Розділ і. Теоретико-методологічні підвалини політичної науки

Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна

Теорія без методу, який її контролює та розширює, – марна, а метод без теорії, яка приводить до його осмисленого викорис-тання – даремний.

К. фон Байме

1. Предмет та функції політології.

2. Структура політичної науки.

3. Методи політичної науки.

1. Предмет та функції політології

Політика нерозривно переплетена з історією людства, вона була і є її складовою частиною з того самого моменту, коли людство вийшло за межі свого первісного стану. Кожна окремо взята людина протягом усього життя в тій чи іншій формі має справу з політичними явищами. Саме цим універсальним значенням і обумовлюється інтерес до політики.

Вивченням політики займалися раніше й займаються сьогодні цілий ряд суспільних наук: соціальна філософія, соціологія, теорія держави і права, соціальна психологія, політична економія та ін. З огляду на те, як росло значення держави в господарському й громадському житті, підвищувалась і політична активність мас, а також, беручи до уваги введення загального виборчого права на межі минулого ХХ століття та виникнення великих політичних партій, виникла необхідність в окремій галузі знань, яка б спеціально займалася дослідженням політики.

Сучасного змісту політична наука набуває у другій половині XIX ст., тоді ж вона набуває і рис самостійної галузі знань. Приблизно в цей же час відбувається становлення політології як самостійної навчальної дисципліни, з'являються учбові й наукові центри. Так, при Лондонському університеті наприкінці XIX ст. була заснована Лондонська школа економіки і політичних наук. У 1857 р. Ф. Лібером у Колумбійському університеті була відкрита перша в історії Америки кафедра політичної науки. Пізніше приклад Колумбійського університету був розповсюджений у Єльському, Гарвардському, Принстонському та інших університетах США. У 1903 р. була заснована Американська асоціація політичних наук. Систематичного характеру європейські наукові дослідження у галузі політичних наук набули в другій половині ХІХ ст. у зв’язку зі створенням спеціалізованих дослідницьких центрів: Гуманістичної школи політичних наук у Парижі (1872 р.), Школи політичних наук в Італії (1875 р.), Лондонської школи економіки і права (1895 р.).

Особливо швидкими темпами політична наука у США та країнах Заходу почала розвиватися після Другої світової війни. Цьому чимало сприяв Міжнародний колоквіум з питань політичної науки, який відбувся у 1948 р. в Парижі з ініціативи ЮНЕСКО. На ньому був прийнятий документ, котрий визначив зміст політичної науки та її основні проблеми. Було вирішено, що основними проблемами дослідження і вивчення політичної науки є: 1) політична теорія (в тому числі історія політичних ідей); 2) політичні інститути; 3) партії, групи, суспільна думка; 4) міжнародні відносини.

Власне кажучи, Міжнародний колоквіум у Парижі підбив підсумки тривалої дискусії політологів з питань, чи є політологія загальною, інтеграційною наукою про політику у всіх її проявах, яка включає в себе як складові частини політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію та інші політичні дисципліни, чи мова повинна йти про декілька політичних наук. Колоквіум прийняв рішення вживати термін „політична наука” в однині. Тим самим відбулося конституювання політичної науки як самостійної наукової і навчальної дисципліни. Вже у 1949 р. під егідою ЮНЕСКО була створена Міжнародна асоціація політичної науки. А згодом політологія як навчальна дисципліна була введена в програми провідних університетів США та Західної Європи. На теренах колишнього Радянського Союзу і, зокрема в Україні, не існувало незалежної, автономної науки про політику, а її предмет дослідження було „розподілено” між соціальною філософією, „науковим комунізмом” та історією КПРС. Руйнація радянської системи призвела до звільнення простору політичної науки (політології).

Вузловими проблемами сучасної політології вважаються: політична влада, її сутність і структура; політичні системи і режими сучасності; форми правління і державного устрою; політична стабільність і політичний ризик; партійні та виборчі системи; політичні права і свободи людини й громадянина; громадянське суспільство і правова держава; політична поведінка та політична культура особистості; політична комунікація і засоби масової інформації; релігійні та національні аспекти політики; засоби і методи врегулювання політичних конфліктів та криз; міжнародні політичні відносини; геополітика; політична глобалістика тощо.

Загальновизнаним є те, що ядро проблематики політичної науки становлять процеси формування, функціонування і розподілу державної влади, боротьби за владу, включаючи вплив та участь у цій боротьбі, а також вивчення організацій, що здійснюють владу або впливають на неї.

Таким чином, політологія (гр. рolitika – державні й суспільні справи, і logos – слово, поняття, вчення) – це наука про політику, владу й політичні процеси.

Політологія має свій специфічний об'єкт дослідження. Мова йде про пізнання й теоретичне осмислення політики як соціального явища, внутрішніх механізмів і закономірностей, які керують процесами та явищами у політичному житті суспільства.

Багатозначність терміна „політика”, можливість різних способів її рефлексійного осягнення призводить до дискусійності уявлень про предмет політології. Дослідники трактують цю проблему по-різному.

1. Політологія – наука, що традиційно займається дослідженням держави, партії та інших інститутів, котрі здійснюють владу в суспільстві або впливають на неї. Тобто, це знайшло відображення в англо-американському словнику політичного аналізу, до нинішнього етапу розвитку її предметний зміст включає „управління на національному та місцевому рівнях; порівняльний (cross-national) аналіз; політику і політичну поведінку; політичну теорію; публічно-адміністративну діяльність і організаційну поведінку; міжнародні відносини”. У цьому випадку політологія – лише одна з наук про політику (поряд з політичною соціологією, політичною філософією, політичною психологією і ін.). Істотним недоліком такої „вузької” трактовки політології є фактичне заперечення загальної науки про політику, що інтегрує всі політичні знання в єдину систему.

2. Політологія – єдина наука про політику. Однак вона включає не всі знання про цю сферу громадського життя, а лише ті, котрі спираються на виключно наукові, переважно емпіричні методи. До змісту політичної науки не входять такі загальнотеоретичні дисципліни, які спираються на нормативно-ціннісний підхід: політична філософія, політична етика, історія політичних ідей тощо. Ця точка зору представлена біхевіористами (Чарльз Мерріам, Гарольд Лассуелл, Пол Лазарсфельд). Логічним наслідком біхевіористичної позиції є поділ політичних знань на дві частини: на нормативні знання, пов'язані з цінностями й оцінками, вимогами і побажаннями, і на виключно наукові знання, засновані на фактах. Такий підхід зазнає критики відносно протиставлення цих двох видів знання і стовно відлучення нормативних теорій від науки. Частина дослідників не погоджуються з тим, щоб „сучасна” політична наука порвала з політичною філософією „минулого”. Така „моральна” реакція представлена в роботах Клода Леві-Стросса, Філіппа Бенетона, Алана Блума, Роберта Нозіка, Джона Ролса. На їхню думку, політична філософія греків, описана Арістотелем та розвинута вченими середньовіччя, базувалася на простих постулатах:

людина – це політизована тварина, для якої природно жити в суспільстві;

метою будь-якого суспільства є „добробут” його членів, але в суспільстві панують чвари та антагонізми, які є породженням спільного життя;

політика – це організована влада, що керує людьми і піклується про загальний добробут;

політична наука – це наука про „правильне управління”, і в цьому вона наближається до філософії.

3. Політологія – загальна, інтегральна наука про політику у всіх її проявах, що включає весь комплекс наук про політику і її взаємини з людиною і суспільством: політичну філософію, політичну соціологію, політичну психологію, теорію політичних інститутів тощо. Політологія у цьому значенні аналогічна економічній науці, соціології, філософії й іншим інтегральним наукам, що об’єднують відповідні комплекси знань про ті чи інші сфери життєдіяльності. Широке бачення політичної науки дає можливість оцінити ступінь розвиненості окремих субдисциплін, зафіксувати питому вагу, реальний вплив тих чи інших дисциплін на всю структуру наукового політичного знання. Перевагою „широкого” трактування політичної науки є не тільки простота розуміння, пряма відповідність категорії „політологія” значенню цього терміна – загальна наука про політику, – але й орієнтація насамперед на інтеграцію найрізноманітніших політичних знань і, таким чином, – на одержання цілісної картини об’єктів, що досліджуються.

Отже, політологія є єдиною, інтегральною наукою про політику, її взаємодію з особистістю і суспільством. Розвиток сучасної політології відбувається на основі диференціації, розширення її предметної структури. Вона є сукупністю теоретичних наук та емпіричних дослід-жень, взаємодіє з міждисциплінарними напрямами й суміжними науками у вивченні політики (рис.1.1.).

Цілком імовірно, що так звані „широке” й „вузьке” розуміння предмета політології у певному сенсі зовсім не суперечать одне одному, складаючи скоріше два „концентричних кола” накопичення політичних знань, ніж антиномію між ними. У широкому значенні політологія (як політична наука) містить у собі все політичне знання, представляючи комплекс дисциплін, що вивчають політику, тоді як у більш чіткому значенні політологія (або загальна теорія політики – політична теорія) пов'язана лише зі специфічною групою закономірностей відносин соціальних суб'єктів із приводу влади і панування, досліджуючи особливий тип механізмів відносин і взаємодій між пануючими і підвладними – тими, хто керує, і тими, ким керують.