- •Політологія Навчальний посібник
- •Розділ і. Теоретико-методологічні підвалини політичної науки
- •Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •Предмет та функції політології
- •Галузі політології як науки і як навчальної дисц політологічні предмети
- •Суміжні науки
- •2. Структура політичної науки
- •3. Методи політичної науки
- •Політична наука
- •Методологічна база
- •Методи політології
- •Тема 2. Історія політичних вчень Історія є політика минулого, а політика – історія сьогодення.
- •1. Політична думка стародавності і середньовіччя
- •2. Політична думка епохи Відродження і Нового часу
- •3. Політична думка Росії
- •4. Сучасні політологічні школи
- •Основні форми капіталу
- •Тема 3. Політична думка України Ніхто не побудує нам держави, якщо ми самі її не побудуємо, і ніхто не зробить з нас націю, якщо ми самі нацією не хочемо бути.
- •1. Політичні ідеї в період Київської Русі
- •2. Розвиток політичної думки в Україні в XVI – XVIII ст.
- •3. Історія розвитку політичної думки в Україні XIX ст.
- •4. Політична думка українського зарубіжжя
- •Контрольні запитання
- •Розділ II. Політика і влада
- •Тема 4. Політика як соціальне явище
- •Що таке політика?
- •Структура та функції політики
- •Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства
- •Тема 5. Політична влада
- •1. Поняття, природа, риси політичної влади. Співвідношення політичної та державної влади
- •2. Система влади. Основні концепції влади
- •3. Форми, механізм та функції політичної влади
- •4. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •Тема 6. Особистість і політика
- •1. Індивід як суб'єкт політики
- •2. Політична участь
- •3. Права людини
- •Контрольні запитання
- •Тема 7. Політичні еліти. Політичне лідерство
- •1. Поняття, теорії, типологія і функції політичної еліти
- •2. Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства
- •Факторно-аналітична концепція вводить в теорію лідерства поняття цілей та завдань, зв’язаних з певними ситуаціями і особистою поведінкою лідера в цих умовах.
- •Тема 8. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •1. Соціальна стратифікація
- •2. Система соціального представництва
- •3. Соціальна мобільність
- •4. Роль соціальних класів у політиці
- •Розділ 3. Механізм формування і функціонування політичної влади
- •Тема 9. Політична система суспільства
- •1. Сутність політичної системи
- •2. Складові елементи політичної системи
- •Контрольні запитання
- •Тема 10. Політичний режим
- •Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти.
- •Класифікація політичних режимів.
- •1. Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти
- •2. Класифікація політичних режимів
- •3. Демократичний режим
- •4. Сутність авторитарного політичного режиму
- •5. Тоталітаризм: основні атрибути
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4. Інституціональні основи політики Тема 11. Держава як політичний інститут
- •1. Поняття держави, її ознаки та принципи
- •2. Теорії виникнення держави
- •3. Типи, структура та функції держави
- •4. Форми державного правління і національно-територіального устрою
- •Характерні риси республіканської форми державного правління
- •5. Демократична, соціальна та правова держава
- •Тема 12. Політичні партії та партійні системи
- •1. Походження і сутність політичних партій
- •2. Типологія та функції політичних партій
- •3. Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні
- •Контрольні запитання
- •Тема 13. Вибори і виборчі системи
- •1. Вибори в системі державної влади
- •2. Класифікація виборчих систем
- •3. Виборчі технології
- •Контрольні запитання
- •Розділ V. Неінституціональні основи політики
- •Тема 14. Політична свідомість і політична ідеологія
- •Політична свідомість: поняття, структура, функції та рівні
- •Сутність і функції політичної ідеології
- •Основні ідеологічні течії в сучасному світі
- •Контрольні запитання
- •Тема 15. Політична психологія
- •1. Політична психологія як наукова дисципліна: поняття, функції, структура, категоріальний апарат
- •2. Предмет, об’єкт і метод політичної психології
- •Контрольні запитання
- •Тема 16. Політична культура і соціалізація
- •1. Сутність і структура політичної культури
- •2. Типологія і функції політичних культур
- •3. Сутність і типи політичної соціалізації
- •Тема 17. Сутність політичного процесу і його різновиди
- •1. Сутність політичного процесу: інтерпретації у вітчизняній і західній політичній науці
- •2. Типологія політичного процесу: критерії і різновиди
- •Тема 18. Політична модернізація й політичний розвиток
- •1. Співвідношення понять “політична модернізація” й “політичний розвиток”
- •2. Підходи в дослідженні політичного розвитку, його критерії
- •3. Зміст, механізми політичної модернізації
- •4. Етапи політичної модернізації, її типологія
- •5. Модернізаційні моделі переходу до демократії: сценарії розвитку для посткомуністичних країн
- •Контрольні запитання
- •Тема 19. Політичні конфлікт і кризи
- •1. Суть і значення політичних конфліктів і криз
- •2. Типологія політичних конфліктів і криз
- •3. Врегулювання політичних конфліктів і криз
- •Контрольні запитання
- •Тема 20. Міжнародні політичні процеси
- •Формула міжнародної політики
- •Міжнародні відносини і міжнародна політика
- •Традиційна геополітика та сучасні тенденції розвитку світової політики
- •Контрольні питання
- •Тема 21. Політичний менеджмент
- •1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть
- •2. Технології політичного управління
- •3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
- •Контрольні питання
- •Основна
- •Додаткова
- •Політологія для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання
- •Жеребятнікова Ірина Володимирівна
Контрольні запитання
Дайте визначення поняття „політична партія”, назвіть її головні ознаки.
Поясніть, чим відрізняється партія від інших політичних інститутів?
Яку роль виконують політичні партії у політичному процесі?
На яких підвалинах будуються типології політичних партій? Які типи політичних партій виокремлюють в політичній теорії і практиці?
Охарактеризуйте діяльність найбільш впливових політичних партій в Україні.
Наведіть характерні риси однопартійної, двопартійної і багатопартійної систем.
У чому полягають особливості становлення і функціонування сучасної партійної системи України?
Тема 13. Вибори і виборчі системи
Партія, що не прагне влади, негідна того, щоб називатися партією.
Л. Троцький
Вибори в системі державної влади.
Класифікація виборчих систем.
Виборчі технології.
1. Вибори в системі державної влади
У калейдоскопі стрімко змінюючих одна одну подій, жорсткого протистояння і гострих політичних сутичок ми якось не зважаємо, – а якщо і звертаємо увагу, то не завжди належним чином оцінюємо, – що в останні 10 – 12 років наша країна почала формувати інший історичний досвід зміни влади.
У сучасних демократичних суспільствах вибори є невід'ємною складовою частиною політичного процесу. Вони надають можливість людині стати депутатом парламенту, губернатором або навіть президентом країни. Разом з тим під час виборів в активне політичне життя залучаються прості громадяни. У сучасній державі, на відміну від Древніх Афін з населенням у двадцять тисяч жителів, демократія неможлива поза виборними представниками влади. Тому вибори – це не тільки істотна ознака, атрибут демократії, але і її стрижень, необхідна умова.
Існують різні класифікації виборів. У залежності від предмета обрання вибори розрізняють: президентські; парламентські; в місцеві органи самоврядування – регіональні (обласні), муніципальні (міські); вибори суддів і деяких інших посадових осіб. Крім того, за причиною проведення вибори бувають черговими, позачерговими, додатковими.
Найбільший інтерес заслуговує класифікація виборів відповідно до принципів виборчого права, що відображає ступінь правового, демократичного розвитку тієї чи іншої країни, її виборчої системи. У цьому випадку загальноприйнятий розподіл набуває виду парних протилежностей: загальні – обмежені (цензові); рівні – нерівні; прямі – непрямі (багатоступеневі); з таємним – з відкритим голосуванням.
Більшість країн сучасного світу проголосили в своїх конституціях або спеціальних виборчих законах права громадян на загальні і рівні вибори при таємному голосуванні. Розглянемо ці принципи докладніше.
Загальність виборів припускає право всіх дієздатних громадян, що досягли встановленого законом віку, брати участь у виборах, причому під цим правом мається на увазі як активне виборче право, так і пасивне. Однак і те, і інше в ряді країн обмежені виборчими цензами: майновим, цензом осілості, освітнім, віковим тощо. Наприклад, у Канаді в Сенат може бути обрана тільки особа, яка володіє нерухомою власністю, у Великобританії для одержання права бути обраним потрібно внести виборчу заставу у вигляді досить великої суми. Віковий ценз для депутатів верхньої палати парламенту там, де він двопалатний, особливо високий: у США і Японії – 30 років, у Франції – 35, у Бельгії й Іспанії – 40 років. У той же час неухильний процес демократизації в світі не обходить стороною і цензові обмеження, крок за кроком пом'якшуючи їх, а отже, розширюючи контингент виборців. Так, якщо в 1830 р. в Англії контингент виборців складав лише 4% дорослого населення, у Франції – менш ніж 2%, то вже у 1848 р. у Франції вперше в історії було введено загальне виборче право для дорослих чоловіків, що стало до 1914 р. надбанням більшості країн Заходу. Жінки одержали виборчі права вперше в 1893 р. – у Новій Зеландії. Після Першої світової війни суфражизм (рух за надання жінкам виборчих прав нарівні з чоловіками) здобув перемогу як у Старому, так і в Новому Світі (у Швейцарії, однак, лише в 1971 р., а в Ліхтенштейну – у 1986 р.). У 70–х роках у більшості розвинутих країнах віковий ценз для виборців був знижений до 18 років. Виборче право в повному розумінні слова стає загальним.
Вибори вважаються рівними, якщо забезпечено єдину норму представництва, тобто рівне число виборців, що представляються одним кандидатом на виборне місце. Принцип цей легко порушити самими різними способами. Наприклад, як було в нашій країні за конституціями РСФСР 1918 р. і СРСР 1924 р., що надавали виборчі пільги містам на шкоду селу, а саме: один делегат на Всеросійський або Всесоюзний з'їзд Рад висувався від 25 тис. міських жителів і 125 тис. сільських.
Специфічною формою виборчої активності громадян є референдум (від лат. referendum – те, що повинно бути повідомлено; перший в історії референдум був проведений у 1439 р. в Швейцарії), який іноді називають (звичайно при вирішенні територіальних суперечок) плебісцитом (від лат. Рlеbs – простий народ і sсіtuм – рішення, постанова). Референдум – це особливий тип всенародного голосування, об'єктом якого є не той або інший кандидат, а яке-небудь важливе державне питання, щодо якого необхідно з'ясувати думку всього населення країни.
Характеризуючи вибори, варто розрізняти такі поняття (вони нерідко ототожнюються), як “виборча процедура” і “виборча кампанія”.
Виборча процедура – це захід держави стосовно організації і проведення виборів, виборчий закон у дії.
Виборча кампанія – це дії безпосередніх учасників виборів – суперників на виборах сторін – партій, різних громадських організацій, самих кандидатів.
Крім того, виборча процедура як сукупність організаційних правил може зберігатися у відносно незмінному вигляді досить тривалий час, протягом якого відбудеться не одна виборча кампанія. Виборча процедура містить у собі призначення виборів, видання виборчих органів, відповідальних за їхнє проведення, організацію виборчих округів, районів, ділянок, реєстрацію кандидатів у депутати, певну фінансову підтримку виборів, охорону порядку в ході їхнього проведення, визначення результатів голосування.
Виборча кампанія ж передбачає висування кандидатів протиборчими політичними силами, агітацію за них тощо. У державах із сформованою демократією тон у виборчій кампанії задають партії і блоки партій. Так звані незалежні кандидати в цих державах, як правило, не мають серйозних шансів на перемогу. Виборча боротьба – це головне поле діяльності політичної партії в демократичному суспільстві. Кожна партія піклується про розширення свого електорату. Електорат (від лат. elector – виборець) – це контингент виборців, що голосують за яку-небудь партію на виборах. Наприклад, електорат соціал-демократичних партій складається перш за все з робітників, інтелігенції, службовців, дрібних власників. Електорат не є якоюсь чітко обкресленою соціальною групою, хоча йому і властива деяка відносна стабільність. Від виборів до виборів електорат тієї чи іншої партії змінюється як у кількісному, так і в якісному відношенні. Наприклад, після того як з фактично двопартійної системи Великобританії лейбористи витиснули лібералів, електорат перших у значній мірі поповнився за рахунок електорату других.
Виборча кампанія – досить дорогий захід. У результаті перевага найчастіше виявляється на стороні не тих, хто правий, а тих, хто багатий. З метою якось пом'якшити ситуацію, котра не прикрашає демократію, в деяких країнах (США, Великобританія, Японія, ПАР) закон встановлює припустиму максимальну суму передвиборних витрат, але проконтролювати його виконання важко. Крім того, з метою створення “рівних умов” угрупованнями, які суперничають на виборах, практикується державне їх фінансування у вигляді субсидій або відшкодування виборчих витрат. Але призначені для цього суми потрапляють знов-таки до рук більш сильних і менш нужденних. В одних країнах для одержання державної фінансової допомоги партії необхідно зібрати певний мінімум голосів (у Швеції – 2%, у ФРН – 0,5%), в інших країнах – висунути кандидатів у певному числі округів (Італія, Норвегія). Сума, яка виділяється, пропорційна кількості зібраних партією голосів (ФРН, Норвегія) або висунутих нею кандидатів (Швеція, Данія, Фінляндія).
Кульмінацією виборчої кампанії є день виборів. Однак на відміну від гучної передвиборної боротьби сама процедура голосування є таємницею. У багатьох сучасних державах голосування – не тільки право, але й обов'язок, за невиконання якого покладається покарання: у Бельгії, Нідерландах, Австралії – штраф, у Пакистані – навіть тюремне ув'язнення. Пояснюються подібні заходи наростанням aбcентиїзму, тобто ухилення громадян від участі у виборах.
У деяких країнах, щоб уникнути “виборної тісняви”, обмежується кількість кандидатів, які балотуються по кожному виборчому округу. Так, у Великобританії це число не повинне перевищувати п'яти кандидатів. Крім того, кожен кандидат вносить досить велику грошову заставу, яка буде утримана, якщо претендент не набере мінімум 5% від загального числа голосів. П’ятипроцентний бар'єр встановлений у ряді країн і для партій (у тому числі, й в Україні). У багатьох країнах за день до виборів передвиборна агітація забороняється, щоб виборець міг спокійно зважити, кому ж усе-таки віддати свій голос.
День виборів – це ніби пік, апофеоз, свято демократії. Але нерідко він стає об'єктом маніпуляції політичних еліт і їхніх лідерів.
Виборча кампанія завершується підрахунком голосів, визначенням і оголошенням підсумків виборів. Підрахунок голосів не становить ні технічної, ні моральної проблеми в цивілізованих країнах. У тих країнах, які поки що не входять в їх число, можлива фальсифікації підсумків голосування. Таке мало місце на президентських виборах 1986 р. на Філіппінах, на парламентських виборах 1988 р. у Бангладеші, на президентських виборах 2004 р. в Україні і т. ін.