2.2. Результати та історичне значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.

19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено невдалу спробу державного перевороту. Одразу після провалу путчу почався стрімкий процес розпаду країни. Республіки заявили про свій вихід із Союзу, було проголошено низку актів і декларацій про незалежність.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності Укосини, що проголосив Україну незалежною демократичною державою. Було прийнято рішення про проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України та призначено вибори Президента України. Про значущість референдуму свідчить звернення Верховної Ради України до народу: «Це вибір для себе, для своїх дітей і онуків, для майбутніх поколінь. Ми не маємо права помилитися... тому що в наших руках доля молодої незалежної держави і доля Батьківщини, рідної землі».

У липні 1991 р. Верховна Рада прийняла низку законів, що стосувалися запровадження в Україні інституту президентської влади. У Декларації про державний суверенітет передбачався поділ влади в республіці на законодавчу, виконавчу та судову.

В умовах гострої політичної боротьби, зростання національної самосвідомості української нації, збільшення прихильників ідеї національного відродження й суверенітету України, наростання економічної кризи 1 грудня 1991 р. відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента України.

До бюлетеня для голосування було включено шість кандидатів: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл, І. Юхновський. За Л. Кравчука як Голову Верховної Ради УРСР проголосувало 61,8 % виборців, і він став першим Президентом незалежної України. На референдумі понад 90 % громадян України проголосували на підтримку Акта проголошення незалежності України, незважаючи на те, що на референдумі СРСР 17 березня 1991 р. 70 % населення України висловилися за збереження єдності СРСР.

Висновок. Найважливішим результатом проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стала поява на політичній карті світу нової самостійної, незалежної держави — України.

Дати: 24 серпня 1991 р., 1 грудня 1991 р. Поняття, терміни, назви: Акт проголошення незалежності України, референдум, президент.

Особистість в історії: Л. Кравчук.

Білет З 3.1. Українські землі в 1915—1917 рр.

Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Карпатських перевалах. Незважаючи на наполегливість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і північної Буковини російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» в житті населення краю. Так, у Галичині запроваджувалися російська мова і російське законодавство.

Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні організації.

Почалось навернення греко-католиків у православ'я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким було вивезено вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми.

Російська окупація тривала до весни—літа 1915 р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915 р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести її з війни. Зібравши достатню кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня — до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане матеріальне постачання військ і прорахунки командування.

Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, депортацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом».

Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Подільсь-кий—Тернопіль—Кременець—Дубно, росіяни навесні 1916 р. силами Пів-денно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом). Наступ розпочався 22 травня-1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб.

Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною протягом року. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився пбвним провалом, новими жертвами і територіальними втратами. Койтрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру. Висновок. У цей період українські землі продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У результаті західно-українські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупаційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-Угорська і Російська імперії.

Дати: 22 березня 1915 р.; весна—осінь 1915 р.; 22 травня 1916 р.; червень 1917