Висновки

Роки революції і визвольної війни призвели до багатьох втрат у нагромаджуваній віками українській культурній спадщині. Разом з тим культурний процес уперше глибоко увійшов в народну товщу. Нестримний потяг мільйонів людей до кращих зразків загальнолюдської культури був однією з відмітних рис тогочасного життя.

Комуністична партія прагнула використати народжене революцією культурне піднесення в інтересах зміцнення своєї диктатури. Матеріальна підтримка митців, вчених, працівників народної освіти чергувалася з політичними репресіями. Ця політика батога і пряника давала можливість обплутувати культурний процес ідеологічними стереотипами і впливати на мільйони людей, які тягнулися до культури. Завдяки тому, що ці стереотипи паразитували на національних почуттях і традиціях, вони непомітно, але ефективно впливали на свідомість та підсвідомість народних мас.

Разом з тим державна підтримка митців та вчених і безпосереднє управління держави грандіозними кампаніями (на кшталт кампанії по ліквідації неписьменності) зумовили швидкий розвиток культури навіть у несприятливих умовах воєнного часу.

Запитання

1. Назвіть спільні та відмінні риси у таких поняттях: «культурний процес», «культурне життя», «культурне будівництво».

2. Назвіть позитивні і негативні фактори культурного процесу в умовах національно-визвольної та громадянської війн.

3. Як ви розумієте поняття «ідеологізація культури»?

4. Назвіть культурно-освітні заклади цього часу. Чому радянська влада зробила розгортання мережі цих закладів провідним напрямом культурного будівництва?

5. Чому, на вашу думку, компартійні вожді вважали кінематограф для радянської влади найважливішим із мистецтв?

6. Якими засобами відбувалося «оробітничення» вищої школи?

7. Чи вплинула творчість Г. Нарбута на сучасне образотворче мистецтво? Обґрунтуйте відповідь конкретними фактами.

10. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.) Розвиток революції

Боротьба за незалежність України в 1918-1920 рр. вилилась у жорстку і кровопролитну Громадянську війну. В цій війні вирішувалося питання бути Україні незалежною державою чи ні, а також, якщо Україна буде незалежною державою, то який вона матиме устрій і політичний режим.

Впродовж боротьби на Україні виникли три моделі державного устрою. Перша – соціалістична держава, представницькі органи якої формувалися за партійно – корпоративним принципом (УНР доби Центральної Ради і Директорії, УСРР). Друга – ліберально-демократична, на основі парламентаризму (ЗУНР), і гетьманат, який був чимось середнім між військовою диктатурою і президентською республікою. Треба зазначити, що парламентська республіка виникла на території колишньої Австро-Угорської імперії, а ні Російської, що продемонструвало суттєві розбіжності в політичної культурі західних і східних українців. Що ж стосується політичного режиму, то в продовж Громадянської війни в Україні можна було помітити всі основні види. Зокрема, авторитарний (гетьманат, денікінщина, отаманщина), тоталітарний (більшовицька влада), демократичний (ЗУНР), анархія (махновщина та інші «зелені» отамани).Отаманщина (як синонім використовується термін махновщина) охоплювала майже всю територію Південно-Східної і Центральної України.

Найвпливовіші отамани 1918-1919 pp.	Територія дій
Зелений (Д. Терпило)	Київщина
М. Григор'єв	Херсонщина, Миколаївщина, Черкащина, частина Катеринославщини
Н. Махно	Північна Таврія, Катеринославщина
Ангел	Чернігівщина
Божко	Катеринославщина

Але в кінці війни державна незалежність України була втрачена, надії на справедливе вирішення соціально-економічних проблем погасли. Перемогу отримав радянський тоталітаризм, з воєнно-комуністичною моделлю господарського розвитку.

Не було також вирішене питання об’єднання українських земель в однієї державі, більш того, якщо до революції Україна була поділена між двома імперіями (Російською і Австро-Угорською), то після Громадянської війни українські землі входили вже до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Чехословаччини, Румунії.