Варіанти цінової стратегії, коли фірми діють без змови

І. Фірми встановлюють високі ціни – кожна отримує високі прибутки.

ІІ. Фірми встановлюють низькі ціни – прибутки кожної встановлюються на низькому рівні.

ІІІ. Одна фірма встановлює низьку ціну, коли конкурент встановлює високу ціну – ця фірма отримує надприбуток за рахунок ринкової частки конкурента.

Таким чином, у даній ситуації має місце потяг як до змови, так і до свідомого суперництва заради отримання прибутку.

Теорія ігор – це теорія, яка займається аналізом стратегічної взаємодії суб’єктів, що мають протилежні інтереси. Теорія ігор була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 році викликали її в книзі “Теорія ігор та економічна поведінка”.

Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома. Якщо існує оптимальне рішення для учасника незалежно від того, яку стратегію обере інший, то кажуть про його домінуючу стратегію. Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі існує рівноважний результат, або рівновага за Нешем.

Рівновага за Нешем – це стан, за якого кожен з учасників діє найкращим для себе чином, виходячи з того, що всі інші учасники діють незмінно, тобто не реагують на його дії. Прикладом рівноваги за Нешем може бути рівновага Курно та рівновага Бертрана.

В багатьох іграх існує дві рівноваги Неша, причому найкраща для всіх учасників ситуація може статися тоді, коли учасники грають у кооперативну гру, тобто намагаються спільно досягти найкращого для всього загалу результату.

Приклад:

Стратегія А / В	Входити	Не входити
Боротися	0 / 0 (10 / 0)	10 / 3
Не боротися	5 / 8	10 / 3

Фірма А зацікавлена, щоб в галузь не входили нові виробники і має прийняти рішення, чи знижувати їй ціни, чи ні. В свою чергу, потенційний учасник ринку В має вирішувати, чи варто входити до ринку. Якщо В вирішує не входити до ринку і не вступати в конкуренцію з А, то його виграш становитиме 3, виграш А – 10; якщо В вирішує ввійти до ринку, то його виграш залежатиме від того, чи буде з ним боротися А: якщо А почне боротьбу, то виграш кожного складатиме 0; якщо він відмовиться від боротьби, то В отримає 8, тоді як А – 5. Очевидно, що за даних умов домінуючою стратегією В буде “вступити до ринку”, а А – “не боротися”. Отже, матиме місце рівновага Неша (5,8). Фірма А не буде боротися з В, оскільки самий уже вхід конкурента на ринок завдає їй втрат, тому краще для неї залишити все так як є, оскільки боротьба може призвести до ще більших економічних втрат без гарантії перемоги. Проте ситуація зміниться, якщо А має достатній потенціал для боротьби з конкурентом (у лівій верхній клітинці матриці виплат будуть цифри 10/0) – скажімо, резервні потужності чи вільні капітали, завдяки яким можна швидко нарастити випуск за тих самих граничних витрат (при цьому якби не конкурент, А ніколи не скористалася цими резервами, оскільки монополіст постачає на ринок обсяг, який максимізує його прибуток. Якщо при вступі до ринку В монополіст замість нуля отримає виграш 10, цим створюється загроза з боку А для В запровадити в ужиток приховані резерви. Це відіграє роль засобу відлякування – В за даних умов обере стратегію “не входити”; буде реалізована рівновага Неша (10,3).

3. Аналіз взаємовідносин двох товаровиробників у статиці.

Q₁ - обсяг продукції, що випускає фірма 1;

Q₂ - обсяг продукції, що випускає фірма 2.

Рис. 11.1 Рівновага Курно

Статичний аналіз взаємовідносин двох фірм в умовах дуополії (двох олігополістів) був запропонований в 1838 р. А.Курно. Рівновага Курно є одним з окремих випадків рівноваги за Нешем.

Основним припущенням моделі є припущення щодо поведінкової реакції конкурента: на ринку діють дві фірми з однаковою економічною силою, які випускають ідентичну продукцію; кожна фірма сприймає обсяг виробництва конкурента сталим і потім приймає власне рішення щодо свого обсягу виробництва.

Рівновага Курно – це ситуація на ринку, коли в умовах дуополії кожна фірма, діючи самостійно, обирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від неї друга фірма. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток.

Недоліком цієї моделі є припущення щодо того, що кожна фірма вважає, що впродовж одного періоду інша не буде змінювати свій обсяг виробництва, а це не є очевидним. Лише в стані рівноваги очікування підприємців можуть бути виправданими.

Модель Штакельберга – це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку.

Аутсайдер – фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного обєднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.

В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер – незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно. Тому єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволив би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції (точка К). Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка П ). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) – утворити картель.

Qл - обсяг продукції, що випускає фірма-лідер

Qа - обсяг продукції, що випускає фірма-аутсайдер

Рис. 11.2 Модель Штакельберга

Модель Бертрана – це модель поведінки фірм-олігополістів, коли, на відміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які виберуть інші. Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента. Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги – ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.

Рис. 11.3 Модель Бертрана

Спрощена модель Бертрана представлена на малюнку 11.3. Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.