Тема 11. Олігополія

1. Олігополія: визначення, ознаки та причини виникнення.

2. Поведінка олігополістів: некооперативна й кооперативна.

3. Аналіз взаємовідносин двох товаровиробників у статиці.

4. Цінова війна: визначення, мета й наслідки.

5. Основні моделі олігополістичного ціноутворення:

а) “ламана” крива попиту,

б) змова та картелі,

в) лідерство в цінах,

г) ціноутворення за принципом “витрати плюс”

6. Олігополія та економічна ефективність.

1. Олігополія: визначення, ознаки та причини виникнення.

Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене.

Характерні ознаки олігополії:

• наявність лише декількох фірм, кожна з яких самостійно може впливати на ринкову ціну;

• товар олігополії диференційований або стандартизований;

• фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони змушені зважати на реакцію своїх конкурентів. Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку.

Причини виникнення олігополістичних структур:

а) Ефект масштабу обумовлює зниження довгострокових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми повинен бути досить значним: адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може бути досягнута лише малою (приблизно від 2 до 10) кількістю великих підприємств.

б) Переваги злиття: розширення розмірів підприємства за рахунок поглинання конкурентів дає змогу реалізувати ефект масштабу та збільшити ринкову владу шляхом суттєвого зростання концентрації виробництва у галузі.

в) Барєри для вступу до галузі:

• ефект масштабу вимагає від нової фірми інвестицій. Достатніх, щоб розпочати виробництво, а це призводить до значного ризику, і тому стримує фірми від вступу до олігополістичної галузі;

• значні перешкоди повязані з великими фінансовими витратами на нецінову конкуренцію, яка виступає однією з форм конкурентної боротьби в умовах олігополії;

• необхідність володіти патентами дає змогу олігополії здійснювати контроль над технологією та організацію виробництва, обмежуючи таким чином появу конкурентів у галузі;

• власність на стратегічну сировину дає відчутну перевагу вже існуючим фірмам над новими, що тільки утворилися.

2. Поведінка олігополістів: некооперативна й кооперативна.

Особливістю поведінки фірми-олігополіста на певному ринку є те, що на відміну від досконалої конкуренції чи монополії, при прийнятті рішень вона завжди бере до уваги можливу реакцію конкурентів.

Напрямки поведінки фірми за умов однорідної олігополії:

1. Некооперативна гра – це така гра, коли її учасники приймають самостійні рішення за всіма життєво важливими для них питаннями.

Некооперативна гра поділяється:

• Взаємна гра – це гра, коли учасники олігополії за приблизно рівної економічної сили виходять з припущень щодо можливих рішень конкурентів у відповідь на їхні дії (моделі Курно, Бертрана, “ламаної кривої попиту”).

• Послідовна гра – це гра, коли одна з фірм грає роль лідера і, сподіваючись на свою економічну могутність, примушує інших учасників ринку “грати за її правилами” (моделі Штакельберга, лідерство в цінах). Емпіричні дослідження підтвердили, що дані моделі найбільше розповсюджені у світі.

2. Кооперативна гра – це гра, коли фірми домовляються між собою про певні правила поведінки, зв’язуючи себе певними домовленостями (картель).

Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:

З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.

З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.

Суперечності між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста відома в теорії як “дилема вязня”.

Ситуація, з якою стикаються олігополісти, нагадує становище учасників стратегічних ігор таких, як бридж або шахи, і необхідно вибирати варіанти поведінки відповідно до дій та реакцій супротивників. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій застосовується теорія ігор.

Теорія ігор математичними методами досліджує поведінку індивідів, що мають протилежні інтереси. Дилема олігополіста (відома в теорії ігор як “дилема вязня”) досліджує стратегічні питання ціноутворення, які вирішує кожна фірма: встановити співробітництво і на його основі максимізувати прибутки галузі чи навпаки - намагатися максимізувати особисті прибутки. Це стратегічна гра, принципи якої доводять, що за певних обставин індивідуальна раціональність поведінки індивідів призводить до гірших результатів порівняно з випадком колективної раціональності.

За виграшем ігри поділяються на дві групи:

• з нульовою сумою, коли виграш одних дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю;

• з ненульовою сумою, коли виграш залежить від рішення кожного з учасників.

Передумови побудови матриці:

• Фірма А та фірма Б діють в умовах дуополії (ринкова структура, в якій тільки два виробника постачають на ринок стандартизований товар).

• Кожна фірма обирає цінову стратегію, встановлюючи або високу, або низьку ціну.

Прибуток фірми А показаний у верхньому куті матриці, прибуток фірми Б – у нижньому куті.

Матриця результатів ринкової стратегії

двох фірм

Стратегія фірми А

СтрС Стратегія фірми Б	Призначає високу ціну	Призначає низьку ціну
Призначає високу ціну	30 30	50 15
Призначає низьку ціну	15 50	20 20