45)Утворення та діяльність зунр

Напередодні поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. В жовтні 1917 р. у Львові виникла Українська Національна Рада, на чолі якої став Євген Петрушевич. Серед членів Ради були відомі українські діячі К.Левицький, Л.Цегельський, О.Назарук. Своїм першим маніфестом Рада проголосила створення Української держави на українських етнічних землях у межах Австро-Угорщини, що розпадалась.На початку листопада у Львові відбулося повстання українських частин, якими керував сотник українських Січових стрільців Дмитро Вітовський. Надвечір у Львові була оприлюднена відозва Національної Ради про створення Української держави. Рада закликала галичан брати владу на місцях і готуватися до скликання Установчих зборів.Так у ході військових сутичок галичани розпочали власне державотворення. 9 листопада був сформований уряд - Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, діяльність:створення дієвих органів законодавчої і виконавчої влади,закон про громадянство,проголошення укр. Мови державною,земельна реформа,закон про 8годинний робочий день,установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів,уведення нац.валюти-гривні та карбованця,закон про основи шкільництва,закон про національні меншини,створення УГА,укріплення міжнародних позицій. 22січня1919р проголошення акту злуки,україно-польська війна.

33)а)роки повстання Северина Наливайка 1594-1597рр

б)головою Верховної Ради Укр..1991-1994рр був І.С.Плющ

12)основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики кн.данила

Данило вів боротьбу з феодальною міжусобицею, викликаною прагненнями галицької боярской верхівки, а також чернігово-северського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька Романовича в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство. Данило Галицький проводив активну західну політику. Під його владою поширювалися західні культурні впливи, прищеплювалися західні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Він побудував ряд нових міст (Холм, Львів та ін.), переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича — міста боярських заколотів — до Холму, де й був похований після смерті у 1264.Проте зміцнення великокняжої влади в Волинсько-Галицкому князівстві при Данилі було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної раздріблленості, які провокувала боярська верхівка. Зовнішня політика: у 1245р переміг у ярославській битві проти поляк,угорців і галицьких бояр,які прагнули повернути Галич. Оволодів Києвом у 1240р.відвоював люблінську землю у Польщі ,приєднав литовські племена ятвягів,визнав себе васалом золотоординського хана,прийняв корону від папи римського 1253р,здійснив похід проти хана Куремси в якому отримав перемогу.

47)причини поразки укр.революції 1917-1921р

1. Слаба соціальна база українського національного руху як результат неповної соціальної структури української нації (відсутність середнього класу і промислової буржуазії, слабкість міського елементу). Українські лідери змушені були апелювати до політично недорозвинутого селянства і т.д. З традиційної української історіографії ці аргументи перекочували у повоєнну західну. Їх можна надибати у двох найраніших англомовних монографіях, присвячених історії української революції – працях Джона Решетара-молодшого та Артура Адамса. 2. Недостатня відданість ідеї державності з боку революційних еліт, які творили лівоцентристські коаліції і перебували при владі від 1917 аж до 1920 рр., з декількамісячною перервою на час правління  Скоропадського. Замість державницької ідеї вони пропонували народницький націоналізм або доктринерський соціалізм. З цим аргументом пов’язані твердження про незрілу партійну систему і недосвідчене керівництво. Даний напрямок не має за собою серйозного монографічного дослідження. У цілому ж, історія української революції у сучасній західній історіографії не має чітко викристалізованої і переконливої концепції. Переважає чисто позитивістський, хоча й дуже старанний, виклад перебігу основних подій з невеликими коментарями й уникненням ширших узагальнень. Український рух мав дуже слабкі позиції у місті; селянство не розуміло національних лозунгів, прагнучи у першу чергу наситити свою жадобу до землі; національна еліта була малочисельною і їй не вистачало досвіду державного будівництва. У цілому ж він був позбавлений соціальної інфрастуктури. Тяжко було будувати державу нації, яка перед 1917 р. не мала не те що власної буржуазії, але навіть власної школи! З цієї точки зору поразка української революції була якби визначена наперед, ще задовго до її початку. Більшовики виграли революцію тому, що демагогією зуміли перетягнути на свою сторону мільйонні робітничі і селянські маси і при їх підтримці утвердити свою диктатуру.

36) а)столиці козацької держави: Чигирин- Батурин – Глухів

б)УПА створено у 1942р

13)історичне значення галицько-волинського князівства.

Будучи безпосереднім спадкоємцем київської русі гал.вол. княз відіграло надзвичайно важливу роль:-зберегло від завоювання та асиміляції пд.та зах. гілки сх. Слов’янства,сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності. –стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя. –модернізувало давньоруську державну організацію.-розширило сферу дії західно-європейської культури.

–продовжило славні дипломатичні традиції Києва ще 100 років після встановлення золотоординського іга -представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені.

48) суть та наслідки політики українізації в УРСР

У 20-ті рр. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика українізації, що проводилася в роки НЕПу. «Українізація» - політика, спрямована на під­ готовку партійно-державних кадрів української національності; облік національних факторів у формуванні партійного й державного апарату; організація та відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури (бібліотек, музеїв, театрів тощо); випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії, географії, права; відродження й розвиток національ­них традицій культури. Політика «українізації» була складовою частиною політики «коренізацїі», яку запровадило партійне керівництво на підставі рішень XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923 р.). Ця політика мала на меті зміцнити контроль партійного керівництва над національними околицями, розширити свій вплив на місце­ве, зокрема українське, населення й керувати процесом національного від­родження в Україні. Відповідно до декретів ВУЦВКу 1923 р. в Україні прого­лошувалася рівність мов і було вказано на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Для проведення українізації було створе­но комісію на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським.

39) а)вперше термін «Україна» було вжито у «київському літописі» 1187р

б)роки гетьманування Б.Хмельницького 1648-1657рр

15)діяльність кн. Романа

Роман Мстиславич (близько 1150-1205 pp.)- державний, політичний, військовий діяч. Син волинського князя Мстислава Ізяславовича, князь новгородський (1168-1170 pp.), волинський (1170 р.), галицький (1199 p.). У 1199 р. об'єднав Галицьке князівство з Волинським у могутнє Галицько-Волинське князівство. Роман Мстиславич невпинно дбав про зміцнення княжої влади. Він рішуче боровся із сепаратистськими настроями галицького боярства. У зовнішній політиці Роман Мстиславич підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав тісни зв'язки з Римським Папою Інокентієм III, перемагав неспокійних сусідів - половців і литовські племена, намагався впливати на німецьких князів. У 1202 р. Роман Мстиславич заволодів Києвом, посадив там залежного від себе князя, завершуючи тим самим об'єднання під своєю рукою всієї Південно-західної Русі (Київська Русь). Згодом він став великим князем київським. Роман Мстиславич загинув у бою біля польського міста Завихвоста під час походу на краківського князя Лешка Білого.

50)голодомор в україні 1932-1933рр

Причини:волюнтаристська політика сталінського режиму,прискорена насильницька колективізація,завищений план хлібозаготівель для укр. Закон про 5 колосків.діяльність в укр.комісії на чолі з молотовим. Заходи влади:продовження хлібозаготівель.створювання законів які не випускали селян до міст.замовчування голоду.відмова від міжнародної допомоги. Наслідки: величезні людські втрати.знищення традиційного укр.села.подолання опору колективізації.перемога колгоспного ладу на селі.

42)а) 988рік –рік хрещення Русі і побудова першої десятинної церкви.

б)до складу австрійської імперії галичина ввійшла під час 1 поділу Польщі у 1772р

14)укр.землі під Литвою та польщою у 14-15ст.

З припиненням княжої династії в Галицько-Волинській державі Польща посилила свою експансію на українські землі. Перша спроба Польщі заволодіти Галичиною у 1340р. була невдалою — польський король відступив від Львова, коли дізнався, що галицькі бояри покликали на допомогу татар. Тільки в 1349 р. польському королеві Казимиру III Великому вдалося приєднати галицькі землі до Польщі як окреме «Королівство Русі». Польський уряд силою насаджував католицизм та перешкоджав розвитку православної віри. Вже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. У 1374р. Константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію. Наприкінці XIV ст. її відновили, але на початку XV ст. знову ліквідували.По смерті Казимира III Польща, за попереднім договором, була змушена передати Галичину Угорщині. У складі Угорщини «Королівство Галицьке» стало володінням короля Людовіка (Лайоша) Угорського, яке він передав своєму племіннику — сілезькому князю Владиславу Опольському. «Королівство Галицьке» стало васально залежним від Угорщини. Проте Владислав, що правив у Галичині у 1372-1378, 1385-1387 рр., прагнув позбутися залежності від Угорщини, Він створив власний апарат управління і навіть карбував власну монету з гербом, титулувався «самодержцем Русі». Для реалізації своїх планів він спирався не на місцеве українське населення, а на переселенців: поляків, німців, угорців. Активно насаджував католицизм. Така політика робила його владу непевною, що дало змогу Польщі після смерті Людовіка у 1387р. знову захопити Галичину. Сприяло загарбанню те, що польські феодали обрали королевою Польщі молодшу дочку Людовіка Ядвігу; вони ж обрали їй чоловіка — сина литовського князя Ольгерда Ягайла.У результаті довгої боротьби за владу між Вітовтом (двоюрідним братом Ягайла) і Ягайлом перший визнав верховну владу Ягайла і передав йому західну частину Поділля з Кам'янцем, а той віддав її краківському воєводі Спитку. Після смерті Спитка його вдова продала Поділля королю.За допомогу у війні проти тевтонського ордену Ягайло в 1411 р. повернув Поділля Вітовту. Відразу після його смерті в листопаді 1430р. поляки зайняли Кам'янець та інші подільські замки.  У 1434 р. було скасовано автономію Галичини, утворено Руське (з центром у Львові), а також — Подільське воєводства. В 1462 р. — Белзьке воєводство.У 1434 р. польський король зрівняв у правах українську шляхту з польською. Завершився процес закріпачення селянства (1505 р.). Незадоволення селян знайшло вияв у ряді виступів, найбільшим з яких було повстання 1490-1492 рр. під проводом Мухи і Борулі.