Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
modul2.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.07.2019
Размер:
94.03 Кб
Скачать
  1. Загальна характеристика середньовічної філософії

З поняттям середньовічної філософії насамперед пов’язується

не стільки її хронологічна приналежність, скільки своєрідний

спосіб філософування, суть якого полягає у поєднанні філософії з монотеїстичною релігійною ідеологією (юдаїзм, християнствой іслам). Глибока залежність від панівної релігії, до якої впала

філософія, визначала специфіку філософських тем, що висува+

лись для обговорення, і вибір способу їх рішення. Виходячи

з цього, відлік історії середньовічної філософії починають з часу,

коли вона ставить себе на службу релігії, і закінчують з розпаду

їх союзу. Якщо спроектувати це на персоналії, то вийде період від

Філона Олександрійського (I ст. н. е.) до Вільяма Оккама та його

школи (XIV ст.), хоч дехто з учених, спираючись на певну

розмитість кордонів, навіть Ніколая Кузанського (1401–1464)

відносить до представників середньовічної філософії. Як бачимо,

ця філософія починається раніше, ніж закінчилась антична,

котра протрималась ще аж до початку VI ст.

Спираючись, перш за все, на ґрунтовні дослідження

англійського фахівця Ф. Ч. Коплстона (1907+1994) та сучасного

російського історика філософії Г. Г. Майорова, відзначимо деякі

загальні властивості середньовічного мислення взагалі і філо+

софського зокрема. Першою з таких особливостей є домінування

християнської теології. Тому самостійність власне філософсь+

кого (а це значить – критичного) мислення була обмежена.

Вибір тем для філософського обговорення був значною мірою

обумовлений теологічними передумовами. Слід взяти також до

уваги, що переважна більшість середньовічних філософів були

водночас і теологами, а теологами вони були через належність

до щиро віруючих у єдиного Бога. Коли йдеться про критичну

обмеженість, то не говориться, що середньовічні філософи вза+

галі не ставили питання про обґрунтування засновків тверд+

жень: «Критика ідей, аргументів і припущень інших мисли_

телів є для філософів справою звичайною. І середньовічні

мислителі віддавалися їй з тою ж готовністю, як і філософи

пізніших часів» [1]. Мова може йти лише про те, що оскільки

християнська ідеологія була в той час на всій територіїЄвропи

панівною, то відсутні були й реальні підстави для критики

релігійної середньовічної думки з інших світоглядних позицій.

Іншими рисами філософії цього часу є ретроспективність

і традиціоналізм, тобто зверненість у минуле й шанування

традиції: християнські мислителі набули переконання, що чим

більш старовинним є положення, тим воно більш істинне, бо

тривалість істини в часі загартовує її, спрацьовує на її користь.

Найстародавнішою є Біблія, вона є єдиною повною збіркою всіх

можливих істин, які людству на всі часи повідомив Бог. І тому

достатньо з’ясувати сенс біблейських висловів, щоб одержати

відповіді на всі питання, котрі людині дано мати. Але цей сенс

є закодованим, прихованим у тексті. Завдання філософа полягає

у екзегетиці1, тобто поясненні й тлумаченні релігійних текстів.

Чим ближче філософ+екзегет до часів одкровення, тим краще

він розуміється у таємниці правильної екзегези. І навпаки,

вірогідність помилок зростає з часом. Тому патристика має

найвищий, після Біблії, авторитет. Створена патристикою

філософія, як перша за часів християнства, повинна бути

моделлю, класичним зразком будь+якого майбутнього філософу+

вання. Виходячи з цього, середньовічні філософи більш

пізніших часів постійно звертаються для підтвердження усіх

своїх думок до авторитету Біблії, до патристики, або до інших

своїх попередників, невпинно їх цитують. Мабуть від середньо+

вічних авторів іде у європейській філософії традиція рясного

цитування, використання авторитетних авторів для підсилення

власної думки. Усілякі новації вважалися ознакою суєтної

гордині, відступом від зразку, а значить і від істини. Завдання

філософа – донести до сучасників і передати нащадкам образ

істини таким, який він властивий первообразові. Для відтворення

істини філософ повинен досягнути певної ідентифікації своєї

суб’єктивності з відтворюваним зразком.

Та навіть у межах заданих традицією канонів середньо+

вічний філософ мав деяку теоретичну свободу. Той же таки

найбільш авторитетний біблійний текст був одночасно приво+

дом і стимулом до роздуму, поштовхом для оригінального

дослідження. Справа в тім, що, за уявленнями мислителей того

часу, канонічний текст завжди багатозначний, символічний,

наповнений таємницями й загадками. Саме це й відкривало

можливості відносно вільного теоретизування.

Специфічною рисою середньовічної філософії був дидактизм

(повчальність). Майже всі відомі нам мислителі середніх віків

були або проповідниками, або викладачами богословських шкіл

і університетів. Вони дбали не тільки про те, аби самим собі

з’ясувати той чи інший предмет, але ще більше піклувались про

те, як передати й викласти своє розуміння цього предмету

учням і нащадкам. Отже середньовічний мислитель – це

насамперед вчитель. Дидактизм побічно стимулював інтерес до

проблем логіки і лінгвістики, до деяких проблем теорії пізнання.

І все ж ця філософія була переважно „схоластичною”, шкільною,

діалогом вчителя і учня, коли перший поважається за ерудицію

і педагогічну майстерність, а другий – за старанність і здібність

до засвоєння. У зв’язку з цим були поширені такі філософські

жанри, які відбивали прагнення до діалогу:

• компіляції, тобто тлумачники, словники з прагненням

охопити всю мудрість;

• суми (поширилися у пізнє середньовіччя) – логічно

упорядковані трактати, узагальнюючі теоретичні досягнення, що

мали слугувати за посібники з теології;

• сповіді, що були засобом морального очищення

і публічного покаяння не стільки у власних інтересах, скільки

для повчання інших.

У розвитку середньовічної філософії виділяють декілька

періодів: апологетика, патристика і схоластика.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]