IV Універсал уцр

Основні положення

• Проголошувалися незалежність і суверенітет УНР • Декларувалося прагнення до дружніх відносин із сусідніми державами, без взаємного втручання у внутрішні справи • Влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада народних міністрів • Проголошувалось прагнення розпочати негайні переговори з країнами Четвертного союзу • Закликав до рішучих дій з більшовиками • Пропонувалося реорганізувати армію в народну міліцію • Проголошувалися соціально-економічні перетворення: націоналізація всіх природних ресурсів, ліквідація права приватної власності на землю, передача всієї землі всім трудящим без викупу, переведення підприємств на випуск мирної продукції, соціальна допомога безробітним і тим, що постраждали від війни; проголошувалася монополія на торгівлю деякими видами товарів, установлювався державний контроль над банками • Підтверджувалися всі проголошені демократичні свободи і права національних меншин • У день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів

Незабаром В. Винниченко під тиском міжпартійних незгод подав у відставку. Раду народних міністрів сформував В. Голубович. Новий прем'єр-міністр вважав першочерговим завданням розбудову місцевого апарату влади, якого фактично не існувало.

Наступ радянських військ. Наприкінці січня 1918 р. В. Антонов-Овсієнко об'єднав військові сили, що рухалися до Києва з півночі, Харківщини і Катеринославщини у так звані «армії». Війська під командуванням П. Єгорова, що просувалися на Яготин, складалися з харківських, катеринославських і донбасівських червоногвардійців. До них приєднався загін чорноморських матросів. «Армія» Р. Берзіна, що розвивала наступ на Ніжин і Бровари, складалася з московських і петроградських червоногвардійських загонів, солдатів Західного фронту і моряків Балтфлоту. У групу С. Кудинського увійшли брянські і курські червоногвардійські загони. Командуючим трьома «арміями» В. Антонов-Овсієнко призначив лівого есера, підполковника царської армії М. Муравйова, людину надзвичайно честолюбну і хворобливо жорстоку.

Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 29 січня почали збройне повстання. Його осередком став завод «Арсенал».

Минулися часи, коли сутички ворогуючих сторін були майже безкровними. Тепер повсюдно точилася боротьба не на життя, а на смерть. Після п'ятиденних боїв «Арсенал» було взято штурмом. Більшість його захисників відступила підземними переходами. Понад 200 робітників, які прикривали відхід, загинули або були розстріляні. Не менших втрат зазнали гайдамаки та січовики, які штурмували завод.

Щоб затримати наступ військ Муравйова на ділянці залізниці Гребінка — Крути, С Петлюра надіслав юнкерів військової школи ім. Б. Хмельницького, підрозділ гайдамаків і студентський курінь. Останній був сформований з метою захисту столиці із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира (нині — ім. Т. Шевченка) та учнів старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії. Загалом під Крутами зосередилося близько 420 чоловік, які були озброєні рушницями, десятком кулеметів і однією гарматою на залізничній платформі. На Крути наступали підрозділи П. Єгорова, Р. Берзіна і С. Кудинського чисельністю в 5 600 чоловік. Уже під час бою їм на допомогу підійшли загін петроградських червоногвардійців і один панцерник.

Бій відбувся 29 січня. Незважаючи на малочисельність, українські підрозділи стійко трималися кілька годин. Коли закінчилися набої, героїчні захисники Крут забрали вбитих та поранених і відступили. Один загін студентів і гімназистів помилково визначив місцезнаходження під час бою, відірвався від своїх і потрапив у полон. Розлючений величезними втратами П. Єгоров (під Крутами полягло до 300 червоногвардійців) наказав їх розстріляти. 27 полонених вивели на задній двір станції і забили. Тим часом ешелон з відступаючими захисниками Крут просувався на південний захід, руйнуючи за собою залізничну колію. Вранці ЗО січня на станції Бобрик їх зустрів головний отаман УНР і відправив у Київ. Своє завдання вони виконали, затримавши на кілька днів наступаючі на столицю радянські війська.

Заволодівши Дарницею, Муравйов зазнав невдачі під час першого штурму Києва. Тоді він наказав відкрити по місту вогонь з важких гармат. П'ять діб ураганного обстрілу перетворили життя киян на пекло. Люди ховалися по підвалах, у місті спалахували пожежі, снаряди сіяли смерть. За таких умов Центральна Рада визнала недоцільною подальшу оборону і віддала наказ про евакуацію.

7 лютого радянські війська увійшли в місто. У наказі, текст якого В. Антонов-Овсієнко пізніше наводив у своїх спогадах, Муравйов вимагав від підлеглих «нещадно знищувати всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції». Кількість жертв вимірювалася тисячами.

Одночасно війська радянської Росії успішно просувалися й на інших напрямках. У січні червоногвардійські загони витіснили каледінські частини з усієї території Донбасу. Потім вони оволоділи Таганрогом, Ростовом-на-Дону і Новочеркаськом. Усвідомивши безнадійність становища, генерал О. Каледін склав повноваження отамана і застрелився.

Незабаром більшовики підняли збройне повстання в Одесі. Після тривалих боїв червоногвардійські загони взяли гору. Наприкінці січня червоногвардійці встановили радянську владу в Криму, а потім — у Миколаєві, Херсоні і Єлисаветграді.

Перша спроба радянізації України

І Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові (грудень 1917 р.)		Проголошення радянської Української Народної Республіки, створення Народного секретаріату (уряду)
			
Перша україно-радянська війна		Захоплення більшовиками більшої частини території УНР

Заходи з радянізації України

Заходи з радянізації України (січень—березень (квітень) 1918 р.)

Складові радянізації	Характеристика
Терор	Мав безсистемний характер. Підлягали гайдамаки, офіцери, монархісти, усі «вороги революції» і «ворожі верстви населення»
Поширення законів радянської Росії	Усі закони (декрети), які були прийняті або приймалися радянською Росією, автоматично поширювалися на територію України, контрольовану радянськими військами
Злам старого адміністративного апарату	Система управління, що залишилась від Тимчасового уряду і УЦР, ліквідовувалася. Розпускалися міські думи. Влада на місцях переходила до воєнно-революційних комітетів і рад
Формування армії	Створення Армії радянської УНР — Червоне козацтво (січень 1918 р.)
Націоналізація	Націоналізація великих підприємств (переважно вугільної, металургійної, машинобудівної промисловості), частина з яких перейшла у власність РСФРР. Процес націоналізації не зачіпав харчову і легку промисловість
Фінанси	Відмова від українських грошей
Аграрні перетворення	Розгром поміщицьких маєтків, стихійний розподіл поміщицьких земель серед селян, спроба створення комун. Відновлення постачання хліба до Росії
Розчленування території України	На початку 1918 р. на території України було створено три радянські республіки: Донецько-Криворізька Радянська Республіка, Радянська Соціалістична Республіка Таврида, Одеська Радянська Республіка

Однак ця вимога була для партії більшовиків елементом політичної гри. Насправді вона прагнула радянської, а не парламентської республіки, не бажала віддавати владу обраним під час демократичних виборів депутатам Установчих зборів, бо розуміла, що серед них виявиться не так багато більшовиків.

Проте більшовики надто активно підкреслювали, що Тимчасовий уряд зволікає з виборами. Тому після жовтневого перевороту вони вже не могли, побоюючись втратити народну підтримку, змінити свою позицію на протилежну. Доводилося маневрувати.

Свідченням таких маневрів став тимчасовий статус утвореного В. Леніним Раднаркому, офіційна назва якого була: Тимчасовий робітничий і селянський уряд. Формально зберігалося й основне урядове завдання — провести вибори до Установчих зборів і передати їм всю повноту влади. Через два дні після утворення Раднарком підтвердив останню дату виборів, визначену Тимчасовим урядом. Радянські закони були тимчасовими і мали застереження: «аж до скликання Установчих зборів».

В. Ленін змушений був дозволити вибори за затвердженим Тимчасовим урядом демократичним сценарієм. Найпершим завданням уряду, утвореного в Росії після падіння самодержавства, вважалося скликання Установчих зборів, які мали визначити майбутню форму правління. Члени Тимчасового уряду проголошували при вступі на посаду присягу такого змісту:

У червні — вересні 1917 р. працювала Особлива нарада з підготовки закону про вибори. Розроблене нею положення передбачало пропорційну систему виборів, засновану на загальному виборчому праві. Було складено списки виборців і кандидатські списки політичних партій. Термін виборів до Установчих зборів вперше був оголошений тільки у червні. Пізніше Тимчасовий уряд переніс дату виборів майже на два місяці — до 25 листопада.

Небажання Тимчасового уряду якнайшвидше провести вибори і скласти владу перед Установчими зборами було очевидним. Противники уряду найчастіше атакували його саме з цього боку. Найбільш наполегливо вимагали виборів більшовики. Вони першою з політичних партій Росії, ще у 1903 p., включили вимогу скликання Установчих зборів у свою програму.

Вибори в Росії та Україні показали, що програма більшовицької партії користувалася популярністю лише у великих робітничих колективах. У Росії есери та меншовики набрали майже 60 % голосів, більшовики — 24 %, кадети та інші партії — 16 %. В Україні, де вибори проводилися Центральною Радою, 77 % виборців віддали голоси за представників українських есерів та українських соціал-демократів. Більшовики дістали 10 % голосів.

Результати виборів до Установчих зборів

Всеросійські Установчі збори	Всеросійські Установчі збори в Україні	Всеукраїнські Установчі збори
листопад 1917 р.	листопад 1917 р.	січень—лютий 1918 р.
Російські есери здобули понад 40 % голосів, українські та близькі до них партії — 14 %, більшовики — 23 %, кадети — 5 % , меншовики — менше 3 %	Українські партії (УПСР та УСДРП) — 77 %, більшовики — 10 %	Відбулися у 7 з 13 виборчих округів. Був обраний 171 депутат із 301 кандидата. За більшовиків проголосувало 18 % виборців. Решта голосів дісталася переважно українським есерам і соціал-демократам

Деякі впливові члени більшовицької фракції в Установчих зборах (Л. Каменев, Г. Зінов'єв, О. Риков та ін. ) поділяли загальнопоширену думку про те, що Установчі збори є завершальним етапом революції, тобто вважали, що вони повинні взяти владу в свої руки і призначити російський уряд. Однак Центральний комітет більшовицької партії наприкінці грудня

1917 р. схвалив тези, складені В. Леніним. У них відкидалася думка про передачу влади партіям меншовиків та есерів, які виграли вибори.

Установчі збори відкрилися у Петрограді опівдні 18 січня

1918 р. і працювали всю ніч. Вранці начальник охорони матрос О. Железняков заявив депутатам, що караул стомився і треба розійтися. Депутати вирішили зібратися у Києві в лютому, Але на той час війська радянської Росії вже захопили столицю України.

III Всеросійський з'їзд рад у січні 1918 р. прийняв протокольну постанову «Про нове позначення існуючої верховної державної влади». З назви більшовицького уряду було знято слово «тимчасовий». Цей маловідомий акт підвів остаточну риску під згаслим в умовах диктатури революційним процесом.

Лідери української революції ніколи не розраховували на те, що повалення самодержавства саме по собі розв'яже українське питання. Імперське мислення було властиве російським монархістам, демократам і соціалістам майже однаковою мірою. Від скликання Всеросійських Установчих зборів Україна не могла чекати нічого втішного. Центральна Рада поклалася у боротьбі за державні права українського народу на власні універсали. Коли ж переговори про автономний статус України з Тимчасовим урядом зайшли в глухий кут, вона стала вбачати розв'язання національної проблеми у скликанні Всеукраїнських Установчих зборів.

30 жовтня 1917 р. голова Генерального секретаріату В. Винниченко з посиланнями на І Універсал Центральної Ради заявив про право свого народу вільно і без усяких обмежень виявити волю на Українських Установчих зборах. Після цього Генеральний секретаріат розпочав практичну підготовку до їх скликання. Напередодні виборів до Всеросійських зборів він ухвалив не розпускати виборчих комісій і апаратів. Йшлося про те, щоб використати існуючу організаційну структуру для проведення виборів в Українські збори. III Універсалом Центральної Ради вибори в Українські Установчі збори призначалися на 8 січня 1918 р.

Наступ військ радянської Росії загальмував виборчу кампанію. Врешті-решт було вирішено провести вибори там, де це виявлялося можливим. Вони пройшли у січні—лютому 1918 р. тільки на території, контрольованій Центральною Радою: у 7 з 13 виборчих округів. У них взяла участь половина громадян, внесених у списки під час виборів до Всеросійських Установчих зборів. Був обраний 171 депутат з 301. Переважали депутати від українських есерів і соціал-демократів. Більшовики набрали 18 % голосів. Це — відносний успіх, якщо порівнювати з результатами виборів у Всеросійські Установчі збори. Тим більше, що цього разу вибори не відбулися у східних губерніях, де осередки ленінської партії мали істотно більший вплив, ніж в інших губерніях України. На результатах виборів позначилися прорахунки Центральної Ради у соціально-економічній політиці.

Мирні переговори у Брест-Литовську. Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам. Першим декретом, що його прийняв II Всеросійський з'їзд Рад у день жовтневого перевороту, був декрет про мир.

Раднарком звернувся до країн Антанти з пропозицією розпочати переговори про мир. Потім він зв'язався через Швецію з державами німецького блоку і заявив, що декрет про мир слід розглядати як офіційну пропозицію негайного перемир'я і початок мирних переговорів. Країни Антанти не відповіли Раднаркому, а Німеччина та її союзники згодилися на переговори. Переговори розпочалися в штабі німецьких військ у Брест-Литовську. Угоду про перемир'я було підписано 15 грудня. Вона істотно зміцнила вплив більшовицької партії в масах, у тому числі й в Україні.

Керівники Центральної Ради зрозуміли, що запізнюються з мирними ініціативами. На фронти були відряджені її представники для ведення переговорів. Генеральний секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що Українська Народна Республіка до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний секретаріат заявляв: угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд У HP.

Незабаром з Брест-Литовська надійшло повідомлення, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах. Напередодні від'їзду делегації М. Грушевський докладно проінструктував її керівника В. Голубовича. Делегація повинна була домогтися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини і Підляшшя, тобто усіх західних українських земель. У разі відмови Австро-Угорщини піти на це, що було більш ніж ймовірно, делегація мала поставити вимогу створити з усіх українських земель в її кордонах окремий коронний край з найширшою автономією.

У переговорах з делегацією Раднаркому Четверний союз висунув претензії щодо російської території площею понад 150 тис. кв. км вздовж кордону від Балтійського моря до Брест-Литовська. Раднарком негайно змінив склад радянської делегації. На чолі її було поставлено наркома закордонних справ Л. Троцького.

У середині січня 1918 р. у Брест-Литовську відбулося пленарне засідання за участю делегацій Росії і України. В. Голубович заявив, що делегація У HP має на переговорах статус самостійної. Л. Троцький змушений був зазначити, що російська делегація, визнаючи право кожної нації на самовизначення аж до відокремлення, не вбачає жодної перешкоди для участі української делегації у мирних переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу граф О. Чернін також заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору.

Л. Троцький наполіг на тому, щоб зробити у переговорах перерву до кінця січня. Делегації роз'їхалися. Причини перерви були серйозні.

По-перше, серед керівників більшовицької партії стався розкол. Частина, так звані «ліві комуністи», вважали за необхідне оголосити війну закінченою, не укладати грабіжницького миру, а у випадку окупації країни перейти до партизанської війни і чекати світової революції. Ленін займав більш реалістичну позицію. У випадку ультиматуму з боку німців та їхніх союзників він наполягав на негайному підписанні продиктованих умов миру, якими б тяжкими вони не виявилися.

По-друге, болючим для Раднаркому пунктом переговорів була українська проблема. Вимушене визнання самостійності делегації УНР у випадку укладення миру означало для більшовиків втрату України. Затягуючи переговори, Раднарком розраховував захопити Україну. Це дало б можливість замінити делегацію Центральної Ради в Брест-Литовську радянською українською делегацією.

Дійсно, після відновлення переговорів Л. Троцький зробив заяву: у складі російської делегації з'явилися нові члени — представники українського радянського уряду. Він повідомив, що більша частина України вже контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками Центральної Ради, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом IV Універсалу Центральної Ради і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

Міністр закордонних справ Австро-Угорщини О. Чернін заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині та Австро-Угорщині продовольча проблема швидко загострювалася, і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй більшої частини Холмщини і Підляшшя, а також на виділення західноукраїнських земель в окремий коронний край.

9 лютого (26 січня) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір, укладений в період світової війни. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже знала про здобуття Києва радянськими військами, але не повідомила про це союзників, щоб не перешкодити підписанню угоди.

Після того як договір став фактом, українська делегація вже не приховувала, що Центральна Рада перебуває у безнадійному становищі і потребує негайної збройної допомоги. Союзники також розуміли, що одержати продовольство з України можна лише за умови її окупації значними силами.

У ніч на 10 лютого делегація Четверного союзу звернулася до радянської сторони з категоричною вимогою підписати договір, але офіційно ультиматум не пред'явила. За рішенням партійного керівництва Л. Троцький мав підписати договір лише після ультиматуму. Тому він покинув Брест-Литовськ і виїхав у Петроград. Тоді німецька делегація скористалася обстановкою, щоб висунути нові, ще важчі за попередні вимоги.

Німецькі війська стали готуватися до наступу по всьому фронту від Балтики до Карпат.