Вплив історичних подій на одяг Дніпропетровщини
Поставивши перед собою мету дослідити одяг Дніпропетровщини, спробували зануритись у історію цього краю. Дані археологічних досліджень курганів говорять про те, що ця територія здавна слугувала місцем осілості людини. Кожна доба мала свою історію, культуру, що відображалося на помешканнях, одязі, посуді, знаряддях праці.
Особливо зростає значення місцевості, де зараз розташований Дніпропетровськ, за доби міді-бронзи (ІV- IІ тис. до н.е.). У цей час на Правобережжі у лісостепу складається величезна спільність землеробських племен, відома як трипільська археологічна культура. Культура не зникає безслідно, вона залишається надовго. Культура відроджується у вишивках. Трипільська Мадонна, її елементи зустрічаються на сорочках, у вишивках, у гербах старовинних українських родів, що широко відбивають трипільську культуру. Шевченко Є. стверджує, що саме у давні часи була сформована знакова система орнаментики, від якої простежується сучасна орнаментика України. В її основі, зазначає автор, лежить коло, побудоване на криволінійних ритмах. У криволінійних переплетеннях дослідники вбачають символічні побудови земного і небесного світів. ( Рис. 1. 11 ).
Рис. 1.11 Трипільська Мадонна
Територія сучасного Дніпропетровська належить до степової частини України. Величезні, казкові природні багатства Дикого Поля приваблювали сюди українців, які тікали від гнобителів, що сприяло осіданню козацтва. Як не парадоксально, але основою уявлень про “типову модель” українського національного костюма, став козацький (а не селянський) стрій, що поєднував у собі елементи традиційного вбрання та іноетнічні компоненти. Кофорський В.І. та Савчук Б.П.[14] зазначають, що це пояснюється як загальним статусом козацтва, так і механізмом формування етнічних стереотипів, що поширювалися й на матеріальну культуру. Окрім того, одяг запорожців ніколи не був одноманітним, тож його наслідування в різних регіонах України нашаровувалося на місцеві традиції, викликаючи ще більше розмаїття козацького костюмного комплексу. Завдяки фольклорній традиції він отримав найвиразніше втілення в образі Мамая (його головними елементами стали розшита сорочка, яскравого кольору широкі шаровари, підперезаний поясом жупан та інша символічна атрибутика – довгі вуса, люлька, “оселедець” на голові). Болебрух А Г. вказує, що оскільки Дніпропетровщина є козацьким краєм, то слід знати про ступінь впливу зі Сходу, зокрема від татар і турок, на українське козацтво. Козак одягнений у типово східний костюм. Він має зачіску “оселедець”, яка була зачіскою представників степового лицарства( Рис. 1.12 ). Не тільки одяг та зачіска свідчать, що українське козацтво успадкувало традиції східного лицарства, а й зброя.
Рис.1.12 Український козак
У 1775 році за наказом Катерини ІІ було зруйновано Запорізьку Січ, проголошено царським маніфестом про скасування її. У 1776-1782рр. запорозькі землі у володіння отримали переважно іноземці, які знаходилися в російському підданстві, російські урядовці і офіцери, а також українські поміщики старшинського походження. Вони почали заселяти нові землі прийшлими людьми, які принесли із собою свою культуру. Сюди прийшла Чернігівська культура, Полтавська, Слобожанська. З Полтавщини прийшов Полуботківський стиль вишивки ( Рис.1.1), з Слобожанщини – стиль Бароко. Але це сільська вишивка. Кафарський В.І., Савчук Б.П. вказують, що у науковому відношенні залишається відкритим питання щодо статусу “українського національного костюма”, тому в літературі він пов’язується то з козацтвом, то з селянством. Незаперечним залишається факт, що пройшовши понад тисячолітню еволюцію, український народний одяг сформувався в яскраве, самобутнє і складне етносоціальне явище, в якому переплелися художні традиції, естетичні уподобання та світоглядні уявлення народу.
Проте міський одяг відрізнявся від сільського. Тут відчувався вплив російської культури, розвиток промисловості – міські чоловіки носили косоворотки, фабричні вироби, жінки теж відходять від традиційного одягу.
Отже, колонізація українських земель іншими державами і народами територіально розмежовувала людність України, стримуючи процес її етнокультурної консолідації і формуючи водночас регіональність культури. Адже будь-яка держава, що заволоділа частиною України, відзначалася своєрідністю і політичного устрою, і соціально-економічного розвитку, і національного складу, і релігії. Все це разом сприяло розвитку локалізації етнокультурної спільності мешканців України, етнічність яких урізноманітнювалася й внаслідок міграції в Україну населення з країн-колонізаторів: угорців, поляків, євреїв, росіян та ін.