- •Політологія Навчальний посібник
- •Розділ і. Теоретико-методологічні підвалини політичної науки
- •Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •Предмет та функції політології
- •Галузі політології як науки і як навчальної дисц політологічні предмети
- •Суміжні науки
- •2. Структура політичної науки
- •3. Методи політичної науки
- •Політична наука
- •Методологічна база
- •Методи політології
- •Тема 2. Історія політичних вчень Історія є політика минулого, а політика – історія сьогодення.
- •1. Політична думка стародавності і середньовіччя
- •2. Політична думка епохи Відродження і Нового часу
- •3. Політична думка Росії
- •4. Сучасні політологічні школи
- •Основні форми капіталу
- •Тема 3. Політична думка України Ніхто не побудує нам держави, якщо ми самі її не побудуємо, і ніхто не зробить з нас націю, якщо ми самі нацією не хочемо бути.
- •1. Політичні ідеї в період Київської Русі
- •2. Розвиток політичної думки в Україні в XVI – XVIII ст.
- •3. Історія розвитку політичної думки в Україні XIX ст.
- •4. Політична думка українського зарубіжжя
- •Контрольні запитання
- •Розділ II. Політика і влада
- •Тема 4. Політика як соціальне явище
- •Що таке політика?
- •Структура та функції політики
- •Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства
- •Тема 5. Політична влада
- •1. Поняття, природа, риси політичної влади. Співвідношення політичної та державної влади
- •2. Система влади. Основні концепції влади
- •3. Форми, механізм та функції політичної влади
- •4. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •Тема 6. Особистість і політика
- •1. Індивід як суб'єкт політики
- •2. Політична участь
- •3. Права людини
- •Контрольні запитання
- •Тема 7. Політичні еліти. Політичне лідерство
- •1. Поняття, теорії, типологія і функції політичної еліти
- •2. Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства
- •Факторно-аналітична концепція вводить в теорію лідерства поняття цілей та завдань, зв’язаних з певними ситуаціями і особистою поведінкою лідера в цих умовах.
- •Тема 8. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •1. Соціальна стратифікація
- •2. Система соціального представництва
- •3. Соціальна мобільність
- •4. Роль соціальних класів у політиці
- •Розділ 3. Механізм формування і функціонування політичної влади
- •Тема 9. Політична система суспільства
- •1. Сутність політичної системи
- •2. Складові елементи політичної системи
- •Контрольні запитання
- •Тема 10. Політичний режим
- •Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти.
- •Класифікація політичних режимів.
- •1. Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти
- •2. Класифікація політичних режимів
- •3. Демократичний режим
- •4. Сутність авторитарного політичного режиму
- •5. Тоталітаризм: основні атрибути
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4. Інституціональні основи політики Тема 11. Держава як політичний інститут
- •1. Поняття держави, її ознаки та принципи
- •2. Теорії виникнення держави
- •3. Типи, структура та функції держави
- •4. Форми державного правління і національно-територіального устрою
- •Характерні риси республіканської форми державного правління
- •5. Демократична, соціальна та правова держава
- •Тема 12. Політичні партії та партійні системи
- •1. Походження і сутність політичних партій
- •2. Типологія та функції політичних партій
- •3. Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні
- •Контрольні запитання
- •Тема 13. Вибори і виборчі системи
- •1. Вибори в системі державної влади
- •2. Класифікація виборчих систем
- •3. Виборчі технології
- •Контрольні запитання
- •Розділ V. Неінституціональні основи політики
- •Тема 14. Політична свідомість і політична ідеологія
- •Політична свідомість: поняття, структура, функції та рівні
- •Сутність і функції політичної ідеології
- •Основні ідеологічні течії в сучасному світі
- •Контрольні запитання
- •Тема 15. Політична психологія
- •1. Політична психологія як наукова дисципліна: поняття, функції, структура, категоріальний апарат
- •2. Предмет, об’єкт і метод політичної психології
- •Контрольні запитання
- •Тема 16. Політична культура і соціалізація
- •1. Сутність і структура політичної культури
- •2. Типологія і функції політичних культур
- •3. Сутність і типи політичної соціалізації
- •Тема 17. Сутність політичного процесу і його різновиди
- •1. Сутність політичного процесу: інтерпретації у вітчизняній і західній політичній науці
- •2. Типологія політичного процесу: критерії і різновиди
- •Тема 18. Політична модернізація й політичний розвиток
- •1. Співвідношення понять “політична модернізація” й “політичний розвиток”
- •2. Підходи в дослідженні політичного розвитку, його критерії
- •3. Зміст, механізми політичної модернізації
- •4. Етапи політичної модернізації, її типологія
- •5. Модернізаційні моделі переходу до демократії: сценарії розвитку для посткомуністичних країн
- •Контрольні запитання
- •Тема 19. Політичні конфлікт і кризи
- •1. Суть і значення політичних конфліктів і криз
- •2. Типологія політичних конфліктів і криз
- •3. Врегулювання політичних конфліктів і криз
- •Контрольні запитання
- •Тема 20. Міжнародні політичні процеси
- •Формула міжнародної політики
- •Міжнародні відносини і міжнародна політика
- •Традиційна геополітика та сучасні тенденції розвитку світової політики
- •Контрольні питання
- •Тема 21. Політичний менеджмент
- •1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть
- •2. Технології політичного управління
- •3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
- •Контрольні питання
- •Основна
- •Додаткова
- •Політологія для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання
- •Жеребятнікова Ірина Володимирівна
3. Історія розвитку політичної думки в Україні XIX ст.
Розвиток політичної думки в Україні ХІХ ст. проходив на фоні поглиблення кризи феодальної системи і розвитку капіталізму. Як і в Західній Європі, це супроводжувалося посиленням антифеодальної спрямованості в політичних навчаннях. У центрі політичної думки в Україні даного періоду знаходилися проблеми національного звільнення і відродження українського народу, демократичного перетворення і пошуку найкращих форм, устрою української держави. Як і в попередній період, існував сильний вплив політичної думки Західної Європи, зокрема, ідей Великої Французької революції. Уперше на арену політичної боротьби виходять прогресивно спрямованні представники дворянства й інтелігенції. По всій Російській імперії, у тому числі й на Україні, діяли таємні товариства (у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та іних містах). Особливо активною була діяльність декабристів – організовано оформлених дворянських революціонерів, очолюваних П. І. Пестелем (1795 – 1843 рр.) і М. М. Мурав’йовим (1795 – 1843 рр.). Керівником Південного товариства, яке діяло в Україні, був П. І. Пестель. Будучи прихильниками теорії природного права, П. І. Пестель і М. М. Мурав’йов у розроблених ними проектах рішуче заперечували кріпосництво, царське самодержавство, становість, відстоювали громадську рівноправність. Вони виступали на захист ідеї народного суверенітету, робили ставку на революційні дії, на повстання. На відміну від помірного конституційного проекту Мурав’йова, радикальний проект Пестеля “Російська правда” передбачав негайне після повстання звільнення селян, наділення їх землею, усунення монархії, рівності всіх перед законом тощо. Пестель виступав за республіканську форму правління на чолі з Народним Вічем як законодавчим органом, Державною Думою, яка обирається Вічем в якості Верховної виконавчої влади і Верховним Собором – вищим судовим органом. “Російська правда” висувала для всіх громадян свободу слова, друку, віросповідання.
Починаючи з 40-х років XIX ст., розвиток політичної думки в Україні проходив двома основними напрямками: ліберально-демократичним і революційно-демократичним. Чіткий прояв даних напрямків знайшов відображення в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства – таємної політичної організації, яка виникла наприкінці 1845 – початку 1846 рр. у Києві. У своїй основі Кирило-Мефодіївськє товариство (братство) додержувалося ліберально-демократичної традиції. До нього увійшли видатні вчені, письменники, поети, художники, студенти Київського університету: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Бєлозерський, Пантелеймон Куліш, Георгій Андрузський, Іван Посада, Дмитро Пільчиков, Олесандр Тулуб, Панас Маркович, Микола Савич і ін. Основні ідеї товариства викладені в “Книзі буття українського народу”, “Статуті Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія”, у відозвах “Брати українці”, “Брати великоросіяни і поляки”. Програмним завданням Кирило-Мефодіївського братства було скасування кріпосного права, ліквідація самодержавства, відродження української державності на основі республіканської форми правління, утворення слов'янської федерації, яка повинна складатися з України, Росії, Польщі, Чехії, Сербії, Болгарії. Здійснення цього завдання пропонувалося мирним шляхом, шляхом реформування існуючої суспільної системи. Деякі члени Кирило-Мефодіївського товариства стояли на більш радикальних позиціях щодо питань способу реалізації його програми. На їх чолі стояв Тарас Шевченко (1814 – 1861 рр.) – поет, мислитель, революційний демократ. Т. Шевченко виступав за активні революційні дії в боротьбі за ліквідацію феодально-кріпосницької системи й царського самодержавства, за національне визволення України, соціальне розкріпачення всіх народів російської імперії. Його політичним ідеалом була демократична республіка. У той же час він указував на слабкий бік буржуазної республіки, відзначав її формальний характер, наявність у ній соціального насильства.
У другій половині XIX ст. в політичній думці України продовжують розвиватися традиції демократизму, федералізму, лібералізму. Найбільш відомими представниками ліберально-демократичного напрямку були В. Антонович, М. Драгоманов, С. Подолинський, О. Терлицький. Вони брали активну участь в організаціях української демократичної інтелігенції – громадах, – діючих у багатьох містах України. Ідеї громадівців знаходили відображення в журналі “Основа” (1861 – 1862 рр.).
Своєрідною була позиція відомого історика В. Антоновича (1834 – 1908 рр.) стосовно ідеї української державності. Будучи прихильником ідей політичної рівності, свободи, народовладдя, Антонович вважав український народ не здатним мати свою державність. Ця властивість, на його думку, є вродженим, характерним для українського менталітету. Для українського народу тільки в рамках волі, творчості, рівності можлива реалізація його демократичних ідеалів.
У розвитку ліберальних ідей, ідей конституціоналізму і федералізму особлива роль належить видатному вченому, політичному і суспільному діячу Михайлові Петровичу Драгоманову (1841 – 1895 рр.). У його працях поставлені і своєрідно вирішені проблеми демократії, політичної волі, прав людини, конституціоналізму, федералізму, національного самовизначення, ролі політичної свідомості та політичної культури. Найбільш повно політичні погляди М. Драгоманова втілені в одному з перших конституційних проектів „Вільний союз – Вільна спілка” (1885 р.). Формі державного устрою Драгоманов віддавав вирішальне значення. Його ідеалом була федеративна республіка, побудована на основі децентралізації, обласної автономії і широкого місцевого самоврядування. У федерації М. Драгоманов бачив можливість демократичного вирішення національного питання, соціального звільнення народів. План перебудови суспільства, за Драгомановим, полягає в наступному: вільні народи поєднуються у вільні суспільства, суспільства – у федерацію суспільств у межах України, яка ввійде у федеративний союз народів Росії, а потім – у федерацію всіх слов'янських народів. Подальша перспектива полягає у створенні федерації народів Європи, світу. Драгоманов розробив структуру поділу влади: законодавча – двопалатний Собор (Державна Дума і Союзна Дума); виконавча – глава держави; судова – судові органи. Як бачимо, вирішення проблеми державної незалежності України Драгманов бачив у перетворенні в демократичну, децентралізовану федерацію. При цьому він керувався принципом синтезу національного і загальнонаціонального, показуючи теоретично, що тут немає протиріч. Драгоманов дотримувався ідеї еволюційного розвитку суспільства, не заперечуючи в деяких випадках можливості революції.
М. Драгоманов належить до тих вчених, суспільних діячів, які залишили в українській філософській думці яскравий слід. Він жив і творив у конкретних історичних умовах, розвиваючись і міняючись разом з ними, залишаючись при цьому послідовним демократом і гуманістом.
Драгоманов Михайло Петрович народився в м. Гадячі на Полтавщині в родині дрібного дворянина. У 1859 р. вступив до Київського університету, був активним учасником суспільних заходів студентства в просвітницькій роботі серед населення. У 1863 р. М. Драгоманов стає членом київського гуртка українофілів під назвою “Громада”.
У середині 60-х років М. Драгоманов сформувався як учений, політичний публіцист, демократ. У 1875 р. він був звільнений з Київського університету за політичну неблагонадійність. Восени 1875 р., уникаючи переслідувань, виїхав до Відня. Восени 1876 р. він створює в Женеві суспільно-політичний збірник “Громада”. Період 80 – 90 рр. для М. Дрогоманова був пов'язаний з його орієнтацією на з'єднання ліберальних, демократичних і соціал-реформістських ідей у сфері політики, держави і права. М. Драгоманов багато в чому випередив свій час, акумулюючи в своїх концепціях конституціоналізму і федералізму загальнолюдські цінності.
Політичні погляди українських революційних демократів І. Франка, Л. Українки тісно перепліталися з марксизмом. Для Івана Франка (1856 – 1916 рр.) – видатного українського письменника, поета, мислителя, суспільного діяча – боротьба за демократію в Україні була тісно пов'язана з боротьбою за соціалізм, за соціалістичну республіку, яка поступово переросте в суспільство народного самоврядування. Основою цього суспільства, вважає І. Франко, повинен бути вільний союз громад, що обирає єдиний представницький орган і виконавчі органи. Соціалізм йому бачився виникаючим як у ході соціальної революції, так і мирним шляхом. Політичну самостійність України І. Франко представляв у складі федеративної демократичної російської держави, в якій усі визвольні народи, в тому числі й український, будуть входити на правах демократичної автономії, яка ототожнювалась ним з демократичною республікою. Як і М. Драгоманов, І. Франко вважав федерацію вільних народів Росії основою федерації слов'янських народів, а в майбутньому – і всесвітньої федерації.