Тема 3. Політична думка України Ніхто не побудує нам держави, якщо ми самі її не побудуємо, і ніхто не зробить з нас націю, якщо ми самі нацією не хочемо бути.

В. Липинський

1. Політичні ідеї в період Київської Русі.

2. Розвиток політичної думки в Україні ХVI – XVIII ст.

3. Історія розвитку політичної думки в Україні ХІХ ст.

4. Політична думка українського зарубіжжя.

1. Політичні ідеї в період Київської Русі

Українська політична думка розвивалася в тісній єдності з історією свого народу, з його боротьбою за національне звільнення, державну незалежність.

Після розпаду Київської Русі (у 40-х роках ХIII ст.) і звільнення від татаро-монгольського ярма формується мала Русь, або Україна, яка поєднувала південно-західні землі колишньої Київської Русі. До речі, назва „Україна” вперше згадується в 1187 р. в Іпатіївському літописі для позначення території східних слов'ян. До грудня 1917 року офіційно південно-західна Русь не називалася Україною. Однак на практиці ширилися назви Лівобережна Україна, Правобережна Україна, Західна Україна. На українські землі постійно прагнули поширити свою владу сильні на той час сусідні держави: Литва, Польща, Угорщина. У середині XVI ст. українські землі – Волинь, Східне Поділля, Київщина, частина Лівобережжя – були приєднані до Польщі.

Результатом Переяславської Ради в березні 1654 р. з'явилося приєднання Лівобережної України до Росії. Правобережна Україна залишилася в складі Польщі. У XVII ст. відбулося заселення Слобідської України.

Після укладання Союзного Договору в грудні 1922 року Україна ввійшла до складу СРСР. 24 серпня 1991 року перемогла історична справедливість: Україна стала незалежною державою.

Проблеми боротьби українського народу за звільнення від кріпосницького і самодержавного гніта, за державну незалежність обумовили визначену специфіку політичної думки України протягом всієї історії її розвитку. Їй притаманні ідеї патріотизму, гуманізму, демократизму, загострене почуття національної самосвідомості.

У джерел української політичної думки стояла християнська філософія Київської Русі. Перехід Київської Русі від язичества до християнства (988 р.) став важливим етапом у розвитку політико-правової і духовно-культурної думки. Київська Русь виникла в IX ст. у результаті економічного, політичного і культурного розвитку східнослов'янських земель і об'єднання їх на цій основі в державу ранньофеодального типу.

Одним із ранніх політико-правових джерел є “Слово про закон і благодать” (ХІ ст.) митрополита Київського Іларіона. Тут викладається релігійно-соціологічна концепція, відповідно до якої історія являє собою процес зміни принципів релігії. В основі Нового завіту, стверджує Іларіон, лежить принцип благодаті. З появою благодаті утвориться суспільство рівноправних християнських народів. Благодать для Іларіона – це синонім істини, а закон – лише тінь істини.

Політичні ідеї Київської Русі знайшли своє глибоке відображення в літописах. “Повість временних літ” (1113 р.) Нестора викладає політичну історію Русі, дає характеристику князів, виділяє основну ідею – ідею єдності російських земель. “Новгородський літопис” (1136 р.) виражає антикнязівські тенденції, зокрема, він віддає перевагу владі віча – колективного органу, а не владі князя.

У “Повчанні Володимира Мономаха”, “Російській Правді” (XI – XIII ст.) “Слові о полку Ігоровім” (XII ст.) “Посланні Данила Заточника” (XIII ст.) і інших джерелах закладені ідеї сильної князівської влади і заклик до єднання російських земель. Одноособова влада князя розглядалася як основна умова територіальної цілісності, сили, процвітання держави.

Незважаючи на авторитет і сильну владу князя в Київській Русі, князівське правління не було абсолютним. Деякою мірою влада князя була обмежена діяльністю представницьких органів: віча, князівської думи, боярської думи, феодальних з'їздів, соборів. І хоча вони досягли рівня парламентських форм, однак можна стверджувати про наявність елементів демократизму політичної влади в Київській Русі.