- •Адміністративне право
- •Адміністративний акт
- •Адміністративні суди
- •Адміністративно-територіальна одиниця
- •Апарат обласної державної адміністрації
- •Бюджетна система
- •Відповідальність державного службовця
- •Відповідальність у державному управлінні
- •Голова місцевої державної адміністрації
- •Горизонтальні зв'язки
- •Громадський контроль
- •Деліктологія державних службовців
- •Державне регулювання
- •Державний друкований засіб масової інформації
- •1) Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави; 2) система державних органів перевірки.
- •Державно-управлінські відносини
- •Дипломатична служба
- •Документообіг
- •Електронний документ
- •Ефективність державного управління
- •Законодавча ініціатива
- •Збереження документів
- •Зв'язки з громадськістю
- •Змішані (різнорідні) нормативно-правові акти
- •Індивідуальні нормативно-правові акти
- •Інформаційні послуги
- •5) Завершення (високий статус, визнання професіоналізму та компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим).
- •Київська міська державна адміністрація
- •Колегія місцевої державної адміністрації
- •Колегія центрального органу виконавчої влади
- •Конкурентна політика
- •Контроль у державному
- •Концепція бюрократії
- •Логічні наукові методи
- •Методологія державного управління
- •Механізми державного управління
- •Модель врума-їтона-яго
- •Монетаристська модель
- •Науковий метод державного управління
- •Нормативно-правовий
- •Організаційна форма управлінської діяльності
- •Організаційно-технічні вимоги до актів
- •Перевищення влади
- •Переміщення по службі
- •Повноваження державного службовця
- •Поділ державної влади
- •Політичне управління
- •Попередній (превентивний) контроль
- •Правове регулювання
- •Правовий статус органу виконавчої влади
- •Предмет науки державного управління
- •Прем'єр-міністр україни
- •Прийняття управлінського рішення
- •Професійний розвиток
- •Професіоналізм управлінської діяльності
- •Регіональна політика
- •Резолюція недовіри
- •Розпорядчий документ
- •Розпорядчо-юридичні
- •Система документації
- •Ситуаційне управління
- •Соціальне управління
- •Спільні акти управління
- •Стиль управління
- •Стратегічне управління
- •Структура організації
- •Структурний підрозділ
- •Управлінська еліта
- •Управлінська послуга
- •Управлінське рішення
- •Управлінські відносини
- •Управлінські патології
- •Урядова правотворчість
- •Урядовий орган державного управління
- •Функціональний тип організаційної структури
Конкурентна політика
(від лат. concurro — стикаюсь, конкурую) — економічний метод державного управління, який на сучасному етапі передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці, вдосконалення правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, змен-
шення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, захисту і підтримки конкуренції, розвитку її інститу-ційного забезпечення.
КОНКУРС (від лат. concursus — збіг, зустріч, зіткнення) — різновид змагання за встановленими правилами й у конкретні строки, що має на меті визначити найкращого серед осіб, які беруть у ньому участь, за певними критеріями, залежно від сфери та виду їхньої діяльності. К. є соціально-правовим методом оцінювання ділових якостей претендентів, в основі якого лежать демократичні принципи: об'єктивності, гласності, порівняльно-сті та змагальності. Професійні, моральні, психофізіологічні якості претендентів вивчаються у певній послідовності за встановленими правилами, що дає змогу відібрати на конкретні посади найкращих. К. є також основним засобом реалізації громадянами конституційного права на доступ до державної служби. Закріплення в законі конкурсного порядку заміщення посад державних службовців означає перехід від суто адміністративних принципів у доборі кадрів до демократичних. Прийняття на державну службу згідно зі ст. 15 Закону України "Про державну службу", в основному, здійснюється на конкурсній основі. Цей
принципово новий для України спосіб прийняття на державну службу є найбільш поширеним, оскільки питома вага державних службовців, посади яких заміщаються на таких засадах, становить понад 95 відсотків. Процедура проведення К. в Україні регламентована Порядком проведення К. на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців широко використовується на державній службі, зокрема при прийнятті на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад. К. проводиться поетапно і складається з таких стадій: 1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації; 2) прийом документів від осіб, які бажають узяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим вимогам; 3) проведення іспиту та відбір кандидатів. К. вважається таким, що відбувся, лише за наявності всіх елементів у сукупності й дотримання послідовності та строків їх реалізації.
КОНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — політи-ко-правова відповідальність, що застосовується до державних органів чи вищих посадових осіб держави за конституційні правопорушення і виявляється в особливо негативних наслідках для суб'єкта конституційного правопорушення. Конституційне правопорушення можна визначити як протиправні винні діяння органів влади або інших суб'єктів, які посягають на форму правління, державний устрій та порядок утворення органів держави, конституційні права громадян. Формами К.в. є: скасування або призупинення дії антиконститу-ційного (неконституційного) акта; усунення з поста в порядку імпічменту; офіційне визнання роботи державних органів, вищих посадових осіб незадовільною; дострокове припинення повноважень, розформування вищим органом державної влади підпорядкованого органу. Наслідком К.в. є відставка прем'єр-міністра, уряду, окремого міністра, імпічмент глави держави, розпуск парламенту.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ — перевірка консти-туційності нормативно-правових актів, дій органів публічної влади та офіційне нормативне тлумачення конституції та законів. Об'єктами К.к. можуть бути
звичайні закони, поправки до конституції, міжнародні договори, нормативні акти органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань. В Україні К.к. здійснює Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції. Сформульовані Конституційним Судом пояснення змісту поло-Основного Закону та законів є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами, незалежно від того, погоджуються вони з таким розумінням приписів відповідних актів чи ні. Рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Контрольні функції у сфері державного управління реалізуються Конституційним Судом при розгляді справ про конституційність актів вищого органу виконавчої влади — Кабінету Міністрів; розгляді конституційних подань; розгляді конституційних звернень.
КОНСУЛЬТАНТ — державний службовець патронатної служби, що здійснює наукову експертизу, консультації і своєчасне забезпечення керівника
необхідною інформацією з метою оперативного і якісного прийняття управлінського рішення. К. також координують консультаційну роботу з проблем відповідної галузі чи сфери державного управління. Контролюють, оцінюють і узагальнюють якість інформації, яка надається керівникові, аналізують можливі соціально-економічні наслідки управлінських рішень.
КОНСУЛЬТАТИВНА РАДА З ПИТАНЬ СПІВРОБІТНИЦТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ І КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — консультативно-до-радчий орган, утворений для проведення політичних консультацій та вироблення узгоджених рішень щодо реалізації державної політики і законодавчого забезпечення політичної та соціально-економічної реформ. Основними завданнями К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. є: а) розроблення узгоджених пропозицій щодо реалізації державної політики, забезпечення проведення демократичних виборів Президента України, вирішення нагальних питань соціально-економічного розвитку держави шляхом політичних консультацій; б) удосконалення механізмів взаємодії Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, спрямованої на реалізацію завдань політичної реформи та
соціально-ринкової трансформації економіки України та інших цілей, визначених Політичною угодою між коаліцією депутатських фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України четвертого скликання і коаліційним Кабінетом Міністрів України про створення парламентсько-урядової коаліції; в) підвищення ефективності законотворчої
діяльності шляхом узгодження планів законодавчих ініціатив, прийняття системних і якісних актів законодавства, сприяння їх реалізації; г) вирішення інших актуальних питань, що мають важливе суспільно-політичне та соціально-економічне значення. К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. очолюють співголови, якими є Голова Верховної Ради (за згодою) та Прем'єр-міністр України, а до її складу входять керівники депутатських фракцій і груп та голови політичних партій, що представлені у Верховній Раді України та увійшли до коаліції депутатських фракцій і депутатських груп у парламенті, Глава Адміністрації Президента України, віце-прем'єр-міністри України, Керівник Апарату Верховної Ради України, Міністр Кабінету Міністрів України, Постійний представник Президента України у Верховній Раді України, Міністр України у зв'язках з Верховною Радою України, Постійний представник Кабінету Міні-
стрів України у Верховній Раді України. Персональний склад К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням пропозицій коаліції депутатських фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України. Утворення К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. сприяє поглибленню співпраці та солідарної відповідальності парламенту та уряду.
КОНСУЛЬТАЦІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ — форма залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в діяльності цих органів. К.г. проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави та життєвих інтересів широких верств населення. В обов'язковому порядку проводяться К.г. щодо: проектів нормативно-правових актів, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян; проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень щодо ходу їх виконання; звітів головних розпорядників коштів Державного бюджету України про витрачання бюджетних коштів за мину-
лий рік; інформації про роботу Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади. К.г. проводяться у формі публічного громадського обговорення (безпосередня форма) (див. Публічне громадське обговорення) та вивчення громадської думки (опосередкована форма) (див. Вивчення громадської думки). Результати проведення К.г. ураховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій роботі. Для координації заходів, пов'язаних з проведенням консультацій з громадськістю та моніторингу врахування громадської думки, при органах виконавчої влади утворюються громадські ради, які діють на підставі положень, що затверджуються цими органами (див. Громадські ради).
КОНТРАСИГНАТУРА (контрасигнація) (лат. contrasignatu-га — міністерський підпис, від contra — проти і signo — підписую) — політико-правовий інститут, що забезпечує гарантії від зловживань з боку глави держави і голови уряду, через процедуру підписання рішень глави держави головою уряду та відповідним міністром, відповідальним за акт та його виконання, у випадках, передбачених конституцією. Конституція України передбачає К. актів Президента України,
виданих у межах тільки його окремих повноважень (ст. 106).
КОНТРОЛЬ ВИКОНАННЯ —
важлива складова діловодства, суттю якої є практична робота щодо здійснення поточного нагляду за станом виконання призначеними особами тих чи інших організаційно-розпорядчих документів. Контролю підлягають зареєстровані документи, в яких встановлене певне завдання. Здійснення безпосереднього контролю за виконанням документів в органах виконавчої влади покладається на спеціально створені контрольні служби (див. Контрольна служба). Завданням контролю за виконанням документів є забезпечення своєчасного та якісного їх виконання. Обов'язково контролюється виконання законів України, постанов Верховної Ради України, указів, розпоряджень та доручень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, запитів та звернень народних депутатів України. Відповідальність за виконання документа несуть особи, зазначені у розпорядчому документі (розпорядженні, рішенні, дорученні тощо), резолюції керівника та безпосередні виконавці. Контроль за виконанням документів в установі передбачає: постановку документів (доручень) на контроль, форму-
вання картотеки контрольованих документів; перевірку своєчасного доведення документів до виконавців; попередні перевірки і регулювання ходу виконання; облік і узагальнення результатів контролю за виконанням документів (доручень); інформування керівника про хід і підсумки виконання документів (доручень); повідомлення про хід і підсумки виконання документів на оперативних, апаратних нарадах, засіданнях колегіальних органів; зняття документів з контролю; формування картотеки виконаних документів.
КОНТРОЛЬНА СЛУЖБА —
спеціально створений структурний підрозділ, що здійснює безпосередній контроль за виконанням документів в органах виконавчої влади. До К.с. відносяться структурні підрозділи з контролю апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, відділи контролю апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. К.с. утворюється керівником відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, головою відповідної держадміністрації з метою здійснення контролю за виконанням законів України, актів та доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів та інших актів
центральних органів виконавчої влади і доручень керівництва центрального органу виконавчої влади, розпоряджень і доручень голови держадміністрації. К.с. підпорядковується керівнику органу виконавчої влади. Координацію заходів із забезпечення контролю та перевірки виконання актів та доручень Президента України, методичне забезпечення діяльності К.с. здійснює Головне контрольне управління Адміністрації Президента України, а щодо актів та доручень Уряду — Секретаріат Кабінету Міністрів України.