проблемою гри завжди цікавилися етнологи, соціологи, правознавці, історики, педагоги та психологи, які підкреслювали складність, навіть загадковість її феномену. Вони вважали, що гра спроможна перетворитися на дещо серйозне, вона є своєрідним святом на тлі одноманітності буття, противагою утилітаризму праці, засобом самовираження і проявом свободи особистості.

Міркування щодо гри як методу оптимізації навчання й виховання можна знайти в працях Я.А.Коменського, Ж-.Ж. Руссо, Й.Г.Песталоцці, Г.Спенсера. Так, дидактична система Я.А.Коменського передбачала як принцип "усьому навчати легко", що відкривало шлях грі у шкільне життя. Я.А.Коменський був переконаний, що ігрова методика навчання відповідає природі дитини, дає змогу використати емоційну мотивацію в навчально-виховному процесі, уникнути несприйняття матеріалу на уроці й тим самим полегшити та пришвидшити засвоєння знань.

У підходах до дитячих ігор, зазначав Я.А. Коменський, необхідно враховувати не лише те, що вони несуть у собі радість задоволення, які так необхідні в молоді роки, але й природне прагнення до свободи. Адже гра розуміється як дещо добровільне, тоді як навчання – щось серйозне, обов’язкове, необхідне. Окрім того, ігри передбачають спілкування з ровесника, а також елемент змагання, що дає можливість заслужити похвалу.

Свої думки щодо ігор Я.А.Коменський висловив у творі "Новітній метод", а у "Великій дидактиці включив їх у власну концепцію пансофічної школи, зазначивши, що навіть зовні вона має бути пристосована для дитячих ігор (мати спеціальні приміщення й майданчики, де діти могли б погратися у вільний від занять час. У цій праці він приділив також увагу фізичному вихованню, в якому ігри особливо необхідні й доцільні. Не було забуто й про морально-духовне виховання в ході ігор: так само, як Еразм Роттердамський , Я.А. Коменський прагнув навчити дітей етиці дитячого спорту, перемагати в боротьбі хоробрістю, а не обманом, не перетворювати гру на бійку та знущання над слабкими.

Я.А.Коменський, спираючись на досвід попередників, узагальнивши все те цінне, що було накопичене впродовж багатьох століть, заклав підвалини науково-педагогічного підходу до проблеми. Проте це питання далеко не вичерпане і в сучасній науці про виховання. Під педагогічним кутом зору мають бути осмислені такі явища, як комп’ютерні, ігри, ігроїзація та ігроманія дітей.

Гра є найприрднішою, найпривабливішо. Діяльністю молодших школярів. К.Ушинський писав, що "Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання, Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... "

Технологія ігрової діяльності у виховному процесі не нова. Теорія ігор цікавила багатьох учених. Її розробці присвятили свої роботи Б.Ананьєв, Й.Хейзинга, Л.Виготський, В.Сухомлинський, С.Шмаков та інші.

Й.Хейзинга, розглядаючи у книзі "Людина, що грає" ігрові дії у різні історичні епохи, приходить до висновку: гра – це необхідний засіб соціального життя, об’єктивна основа нашого існування.

Оцінюючи гру в широкому аспекті, Б.Ананьєв стверджував, що гра властива не тільки дітям, а й усякій дорослій людині. На його думку, гра пов’язана з іншими видами діяльності людини, такими, як спілкування, пізнання, навчання, праця.

Власне кажучи, потреба у грі закладена в людині одвічно. І в міру відходу дитини від ігрової діяльності як провідної, втрачається зв’язок з грою як методом пізнання оточуючої дійсності. Технологія ігрової діяльності дає великі результати в розвитку пізнавальної активності учнів, формує у них зацікавленість до процесу виховання, спрямованість на самостійне здобуття нових знань. Вміння колективного мислення, розвиває ініціативу і творчість, навчає культурі спілкування.

Гра – один із видів діяльності людини, який виник історично, що полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними. Це один із засобів фізичного, розумового і морального виховання.

На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності заняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне і виховне значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу у своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. "Гра, - писав С. Шацький, - це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якого ця пора її була б марною для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумної школи дитинства".

А.С.Макаренко вважав, що в дитячому віці гра є нормою, що дитина має завжди грати, навіть тоді, коли робить серйозну справу.

Зав лабораторії естетичного виховання АПН України Людмила Масол на сторінках "Початкової школи" (ж. "Початкова школа", №1,2007 р.) розкриває проблему використання ігрових технологій при викладанні мистецьких дисциплін та організації позаурочної діяльності з естетичного вихованні молодших школярів.

Проблемою спорідненості, зближення мистецтва і гри філософи почали цікавитися ще з кінця ХУШ ст., з часів Ф.Шіллера ("Листи про естетичне виховання"). Німецький поет і драматург розумів гру як дійство, в якому людина вільно розкриває свої сутнісні сили. Утверджуючись як творець вищої реальності – естетичної. Головна теза його теорії естетичного виховання така: шлях до свободи пролягає тільки через красу, а суть останньої – в грі.

Гра – це не імітація життя, а саме життя, це насамперед творча дія, вона розгортається немовби не в реальному просторі, а в світі символічних значень, живої фантазії. Природа гри синкретична і міфологічна, що відповідає характеру мислення дитини, яка сприймає світ цілісно, не розділяючи реальне і "придумане" непрохідними мурами. Ігри виробляють в учнів "рефлекс свободи", адже рішення приймається самостійно, шляхом природного пізнання – інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального досвіду, соціалізації.

Нідерландський філософ і культуролог ХХ ст. Й.Хейзінга, автор оригінальної концепції "Людини граючої" обґрунтував особливе значення гри в розвитку культури людства. Він вважав, що розгадка феномену гри у вічному устремлінні людини до особистісного самоствердження за рахунок пошуку нових світів. "Ігрова концепція" людини видатного філософа поширена у педагогічних інноваціях США, Японії, країн Європи.

Гра – це модель певного реального процесу, імітація, відтворення в умовних обставинах певних життєвих ситуацій. Експериментальне ігрове моделювання генетично походить з 50-их років минулого століття, коли почали виникати ділові "штабні" ігри (перша ділова гра з ЕОМ була створена для військової служби в США).

Структурою такої гри може бути:

1.Наявність об’єкта ігрового моделювання, загальної мети (вибір теми, маршруту, станцій).

2.Підготовчий етап.

3.Розподіл класу на групи, ролей між учасниками гри.

4.Взаємодія учасників гри.

5.Підбиття підсумку, індивідуальна, групова, колективна оцінка діяльності (самооцінка).

2. Концептуальні положення, мета і завдання ігрових технологій. Гра – це метод виховання школярів, метод організації діяльності дитячого колективу. Гра – це вільна діяльність дітей, яка приносить радість, задоволення можливістю змагатись, переборювати певні труднощі, досягнення поставлених завдань і самим її процесом. Гра, будучи з перших днів дитини способом вільного застосування нею здобутих у власному досвіді знань, їх осмислення та розуміння, є природною формою пізнання навколишнього життя. "Дитяча гра – один з основних видів діяльності дітей, спрямований на пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих", - писав М.Г.Стельмахович.

Гра – творча діяльність. С.Русова висловлювала думку про те, що "...у своїх іграх дитина наче перевіряє свої переконання, враження, перетворює їх за своїм розумінням, кожну самостійно вигадану дитиною гру можна вважати витвором її генія". Ці слова означають, що гра – це творчий процес дитини, який розкриває та зміцнює творчі сили, формує її як унікальну особистість.

Значення гри як методу роботи визначається її значним впливом на життя дітей і підлітків. Особливо велике місце вона займає в роботі наймолодших школярів. Гра має активний, творчий характер, викликає широкий діапазон переживань, вчить школярів практиці взаємин в колективі.

Гра розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив. Дитина має в грі право на помилку. Вона ж є засобом розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас. Гра – іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості та вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом. Ігри – одне з найсильніших виховних засобів у руках суспільства. Саме в грі виявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовольняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер.

Наш час висунув нову, ще небувалу вимогу – розвиток творчого потенціалу кожного підростаючого члена нашого суспільства. Саме використання ігрових прийомів дозволяє виконати соціальне замовлення – формування творчої індивідуальності. Виявлено, що в тих випадках, коли діяльність захоплює людину, а її значущість достатньо скоро переживається, вольове зусилля, спрямоване на те, щоб запам’ятати, слабне або зникає.

Гра дарує дітям щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована у майбутнє, тому що під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, що необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

А.С.Макаренко писав: "Гра має важливе значення у житті дитини... Якою буде дитина у грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі..." Отже, гра, її організація – ключ до організації виховання. У грі формується низка особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини.

У грі найповніше виявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

У процесі гри:

- освоюються правила поведінки та ролі в них соціальних груп дитячого колективу (міні-моделі суспільства), що переносяться потім у "велике життя";

- розглядаються можливості самих груп, колективів, аналогів підприємств, фірм, різних типів економічних і соціальних інститутів у мініатюрі;

- здобуваються навички спільної колективної діяльності, відпрацьовуються індивідуальні характеристики учнів, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;

- накопичуються культурні традиції, привнесені у гру учасниками, педагогами, використаними додатковими засобами: наочним приладдям, комп'ютерними технологіями.

Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних умов, довжини часу, світлового дня й місяця її проведення, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі.

Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємопов'язаних між собою.

Перша мета – задоволення від самих процесів гри. Тут відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість.

Мета другого рівня – функціональна, вона пов'язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей.

Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри – розгадати, вгадати, розплутати, домогтися результатів і т.п.