- •1.1. Предмет психології та її завдання
- •1.2. Рефлекторна природа психіки
- •1.3. Психіка і свідомість
- •1.4. Основні галузі психологічних знань
- •1.5. Зв’язок психології з іншими науками
- •1.6. Основні напрями в сучасній психології
- •2.1. Основні вимоги до методів психології
- •2.2. Основні методи психології. Спостереження,
- •2.3. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз
- •2.4. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних
- •3.1. Виникнення та розвиток психіки
- •3.2. Розвиток механізмів психічної діяльності
- •0,5 Метра за секунду; на противагу цьому швидкість провідності збуд-
- •3.3. Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного
- •3.4. Виникнення та історичний розвиток людської свідомості
- •0,4 Відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3,4, а у
- •4.1. Поняття про особистість та її структуру
- •4.2. Активність особистості та її джерела
- •4.3. Розвиток і виховання особистості
- •5.1. Поняття про групи
- •5.2. Міжособистісні стосунки у групі
- •5.3. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних
- •6.1. Поняття про діяльність
- •6.2. Мета і мотиви діяльності
- •6.3. Структура діяльності
- •6.4. Засоби діяльності, процес їх засвоєння
- •6.5. Перенесення та інтерференція навичок
- •6.6. Основні різновиди діяльності
- •6.7. Творча діяльність
- •7.1. Поняття про мову та її функції
- •7.2. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •7.3. Різновиди мовлення
- •8.1. Поняття про спілкування
- •8.2. Засоби спілкування
- •8.3. Функції спілкування
- •8.4. Різновиди спілкування
- •9.1. Поняття про увагу
- •9.2. Фізіологічне підгрунтя уваги
- •9.3. Різновиди і форми уваги
- •9.4. Властивості уваги
- •10.1. Загальна характеристика пізнавальних процесів.
- •10.2. Фізіологічне підгрунтя відчуттів
- •10.3. Класифікація і різновиди відчуттів
- •10.4. Основні властивості відчуттів
- •200 Тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється
- •10.5. Відчуття і діяльність
- •11.1. Поняття про сприймання
- •11.2. Різновиди сприймань
- •11.3. Властивості сприймань
- •11.4. Спостереження і спостережливість
- •12.1. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення
- •12.2. Розумові дії та операції мислення
- •12.3. Форми мислення
- •12.4. Процес розуміння
- •12.5. Процес розв’язання завдань
- •12.6. Різновиди мислення
- •12.7. Індивідуальні особливості мислення
- •13.1. Поняття про уяву
- •13.2. Зв’язок уяви з об’єктивною дійсністю
- •13.3. Фізіологічне підгрунтя уяви. Уява і органічні процеси
- •13.4. Процес створення образів уяви
- •13.5. Різновиди уяви
- •13.6. Уява і особистість
- •14.1. Поняття про пам’ять
- •14.2. Теорії пам’яті
- •14.3. Різновиди пам’яті
- •14.4. Запам’ятовування та його різновиди
- •14.5. Відтворення та його різновиди
- •14.6. Забування та його причини
- •14.7. Індивідуальні особливості пам’яті
- •15.1. Поняття про емоції і почуття
- •15.2. Фізіологічне підгрунтя емоцій і почуттів
- •15.3. Вираження емоцій і почуттів
- •15.4. Форми переживання емоцій і почуттів
- •15.5. Вищі почуття
- •16.1. Поняття про волю
- •16.2. Довільні дії та їх особливості
- •16.3. Аналіз складної вольової дії
- •16.4. Основні якості волі
- •16.5. Безвілля, його причини і переборення
- •17.2. Типи темпераментів
- •17.3. Основні властивості темпераменту
- •17.5. Роль темпераменту в діяльності людини
- •18.1. Поняття про здібності
- •18.2. Структура здібностей
- •18.3. Різновиди здібностей
- •18.4. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх
- •1017 Г. Але всі вони були видатними людьми з високим рівнем ро-
- •19.1. Поняття про характер
- •19.2. Структура характеру
- •19.3. Основні риси типового характеру
- •19.4. Природа характеру
- •19.5. Формування характеру
7.1. Поняття про мову та її функції
Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної
психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та
увага.
З одного боку, вони пронизують усе психічне життя людини і забез-
печують можливість активного задоволення її пізнавальних і су-
спільних потреб, а з іншого — є засобами реалізації внутрішнього
світу та можливостей особистості.
Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об’єк-
тивно в духовному житті людського суспільства і становить собою
систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мо-
ва виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти,
у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними передумовами
виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів лю-
дини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні
думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували лю-
дину, і позначалися словами. Мова — суспільне явище, найважливіший
засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досяга-
ють розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, переда-
ють їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність
в усіх галузях людської практики.
Вимовлювані комплекси звуків, якими позначалися певні об’єкти,
набували певного значення, ставали спільними для людей засобами
обміну думками. Мова є системою знаків, що мають соціальну приро-
ду, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяль-
ності членів суспільства.
Слово як одиниця мови має два боки — зовнішній звуковий (фо-
нетичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Обидва вони є
продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Єдність цих
боків (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма
слова — це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо
й безпосередньо його властивостей.
У слові зливаються функції знака та значення. Останнє історично
розвивалося, звужувалось, узагальнювалось, переносилось на нові
об’єкти. Унаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є
продуктом історичного розвитку кожної мови.
Основні елементи мови — її словниковий склад і граматична бу-
дова.
Словниковий склад — це сукупність слів у кожній окремій мові.
Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: що багатший і
різноманітніший словник, то багатша і різноманітніша мова. У прак-
тиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто сло-
ва, якими людина користується для вираження власних думок при
спілкуванні з іншими людьми, і пасивний — слова, які вона розуміє, ко-
ли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер ак-
тивного та пасивного словників людини залежать від її освіти, про-
фесії, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.
Словниковий склад, узятий сам по собі, ще не становить мови.
Для того щоб за допомогою слів людина могла обмінюватися дум-
ками, потрібна граматика, яка визначає правила зміни слів, сполу-
чення їх у речення. Це забезпечується граматичною будовою мови.
Слова, що є в реченні, необхідно не лише розуміти, а й відповідно
взаємоузгодити для того, щоб точно передати зміст думки. Правила
зміни слів (морфологія) і правила сполучення їх у речення (синтаксис)
формулює граматика і цим дає змогу виражати поняття та судження,
робити умовиводи про предмети та явища, їх ознаки та відношення.
Слово як одиниця мови є носієм інформації, яка завжди співвідно-
ситься з означуваними ним певними об’єктами та явищами дійсності.
Фіксація у слові об’єктивної реальності та суспільно-історичного
досвіду в різних формах їх прояву визначає сигніфікативну (означаль-
ну) функцію мови. Іншою функцією мови, що зумовлюється потре-
бами людського спілкування та розвитком її граматичної будови, є
вираження змісту предмета інформації. Ця функція забезпечує мож-
ливість формулювання думки і передання змісту повідомлення.
Охарактеризовані основні елементи та функції мови стають засобом
спілкування, засобом обміну думками за умови, що відбувається про-
цес мовлення між людьми.
Мова і мовлення — поняття не тотожні. Мовлення — це процес
використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, ха-
рактеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних
особливостей незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою.
Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе,
а іншої — навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже
виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві
індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків,
інтонуванні, логічній виразності; кожна людина говорить по-своєму,
хоча й користується спільною для всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. Разом
з тим сама мова існує як жива тільки за умови, що активно викорис-
товується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі
мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування
кожної мови.
Мовлення розглядається і як мовна діяльність, оскільки за його до-
помогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв’язання
мнемонічних або мислительних завдань. У цьому разі мовлення може
набирати вигляду мовних дій, що є складовими іншої цілеспрямованої
діяльності, наприклад трудової чи навчальної. Таким чином, мова —
це засіб чи знаряддя спілкування між людьми.