Запитання:

1. Проаналізуйте взаємовідносини Раднаркому і Центральної Ради в листопаді — грудні 1917 p., дайте їм оцінку.

2. Коли і в зв'язку з чим Раднарком став розглядати Україну в межах дев'яти, а не п'яти губерній?

3. У чому полягає суть ультиматуму Раднаркому Центральній Раді?

4. Як ви розумієте вислови «війна декретів», «силова боротьба»?

5. Чому, на вашу думку, новоутворений радянський уряд в Україні було названо Народним секретаріатом? Чому більшовики не змінили назви держави — УНР?

6. Проаналізуйте основні положення IV Універсалу.

7. Підготуйте повідомлення на тему «Чотири Універсали Центральної Ради, їх місце в історії української державності».

8. Що спонукало Центральну Раду піти на мирні переговори в Брест-Лйтовську? Якими були наслідки переговорів?

9. Чому Раднарком не перешкодив виборам у Всеросійські Установчі збори? Які були результати цих виборів для більшовиків?

10. Поясніть поняття «Українська революція».

5. Українська революція

Падіння царизму різко послабило центральну владу. У цих умовах розгорталася національно-визвольна боротьба пригноблених народів. Російська імперія почала швидко розпадатися.

Основними рушійними силами Української революції були нечисленна національна інтелігенція і багатомільйонне селянство, частково вдягнене в солдатські шинелі. Робітники брали активну участь у революційних подіях, але національні проблеми здебільшого їх хвилювали мало. Робітничий клас у найбільш промислово розвинутих східних і південних губерніях України формувався в основному з росіян.

Національна революція розпочалася відразу після повалення самодержавства. Ініціативу в революційних діях виявили нечисленні представники української інтелігенції, які мали досвід боротьби з царизмом в умовах підпілля. Члени Товариства українських поступовців та українські соціал-демократи скористалися можливостями об'єднуватися в громадсько-політичні організації, щоб створити представницький орган всеукраїнського масштабу — Центральну Раду.

У перші дні існування Центральна Рада ставила перед властями лише культурницькі вимоги, тобто не виходила за межі тактики, яку українські організації використовували в імперські часи. Під впливом визнаного лідера українського національно-визвольного руху М. Грушевського, який очолив Центральну Раду, першорядними стали вимоги політичного характеру. Центральна Рада висунула гасло автономії, під яким розумілося невтручання центру у внутрішні справи України.

Боротьба за державні права українського народу, розпочата представниками національної інтелігенції, була відразу підтримана народними масами. Скликаний у Києві Український національний конгрес далі продовжив започаткований Центральною Радою процес державотворення.

Поряд з національним рухом в Україні, як і в усій Росії, посилювалося протистояння класів, що було обумовлене винятково високим ступенем політичної поляризації суспільства. Спочатку в Петрограді, а потім в усіх великих містах і на фронтах виникли ради робітничих і солдатських депутатів — класові організації, невідомі в історії жодної іншої країни. Утворення рад було яскравим свідченням глибокої недовіри мас до парламентських форм політичного життя.

Нездатність і відверте небажання Тимчасового уряду вирішувати національне питання, стрімкий ріст національної свідомості та політичної активності українців сприяли перетворенню Центральної Ради на орган національної влади. Велику роль у цьому процесі зіграв Всеукраїнський національний конгрес у квітні 1917 р. Конгрес надав Центральній Раді квазіпредставницького характеру (за рахунок поповнення її складу депутатами від українських губерній) і поставив перед нею мету – відродження української державності в межах федеративної Російської республіки. Саме такі завдання були поставлені у першій політичній декларації Центральної Ради – її І Універсалі. І Універсал містив сучасні державно-правові принципи, зокрема принцип народного та національного суверенітету, ставив вимоги перед Тимчасовим урядом та завдання перед українським суспільством.

Перетворення Центральної Ради на орган державної влади викликало необхідність визначення її компетенції. Одним з важливих питань українського політичного життя у 1917 р. було встановлення нормальних відносин з центральною російською владою. Саме ці питання було предметом суперечок між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. За результатами переговорів делегації Тимчасового уряду та керівників Центральної Ради 2 липня 1917 р. компетенція Центральної Ради та Генерального Секретаріату була визначена. Нормативно-правовою основою взаємовідносин органів влади Росії та України став договір, укладений 2 липня 1917 р., який з українського боку був оформлений як ІІ Універсал Центральної Ради. Його основні положення:

Восени 1917 р. Українська Центральна Рада і Генеральний Секретаріат, використовуючи послаблення контролю з боку Тимчасового уряду, спробували здійснити плани по реалізації курсу на повну незалежність України до скликання Всеросійських Установчих Зборів. Важливим кроком з'явилося видання Генеральним Секретаріатом декларації 29 вересня 1917 р., яка проголошувала: подальшу українізацію армії; об'єднання українських земель 9 губерній замість 5-ти, як було вказано в Інструкції Тимчасового уряду від 4 серпня 1917 р., в єдиний автономний край (подальший розвиток цієї вимоги ми зустрічаємо в III Універсалі Центральної Ради від 7 листопаду 1917 г, коли і було офіційно проголошено УНР); скликання Українських Установчих Зборів незалежно від Всеросійських; оголошення Центральної Ради українським парламентом, формування народної міліції («вільного козацтва»), розширення повноважень Генерального Секретаріату на питання, раніше заборонені Інструкцією Тимчасового уряду: пошти і телеграфу, доріг, продовольства, судові і військові; демобілізацію армії, участь України на майбутній мирній конференції.

Падіння Тимчасового уряду, і прихід до влади в Росії більшовиків, які проголосили самовизначення народів аж до самого відділення, дали можливість Центральній Раді проголосити Українську Народну республіку, III Універсалом 7 листопаду 1917 р.[1] Не дивлячись на те, що формально III Універсал не розривав «федеральних зв'язків» з Росією, реально його можна вважати проголошенням незалежної України: по-перше, делегація УНР самостійно вийшла на переговори з Центральними державами в Брест-Літовську, по-друге, був початий випуск власних грошових знаків (карбованців), обидва факти говорять про фактичну незалежність від Росії. В УНР були сформовані Рада Міністрів, свій Генеральний Штаб, призначені вибори на 17 грудня 1917 р. в Українські Установчі Збори.

В сучасній українській історіографії домінує точка зору, що III універсал Центральної Ради не був своєрідною декларацією про незалежність, а швидше продовженням федералістського курсу Ради.[2] III універсал з'явився актом незалежності України, а його «федералізм» - всього лише «димовою завісою» для російської громадськості Києва і решти України. Крім того, слід врахувати, що в Росії влади дійшли більшовики з програмою, схожою з ставленнями Ради, за винятком їх інтернаціоналізму, на відміну від націоналізму Ради. Отже, Центральна Рада залишала за собою можливість для маневру з новою владою Росії, тобто не виключався союз.

Головна причина помилки українських істориків полягає у тому, що вони не проводять аналіз понять „автономія” і „незалежна держава”.

Після проголошення УНР Центральна Рада перебрала до себе функції законодавчого органу. Цю діяльність вона намагалася поставити на цивілізовану основу, зокрема, 25 листопада 1917 р. був ухвалений Закон про порядок видання законів. Державне будівництво знайшло відбиток у законах про утворення Генерального суду та апеляційних судів, про упорядження прокурорського нагляду, про утворення війська на основі ополчення (народної міліції). Важливому питанню – взаємовідносинам різних національностей в Україні був присвячений закон про національно-персональну автономію. Центральна Рада видала ряд законів, які стосувались економічного життя держави: Тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів УНР; Земельний закон. Зрозуміло, що в умовах окупації – спочатку більшовицької, потім німецької – значна частина законів залишилась на папері.

Завершальним етапом правового оформлення незалежності Української Народної Республіки стало видання IV Універсалу Центральної Ради, яким проголошувалась повна незалежність України.

Здобутки і прорахунки УЦР. Історичне значення УЦР

Здобутки	Прорахунки
• Створено передумови для національно-культурного розвитку України • Національні меншини отримали право національно-персональної автономії • Були продовжені державотворчі традиції українського народу • Залучення до політичного життя великих мас українства, набуття досвіду політичної боротьби • Пробудження національної самосвідомості • Розпочато процес соціально-економічних перетворень • Демократизація суспільно-політичного життя • Було закладено основи мирної зовнішньої політики України	• Ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія . • Не вдалося налагодити рівноправні відносини із сусідніми і великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання • Непослідовність у реалізації соціально-економічної політики • Сліпе слідування соціалістичній доктрині • Не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність • Не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків • Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин
Історичне значення
• Підняла на новий щабель ідею української державності • Діяльність Центральної Ради викликала захоплення і була підтримана численними представниками різноманітних верств населення України • Центральна Рада практично здійснила одвічні прагнення українського народу до свободи і незалежності • Боротьба під прапором Української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України

Революційна анархія завжди народжує масове прагнення до політики “твердої руки”. Німецьке командування також було зацікавлене в диктатурі, оскільки революційний уряд не виконував зобов'язань, обумовлених Брестським мирним договором. Ці чинники зумовили прихід до влади гетьмана П. П. Скоропадського в результаті перевороту.

Керівники УНР терпимо ставилися до активності більшовицьких організацій і розпропагованих ними збройних сил в Україні, щоб не псувати відносин з Петроградом. Коли вони врешті-решт усвідомили, що подібна позиція лише руйнує підвалини української демократичної держави, то розпочали діяти рішучіше: роззброювати та висилати в Росію збільшовичені військові частини.

Раднарком робив вигляд, що ніскільки не зазіхає на державні права українського народу і заінтересований у зміцненні УНР. Разом з цим він твердив, що проголошена під час жовтневого перевороту радянська влада поширюється на всю Україну. Справа була за малим: утворити український радянський уряд. До цієї мети Раднарком рухався двома шляхами одночасно: займав територію України своїми збройними силами і готував Всеукраїнський з'їзд контрольованих ним рад.

Скликаний у Харкові наприкінці грудня 1917 р. з'їзд рад проголосив радянську владу в Україні і утворив уряд, цілком підпорядкований Раднаркому. Делегати з'їзду представляли інтереси незначної частини населення, оскільки кількість рад в Україні була порівняно невеликою і багато рад контролювалися не більшовиками, а есерами та меншовиками. Ці партії не визнавали Центральної Ради, але не бажали брати участь у грі, влаштованій Раднаркомом.

Проте більшовицький центр домігся свого: створив у Харкові альтернативний київському уряд і від його імені почав за допомогою зброї витісняти гарнізони Центральної Ради з українських міст. При цьому радянська Росія використовувала переважно червоногвардійські загони, які були створені після Лютневої революції у великих містах і робітничих селищах.

В умовах, що складалися, лідери української революції зрозуміли, що необхідно публічно відмежуватися від контрольованого більшовиками центрального російського уряду. IV Універсал Центральної Ради проголосив незалежність УНР від Росії. Молода українська держава виступила як самостійна сторона у мирних переговорах у Брест-Литовську. З Німеччиною та її союзниками було укладено перший у світовій війні сепаратний мирний договір.

Генеральний Секретаріат звернувся до Раднаркому РСФРР і урядів Дону, Кубані, Кавказу, Криму, Башкирії, Сибіру й Молдови з пропозицією створити на противагу більшовикам центральний федеративний уряд для будівництва пролетарської країни замість колишньої Російської імперії. З того часу національний рух в Україні став головним ворогом більшовиків у їх боротьбі за владу. Вони почали готуватись до війни з УНР.

Зовнішньополітичні чинники все більше впливали на перебіг подій в Україні. Зміцніла більшовицька влада в Росії прагнула за всяку ціну втримати під своїм контролем Україну. Ускладнювалася ситуація на фронтах Першої світової війни, усе більше втручалися в українські справи німці і австрійці.

3 грудня 1917 ,р. Рад нарком РСФРР Проголосив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради», складений головою Раднаркому Росії В. Леніним і Л. Троцьким. У маніфесті визнавалась УНР, проте не визнавалась Центральна Рада. Далі більшовики вимагали припинити формування української армії, не пропускати на Дон козачі частини на допомогу генералу Каледіну, а також не роззброювати червоногвардійців. Більшовики РСФРР спровокували війну між Росією і Україною.

У боротьбі за владу в Україні більшовики розраховували на Ради робітничих і солдатських депутатів, яких ставало дедалі більше. Однак на 1-му Всеукраїнському з'їзді Рад 4-5 грудня 1917 р. у Києві було представлені всього 124 делегати від 49 із трьохсот Рад. Переважну більшість делегатів становили прихильники ЦР. Більшовики, потерпівши поразку, переїхали до Харкова, де проголосили створення Української Радянської Республіки. Був сформований уряд (теж названий Генеральним Секретаріатом) у складі Є. Бош, В. Затонського, Ю. Коцюбинського, Ф. Сергеева (Артема), М. Скрипника та інших функціонерів РСДРП(б) 11-12 грудня 1917 р.

Центральну Раду вони оголосили ворожою інтересам українського народу. Більшовицькі війська почали наступ на Україну.

Воєнними діями проти України керувала комісія у складі В. Леніна, Й. Сталіна і Л. Троцького. Російські війська були під командуванням В. Антонова-Овсієнка і М. Муравйова. Щоб приховати російську інтервенцію в Україні, В. Ленін настійливо радив своєму командуванню: «...Рішуче й беззастережне перелицювання наших частин, що є на Україні, на український лад — отаке тепер завдання. Треба заборонити Антонову називати себе В. Антоновим-Овсієнко, — він повинен називатись просто Овсієнком. Те саме треба сказати про Муравйова... та інших».

Тим часом у Бресті йшли переговори між Німеччиною і Росією. На початку грудня 1917 р. була підписана угода про перемир'я. Продовжувалися переговори про підписання мирного договору. Більшовицька делегація видавала себе за представників усіх народів бувшої Російської імперії. Та Центральна Рада послала в Брест-Литовськ свою делегацію. На переговорах українська делегація ознайомила присутніх дипломатів із змістом IV Універсалу ЦР. IV Універсал 22 січня 1.9.18 р закликав увесь народ звільнити Україну" від більшовиків та інших напасників і проголошував, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу».

Українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними урядами практично неможлива. ЦР не була готова до війни, вона мала у своєму розпорядженні на Лівобережжі .незначні військові формування кількістю в 15 тис. чоловік. їх очолювали такі вже відомі діячі, як С. Петлюра, що командував Гайдамацьким кошем Слобідської України, Є. Коновалець на чолі куріння Січових Стрільців та інші. • Ініціатива у війні належала більшовикам. Воєнні дії велися вздовж стратегічно важливих шляхів сполучення — залізниць. На початку лютого 1918 p. Київ був захоплений частинами РСЧА (Робітниче - селянської Червоної Армії). У столиці розпочався червоний терор, грабунки і сваволя.

Делегація УНР на переговорах у Брест-Литовську оголосила, що ЦР перебуває у важкому стані і вимагає негайної допомоги. Німеччина та її союзники звернулися до уряду РСФРР з вимогою відвести свої війська з території України. Проте Росія продовжувала операції проти УHP. Тоді війська Німеччини і Австро-Угорщини і загони ЦР перейшли у наступ проти військ РСФРР. 7 березня в Київ повернувся уряд УНР. Протягом березня-квітня 1918 р. російські війська були вигнані з України. Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР.

Брестський мирний договір поклав початок міжнародного визнанню незалежної України. Навесні 1918 р. в Україні стала очевидною криза влади. Населення розчарувалось в соціалістичних експериментах Центральної Ради. Крім того, авторитет Ради був підірваний союзом з німецькими окупантами та неспроможністю налагодити управління в країні. Революційна анархія завжди народжує масове тяжіння до політики “твердої руки”. Німецько–австрійське командування також було зацікавлене у диктатурі, оскільки революційний уряд не виконував зобов’язань, обумовлених Брестським мирним договором.