6. В промисловості, на підприємствах, в організаціях, установах проводиться триступеневий контроль за станом охорони праці.

        На першій ступені контролю бере участь: майстер і громадський інспектор з охорони праці (який вибирається в трудовому колективі), які кожен день перевіряють на своєму участку стан робочих місць, справність обладнання, наявність і справність загороджень, індивідуальних засобів захисту та інше. Про виявлені недоліки повідомляється в спеціальному журналі і приймаються заходи щодо їх усунення (заточний верстат – усувається на місці).

        На другій ступені контролю бере участь: начальник цеху, представник комісії з охорони праці від профкому цеху, провідний спеціаліст, які один раз в тиждень (в установлений день) перевіряють стан охорони праці в цеху.

        На третій ступені контролю бере участь: головний інженер підприємства, начальники служб і відділів, представник комісії з охорони праці професійної спілки, які один раз в місяць перевіряють стан охорони праці на підприємстві, в цілому (велике підприємство 2-3 дня). Результати перевірки обговорюються на нараді начальників цехів і відділів в директора чи головного інженера (роботодавця) з відповідним оформленням наказу.

7. За характером і часом проведення інструктажів з охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

        Вступний інструктаж проводиться:

               усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

               з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

               з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

               з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО, при оформленні або зарахуванні до ЗО.

        Первинний інструктаж проводиться до початку роботи на робочому місці з працівником:

               новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

               який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

               який буде виконувати нову для нього роботу;

               з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

        Проводиться з вихованцями, учнями та студентами СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО:

               на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії де навчальний процес пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними факторами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, при проведенні заходів за межами території ЗО;

               перед виконанням кожного навчального завдання пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;

               на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми), навчального плану (програми) – із загальних вимог безпеки, пов’язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.

        Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

               на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

               для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

               при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

               при зміні технологічного процесу, зміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

               при порушенні працівником вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести до травм, аварій, пожеж тощо;

               при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;

               при перерві в роботі виконавця ,робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт понад 60 днів.

        З вихованцями, учнями, студентами в кабінетах, лабораторіях, майстернях тощо при порушенні ними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

        Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

               при виконанні разових робіт, непередбачений трудовою угодою;

               при ліквідації аварій, стихійного лиха;

               при проведенні робіт на які оформляються наряд-допуск, розпорядження або інші документи.

 

        Цільовий інструктаж також проводиться з вихованцями, учнями, студентами ЗО в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

        Вступний інструктаж проводить спеціаліст служби охорони праці первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктаж проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер).

        Особа яка проводить інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали пронумеровані і скріплені печаткою.

        На працівників в свою чергу також накладаються обов’язки виконувати вимоги нормативних актів з охорони праці (ст. 14 закону України ,,Про охорону праці”).

        Працівник зобов’язаний:

               дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

               знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

               проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

               працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

        Невиконання цих обов’язків працівниками є порушення трудової дисципліни.

14. Для контролю і визначення вмісту шкідливих речовин в повітрі використовують такі методи: лабораторні, експресивні та індикаторні. Лабораторні методи визначення шкідливих речовин в повітрі - це відбирання проби повітря на виробництві  і аналіз в лабораторних умовах. В ряді випадків необхідно швидко заміряти степінь забруднення повітряного середовища виробничого приміщення. Для цієї цілі використовуються універсальні газоаналізатори (УГ), робота яких основана на кольорових реакціях в невеликих об’ємах високо чуттєвої рідини чи твердої речовини (силікагель) - це метод експресивний. Індикаторні методи аналізу використовують для визначення високо небезпечних речовин (ртуть, ціанисті сполуки і т.п.) - на основі лакмусового паперу. Основним методом аналізу запиленості повітря промислових підприємств є метод ваговий (лабораторний). Цей метод оснований на принципі визначення збільшення ваги фільтра при пропусканні через фільтр дослідного повітря певного об’єму. В якості фільтрів використовують паперові аналітичні фільтри аерозольні (АФА). Різниця в масі фільтра до і після протягування запиленого повітря через аспіратор і розрахунок за певними формулами, характеризує вміст пилу в повітрі в порівнянні з нормами (ГДК). Дисперсність пилу визначається розрахунковим методом з допомогою приладу АЗ-5 - при малих концентраціях пилу.

27. В якості джерел штучного освітлення широко використовують лампи

розжарювання та газорозрядні лампи.

Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під

дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт)

нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої

енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та

виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації,

широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їмпритаманні і суттєві недоліки-, велика яскравість (засліплююча дія); низьи

світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (д

2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів в порівняні

з природним світлом; висока температура нагрівання {до 140 °С і вище

що робить їх пожежонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевог

освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людеї

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовиі

інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світа

оптичного діапазону спектру.

Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.

Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—

разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термі

експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагріванн

(люмінесцентні) — ЗО—60 °С. Окрім того, газорозрядні ламп

забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхо

підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофор

Так, за спектральним складом видимого світла розрізняю!

люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращена

передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білог

(ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів. Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світловог

потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котру

полягає у спотворенні зорового сприйняття об'єктів, що рухаютьс

обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складніст

схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням т

запалюванням ламп, відносна дороговизна.

Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиск;

Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентним!

широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробницті

так і в побуті. Однак, вони не можуть використовуватись при низью

температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються мало

одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.

Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, ко/

необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла Істійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп

найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ),

та натрієві (ДНаТ).

Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає

лампи спеціального призначення: бактероцидні, еритемні.

До основних характеристик джерел штучного освітлення належать:

номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт;

світловий потік, лм; світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації;

спектральний склад світла. Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела

світла (лампи) та освітлювальної арматури (рис. 2.7). Освітлювальна

арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або

перетворює його властивості (змінює спектральний склад

випромінювання), захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп.

Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу оточуючого пожежо-

та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних

ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів. Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних •

конструктивних характеристик.

Основними світлотехнічними характеристиками світильників

світлорозподілення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії •

захисний кут.

За світлорозподіленням. що визначається відношенням noTOf

випромінюваного світильником в нижню півсферу до повного світлова

потоку світильники поділяються на п'ять класів: прямо

світла (0>80%); переважно прямого світла (60%<6s80%); розсіяно

світла (40%<9s60%) переважно відбитого світла (20%<0s409'

відбитого світла (6s20%).Захисний кут світильника у (рис. 2.9) — кут, утворений

горизонталлю, що проходить через нитку розжарювання лампи

(поверхню люмінесцентної лампи) та лінією, яка з'єднує нитку

розжарювання (поверхню лампи) з протилежним краєм освітлювальної

арматури. Захисний кут визначає ступінь захисту очей від впливу

яскравих частин джерела світла, тому його величину враховують з-поміж

інших чинників при визначенні місця та висоти розташування

освітлювальних приладів. Залежно від конструктивного виконання розрізняють світильники:

відкриті (лампа не відокремлена від зовнішнього середовища),

захищені (лампа відокремлена оболонкою, що не перешкоджає вільному

надходженню повітря), закриті (оболонка захищає від проникнення всередину

світильника великих частин пилу), пилонепроникні, вологозахищені,

вибухобезпечні та підвищеної надійності проти вибуху. За призначенням

світильники можуть бути загального та місцевого освітлення.