М

Соціально-історична природа свідомості в марксист-ському трактуванні

арксистський матеріалізм прагне пояснити походження свідомості, спираючись на дослідження у сфері природничих наук. Він стверджує, що свідомість з’являється як функція мозку, яка сформувалася під впливом праці та мови й одночасно з розвитком руки як органу праці. Логіка дії рук з часом ставала логікою руху думок. Усе це відбувалося в доісторичну епоху. Вирішальну роль у виникненні свідомості відіграли два чинники: предметно-практична діяльність та соціальна організація, яка забезпечила принципово новий спосіб збереження та передачі інформації. У зв’язку з цим марксистська філософія наголошує, що свідомість не пасивно споглядає світ, а є активним відображенням об’єктів дійсності, як вони постають у діяльності людини.

Усе ж марксистське пояснення походження свідомості не можна назвати науковим, хоча ця філософія й називає себе наукою про загальні закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Це лише різновид гіпотетичного пояснення, оскільки наукові дослідження в цій царині не дають достатньо фактичного матеріалу для таких узагальнень.

Марксистський матеріалізм, наголошуючи на тому, що свідомість є функцією матеріального головного мозку, підкреслює нематеріальність свідомості, її ідеальний спосіб існування. Ідеальне ця філософія розуміє як спосіб буття об’єкта в психіці людини. Тут сферу ідеального формують чуттєві та раціональні образи, способи їхньої побудови та оперування, духовні вартості та орієнтації¹. Несвідомо-психічні явища ця філософія до ідеального не зараховує, хоча стверджує, що ці явища є носіями інформації. “Несвідоме виявляє себе вельми багатоманітно, у тому числі й у вигляді інформації, яка нагромаджується як несвідомий досвід й осідає в пам’яті людини (а також у соціальній пам’яті людства), наприклад, у вигляді багатющої ілюзійної сфери сновидінь, панівних інстинктів тощо”².

Специфіку несвідомого ця філософія витлумачує через протиставлення його свідомості, ідеальному, хоча й уважає несвідоме структурним елементом суб’єктивної реальності, щоправда, не пояснюючи характеру його зв’язків із суб’єктивною реальністю. Спеціаліст із проблеми ідеального в марксистській філософії Д. І. Дубровський зазначає: “потрібен конкретний аналіз, що здатний уточнити, які саме несвідомо-психічні феномени пов’язані із суб’єктивною реальністю та яка міра цих зв’язків. Абстрактне ж ствердження, що всі несвідомо-психічні явища суть явища ідеальні, видається нам некоректним”³. Ще категоричніший автор публікації “Проблема ідеального” Е. В. Ільєнков: “Визначення категорії ідеального несумісне з чуттєво-конкретним, випадковим та одиничним, тому безглуздо застосовувати це визначення до суто індивідуальних станів психіки окремої особи в даний момент”⁴. Ці ж дослідники погоджуються з тим, що зміст суб’єктивної реальності ширший від змісту свідомості, оскільки включає в себе й “найдивовижніші, химерні продукти фантазії, довільні мислені реконструкції реальних об’єктів, галюцинаторні переживання хворого”⁵ тощо.

Усе ж марксистська філософія не виробила єдиного чітко окресленого погляду на проблему свідомості. Так, інший дослідник – І. С. Нарський пише: “Свідомість матеріальна, бо є продуктом матерії, і вона ж ідеальна, бо вона глибоко відмінна від матерії, яка її витворила…”⁶

Марксистський матеріалізм принципово обстоює позицію, що ідеальне не виходить за межі суб’єктивної реальності, оскільки воно, за словами К. Маркса, не що інше, як “матеріальне, пересаджене в людську голову й перетворене в ній”.

Оце перетворення “матеріалу” емпіричного досвіду, вплетеність цього матеріалу в практичну діяльність людини характеризує, за марксизмом, активність свідомості. Практичні потреби людини знаходять відображення у свідомості у формі ідеального утворення – мети. Цілепокладання є однією з найважливіших характеристик свідомості.

Зміст свідомості виявляє себе не лише як ідеальна мета, а й у формі багатьох інших значень, які є елементами цілісної системи. Виявити себе свідомість може тому, й лише тому, що є знанням, а точніше – знанням про знання. Етимологія слова “свідомість” вказує на те, що воно здійснюється “з відома”, на основі знання. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, судження є різними формами знання й основними компонентами свідомості. Окрім них, до актів свідомості належать увага, почуття, настрій, самопочуття, афекти, воля. Усі вони не просто входять у свідомість, а є активними компонентами інтегральної структурованої цілісності.

Оскільки свідомість можна розглядати як знання про знання, то це означає, що вона воднораз є й самосвідомістю, що реалізує себе через особисте “Я” людини. Самосвідомість виявляє себе як усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві. Самосвідомість формується через засвоєння людиною знань, що відкриваються їй у спілкуванні, та явищ культури.

Із поняттям самосвідомості марксистська філософія пов’язує зміст такого поняття, як “дух”. Під “духом” вона розуміє здатність людини бути “самосвідомим суб’єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в цілепокладанні та творчій діяльності”⁷.

Співвіднесене з поняттям “дух” поняття “душа” ця філософія не використовує, хоча інші світоглядні течії це роблять. З позиції, наприклад, християнського розуміння людини, душа є самосвідомістю людини і місцем зосередження нашої особи.

На підставі викладеного можна зробити певний підсумок трактування свідомості марксистською філософією. Отже, свідомість – як найвищий прояв психічного життя – є суб’єктивною реальністю на відміну від об’єктивної. Суб’єктивна реальність є ідеально-психічна, а об’єктивна реальність – матеріальна. “Визначення ідеального як суб’єктивної реальності є вихідним і повинне зберігати своє значення в усіх контекстах, де вживають категорію ідеального. В іншому контексті категорія ідеального втрачає сенс”⁸. Для порівняння пригадаймо, що в концепції Н. Гартмана (див розділ з онтології ХХ ст.) ідеальне визнається об’єктивним, позачасовим і виявляє себе людській свідомості трансцендентально.

За марксистською філософією, способом існування ідеального в суб’єктивній реальності є знання. Знання, будучи за природою активним, структурує свідомість, що виявляє себе у формі духовності. За марксистським матеріалізмом, духовність є явищем суб’єктивним, тоді як, наприклад, уже згадувана онтологія Н. Гартмана вказує на три іпостасі духу: суб’єктивний, об’єктивний, об’єктивований. Християнський підхід наполягає на існуванні духу як в об’єктивній, так і суб’єктивній формі.

Зведення ідеального та духовного до суб’єктивної реальності утруднює для марксистської філософії пояснення сутності соціальних явищ. Це засвідчують автори розробок цієї проблеми: “У соціальному житті особливо складним стає завдання виділити матеріальні та ідеальні сторони”⁹. Ці труднощі марксистська філософія намагається перебороти, застосовуючи категорію діяльності. Діяльність вона розглядає як спосіб реалізації мети, перехід ідеального в матеріальне. Але якщо прийняти тезу, що ідеальне втілене в речах, тоді розмивається межа між ідеальним та матеріальним.

Особливим видом діяльності для цієї філософії є мова. Суть мови полягає в тому, що слова виступають як знаки, пов’язані з певними предметами та з духовними явищами, і стають засобами відображення значень речей, явищ та їх властивостей. Це й дозволяє мові бути воднораз знаряддям мислення й засобом спілкування. Мова і свідомість перебувають в органічній єдності, де ідеальний зміст набуває матеріальної форми слова. Безумовно, є незаперечним фактом те, що свідомість як виявляє себе за допомогою мови, так і формується з її допомогою. Така єдність мови та свідомості дала підстави марксистській філософії розуміти свідомість як знання, яке існує виключно у формі мови.