2. Символіка кольору, оздоблення та техніка вишивки

Символіка кольору

Збираючи відомості про український народний одяг, звернули увагу, що кожний регіон мав свою кольорову гаму, свою техніку, елементи, символи, знаки вишивки. Тому вирішили детальніше вивчити це питання, дізнатися, що означає колір, символ і чому саме їх використовували. Виявилось, що відповіді на всі ці питання корінням далеко сягають давнини.

Символіка кольору займає окреме місце в етнології кольору, вона передає внутрішній світ окремої людини та цілої суспільності. Символи оточуючого світу (речей, істот, людей) як правило пов’язані із символікою кольору, колір сам по собі може заступати певні речі та явища, навіть поняття, відіграючи, таким чином, важливу знаково-символічну роль.

Кафарський В.І. та Савчук Б.П. зауважують, що цілеспрямована науково-дослідна робота з вивчення особливостей зорового сприйняття в різних культурах розпочалася в 1960-х рр. Учені вважають, що спочатку людина вирізняла три “базові” кольори – червоний, білий, чорний, що в людському уявленні асоціювалися з різними природними факторами, життєво значущими предметами чи психічним станом. Зокрема вони пов’язувалися з кров’ю і вогнем, молоком і днем, спокоєм, смертю тощо. Автори вказують, що згодом такої ж значущості набули зелений та жовтий кольори, що символізували рослинність і сонце. З приходом християнства певним кольорам стали надавати божественного значення (білий, жовтий, золотий).

Назва кольору	Його значення
червоний	Право, мужність, любов
чорний	Скромність, смерть, спокій
білий	Чистота, мир
золотий, жовтий	Велич, повага, багатство

“Червоний, - один з основних кольорів”, - підкреслює Валентина Титаренко. Вона розповідає про виготовлення червоного кольору із перестиглих ягід жостеру, материнки та листя дикої яблуні. Цю суміш товкли у ступі, додавали трохи води та під гнітом вичавлювали червону фарбу. Ще, зазначає вона ,фарбу одержували із комахи-кошенілі, яку збирали на суницях (під листками). Косарський В.І. та Савчук Б.П. вказують, що здобували українські ремісники (красильними) червоний колір з червецю (яєчок хробаків), червоно-коричневий – із гречаника, звіробою, кори дикої яблуні, темно-малиновий – з листя дикої яблуні та ін. Ніколаєва Т.О. зазначає, що червоний колір одержували з товченої на борошно кошенилі, з’єднаної з цинком

нашатирем, селітрою. В багатьох джерелах, зокрема і у цих дослідників, є твердження, що червоний колір сприймався як колір-оберіг, тому він переважав у вишивках. А також був присутнім у поясах, дівочих стрічках, намистах. Слово “красний” стало синонімом таких понять, як “гарний” (“красний”), “вартісний”, “кращий”, а також означало здоров’я, радість, добробут. Пономарьов А.П. стверджує, що цей колір мав поширення і спільний для всіх регіонів. Його переважання зумовлене прадавніми традиціями і пов’язаний з культом сонця і культом життя. Згідно із народними уявленнями, червоний колір захищав від дії злих сил. Разом з тим, стверджує автор, червоний колір ототожнювався з гарним, веселим і радісним.

Ніколаєва Т.О зазначає, що багато червоного мав молодіжний святковий та весільний костюм. Про дівчину ж , вказує автор, яка вийшла на вулицю у синіх та зелених стрічках, говорили: пісна дівчина.

Білий колір в уявленнях українців виступав як символічний еквівалент денного світла, тому він асоціювався з добром, перемогою над злом та очищенням, а в поєднанні з червоним наділявся життєдайною силою, вказують Кафарський К.І та Савчук Б.П., Валентина Титаренко зазначає, що біла сорочка – це традиція, символ краси і чистоти. Білим по білому (біллю) вишивали святкові та весільні сорочки.

Чорний колір одержували, зазначає Титаренко В., з відвару вільхової або дубової кори, жолудів та кореня кінського щавлю. Кафарський в.І. підкреслює, що чорний колір асоціювався з ніччю, символізуючи злі ворожі сили, що несуть розлад, морок, смерть.

Ніколаєва Т.О. розповідає, як виготовляли жовтий та вохристий кольори: з кінського щавлю, ромашки, лушпиня цибулі. Шевченко Є. додає, що для жовтого кольору вживали дрок, гречану полову, деревій, молоді листки й пуп’янки берези, кору й дерево дуба.

Зелений колір, вказує Ніколаєва Т.О., одержували, фарбуючи прядиво відваром кори із модрини, трави, листя кавуна. Шевченко Є. називає ще ягоди крушини, полин гіркий, спориш, брусницю.

Отже, колір був своєрідною образною мовою, втілюючи поняття чистоти, сили, довголіття, родючості, символізував людські почутті: сум, радість, кохання.

Розміщення оздоблення

Вивчаючи одяг, помітили, що не тільки колір, але й розміщення вишивки мало важливе значення для людей. Так у Т.В. Кара-Васильєвої та А.А. Заволокіної знаходжу твердження, що в давнину розміщення узору мало певну символіку. Геометричні орнаменти розміщувались на рукавах сорочок, цим підкреслювалась повага до працьовитих рук. В вишивці відображалось вміння і сила людини, впевненість в успіху. Розміщення ж узору на грудях мало значення

оберегу від зла. За дослідженнями Ніколаєвої Т.О. ми дізнаємося, що орнамент розташовувався там, де відкривався доступ до тіла, а саме – в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або полах одягу. Вона стверджує, що оздоблення в давнину виконували не стільки естетичну, скільки магічну роль.

Народна вишивка, стверджує Шевченко Є., відбиває соціальний стан людини, її добробут. Вишивкою оздоблювали найчастіше чоловічі та жіночі сорочки; верхній одяг – свити, юпки, сердаки; головні убори – очіпки, намітки, хустки.

Техніка вишивки

Що стосується техніки вишивки, то вона теж була своєрідною, неповторною і залежала від регіональної специфіки. Шевченко Є. вказує, що в Україні відомі різноманітні техніки вишивок, яких більше ста. Це питання надзвичайно багате, широке, тому хочеться лише перечислити найважливіші техніки. Так для Полтавщини були характерні такі техніки вишивки: лиштва (пряма, точна гладь), мережка (прутик з настилом), ляхівка, вирізування, виколювання (солов’їні вічка), зерновий вивід, курячий брід, курячі шкірки, рушникові шви, біллю.

На Чернігівщині були характерні такі техніки: біллю, вирізування, виколювання, набирування, змережування.

В українському літописі вказується, що улюбленою технікою вишивання на Слобожанщині та Дніпропетровщині була техніка – “хрестиком”. Ніколаєва Т.О. зазначає, що наприкінці ХІХст. по всій Україні поширилася ця техніка, яка витіснила трудомісткі вишивальні техніки.

Орнамент вишивок

Кара-Васильєва Т.В. та Заволокіна А.А. зазначають, що найдавнішим орнаментом є геометричний. Це підтверджують і дослідження археологів та істориків, пов’язане воно із язичними віруваннями слов’ян. Знаки, які зустрічаються найчастіше, – солярні знаки в вигляді чотирьох-, шести- і восьмипелюсткової розетки в крузі, дослідники вважають, що ці солярні знаки виражають ідею сонця, кругообігу. Шестипромінчастий знак, “громовий знак”, своїм корінням іде в первісне вірування в язичне небесне божество Род. Зображення ромба з чотирма крапками всередині – це символ зораного поля. Правда з часом геометричні мотиви втратили своє першочергове міфологічне значення і перетворились в декоративний елемент прикраси.

Ніколаєва Т.О., Кара-Васильєва Т.В., Заволокіна А.А., Шевченко Є. та інші називають й описують рослинний орнамент: сонечка, оленячі ріжки, жаб’ячі очі, жучки, зозулі, ріжки, гребінки, грабельки, дубові листочки, огірочки, жолудь, хмелик, ведмежа лапа, човник, зірка, рожа, кружки, віконця, церковця та інші (Додаток № 3).Присутній був і лінійно-геометричний орнамент: квадрат, поставлений на кут, мотив ромба, що іноді ускладнювався зубцями, кучерями, ріжками.

Виділяють зіркоподібні ,наприклад, у козацьких рушниках зустрічається ( Додаток №6 ) та хрестоподібні узори, серед яких і свастика. Значно рідше траплялися зооморфні мотиви , ще рідше – постатей людей.

З досліджень дізнаємось, що на Середній Наддніпрянщині на жіночих сорочках був поширений геометризований мотив дерева: гілки листків, квітів, хмелю, винограду. Поширені були S-подібні мотиви. З початком ХХ ст. – натуралістичні зображення квітів, листя, пуп’янків

Пономарьов А.П. вказує, що в узорному ткацтві майже до ХІХ ст. переважав геометричний орнамент, у тому числі й у вишивці, виконуваній здебільшого “низзю” й “гладдю”. З кінця ХVIIст. Поширюється рослинний орнамент, виконуваний “гладдю” та “хрестиком”.

Населення віддавало перевагу “своїм” кольорам та їх сполученням, зумовленими регіональними традиціями та природними можливостями. Пономарьов А.П. виділяє, що на Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині побутувала вишивка білого кольору з домішками інших відтінків. На Середній Наддніпрянщині – оздоблювали червоно-чорним орнаментом.

Отже, вишивка – це поширений і дуже давній вид декоративно-прикладного мистецтва, корені якого сягають у глибину віків.