Територіальні суперечки і питання ізраїльських поселень.

Територіальне питання сьогодні залишається ключовим у арабо-ізраїльському конфлікті. На сьогоднішній день під окупацією Ізраїлю знаходяться сирійські території (Голанські висоти) і палестинські території (західний берег річки Йордан, східна частина Єрусалиму). Позиція арабських країн із цього питання є однозначною – Ізраїль повинен повернутися до кордонів 4 червня 1967 р. Вони у своїх вимогах спираються на ряд резолюцій Ради Безпеки ООН.

В «Дорожній карті» питання про окупованітериторії детально не розглядається. Однак, у цьому документі сказано, що вирішення арабо-ізраїльського конфлікту покладе кінець окупації, яка почалась у 1967 р., на основі формули «земля в обмін на мир», резолюцій 242, 338 і 1397 РБ ООН. Таким чином фактично сказано, що для досягнення миру Ізраїль повинен вивести свої збройні сили з територій, окупованих під час війни 1967 р. Про це сказано в резолюції 242. Але сам текст цієї резолюції сформульований неоднозначно, що дає підстави Ізраїлю стверджувати, що в ній ідеться не про віс зайняті ним території.

У «Дорожній карті» конкретно йдеться лише про те, що Ізраїль повинен вивестии свої війська з палестинських територій, окупованих після 28 вересня 2000 р. і заморозити будь-яку поселенську діяльність.

Таким чином, «Дорожня карта» не знімає з Ізраїлю обов’язку повернути окупоавні території. Алде відсутність положення, у якому було б чітко вказано, як саме він повинен це зробити, викликає невдоволеність з боку арабських країн, яким би хотілося, щби мова йшла про обов’язковий відхід Ізраїлю до кордонів 1967 р.

Ізраїль, свою чергу, твердо заявляє, що подільший відхід військ можливий тілки після припинення насильства, оскільки в протилежному випадку він буде рівнозначним передачі покинутих територій в руки терористів. В будь-якому випадку, Ізраїль не буде демонтувати всі поселення на Західному березі, тим більше, що в Іудеї та Самарії за останні 35 років були засновані багаточисельні єврейські міста та села, в яких проживає вже більше 200 тисяч осіб. Захисна стіна, яка згадувалась вище, будується навколо цих поселень таким чином, що фактично закріплює їх приєднання до Ізраїлю.

В силу необхідності пошуку компромісу, враховуючи, що за прикордонною лінією 1949 р. є поселення арабів, найбільш раціональним варіантом здається взаємний обмін територіями. тОму можливо. Що в поальшому переговорний процес піде саме по такому шляху.

Статус Єрусалиму.

Єрусалим нараховує біля 600 тисяч осіб, із яких біля двох третин євреї, а одна третя – араби. Стосовно статусу цього міста позиція Ізраїлю непохитна з моменту анексії ним східної частини міста в 1967 р.: Єрусалим розглядається як єдина і неподільна столиця держави Ізраїль. Тут знаходиться головна єврейська святиня – залишки храму Соломона або Стіна плачу, до якої щороку приїжджають сотні тисяч євреїв. Крім того, протягом багатьох століть малитва євреїв закінчувалась словами: «На наступний рік в Єрусалимі», що зробило останній символом сіонізму та відродження єврейської нації.

Для палестинців Східний Єрусалим не менш важливий – тут знаходиться третя за значимістю мусульманська святиня – мечеть Аль-Акса, яка згадується в Корані пророком Мухаммедом. Всі палестинці бачать Східний Єрусалим столицею своєї майбутньої держави. В Східному Єрусалимі знаходиться і найважливіша християнська святиня – Храм гробу Господнього.

Серед різних точок зору на те, яким повинен бути статус Єрусалиму, існує пропозиція: сформувати єрусалимьсикй муніцмпалітет на основі федеративного принципу з рівним представництвом делегатів від кожного міського району. Це дозволить євреям та рабам на рівних брати участь в управлнні містом (після 6 денної війни араби постійно бойкотують вибори в Єрусалимі). Подібний механізм існував у части британського мандату, коли мером був мусульманин, його заступником – єврей, а з дванадцяти членів міської ради за євреями, арабами та християнами було зарезервовано по 4 місця. Такий спільний муніципалітет функціонував більш-менш успішно.

В «Дорожній карті» мова фактично йде про поділ Єрусалиму. Такий підхід є більш реалістичним, оскільки переговори йдуть саме в такому напрямку. Логічною виглядає схема, за якою єврейський та вірменський квартал будуть передані Ізраїлю, а арабо-християнський та мусульманський – палестинській державі. Однак, поки що важко уявити ситуацію, за якої Ізраїль залишить терииторію Східного Єрусалиму.