2. Різновиди традиційного українського одягу

А.Пономарьов [26] розкриває статеву знаковість костюма, як цього вимагає народна етика. Одяг для людей різної статі відрізнявся насамперед розмірами. А досягалося це завдяки тому, що матеріал та типи крою давали можливість створювати конструкції , які лише в загальних рисах наближалися до фігури людини. Для жінок одяг розширювали від талії до низу, що певною мірою підкреслювало силует і пропорції людини. Та особливу роль розрізнення статі відігравали декоративно - художні засоби. Рис урівноваженості , спокою жіночій фігурі надавав значний за площею поясний одяг, орнаментований з переважанням горизонтальних ліній та геометричних фігур. Порівняно з сорочкою та щільно прилягаючим нагрудним одягом, він сприймався як масивніший. Пропорції жінки підкреслювало розміщення пояса на лінії талії.

Що стосується чоловічого костюма, то його компоненти декорувалися значно скупіше. ( Рис.1.1 )

Рис.1.1 Чоловічий та жіночий одяг

Порівнявши жіночий одяг різних регіонів можна сказати, що в основному він складався з тих самих частин, хоча назву вони мали різну. Традиційно жіночий костюм складався з довгої сорочки, яка мала велику варіативність крою, орнаментації, полотна різної якості та відповідала декільком призначенням. Основними типами сорочок були: тунікоподібна; з плечовими вставками; з суцільним рукавом; на кокетці.( Рис. 1.2 )

а б

в г

Рис. 1.2

Типи крою жіночих сорочок: а) тунікоподібна; б) з плечовими вставками; в) з суцільними рукавами; д) з суцільнокроєними та ласткою.

Безпосередньо на сорочку українці напинали нагрудний одяг, який прикривав верхню частину фігури і виразно впливав на силует. Цей тип одягу переважно був без рукавів, рідше з рукавами. Довідались про різноманітність типів нагрудного одягу, що різниться за рахунок використання матеріалів, крою, художніх прийомів, тісно пов’язана з кліматичними умовами та характером і господарської діяльності. Це були: кептар, керсетка, лейбик, юпка. (Рис.1.3)

Кептар

Кептар

Кептар

Лейбик

Рис. 1.3

Керсетка

Рис.1.3

Безпосередньо на сорочку одягався стегновий ( поясний) одяг, що прикривав нижню частину фігури. Завдяки тому, яким способом його було утворено, він поділявся на незшитий ( розпашний ) та зшитий стегновий одяг. Незшитий ( розпашний ) стегновий одяг -запаска, плахта, горботка . Зшитий стегновий одяг – спідниця, андарак, літник, димка, фартух, шорц . ( Рис. 1. 4 ) На стегновий одяг вказується у дослідженнях А. Шафонського [34], Т.Ніколаєвої [22 ].

ККлььь

Килимові запаски

Килимові запаски

Типи спідниць - літників

Рис.1.4

Доповненням до костюма вважалися пояси, убір голови, взуття, прикраси. Вони також пройшли тривалий шлях свого розвитку . Ми дізналися багато цікавого про те, що функції, виявляється, у них були різні, різні матеріали, форми, техніка виконання, художнє вирішення. В них можна було виявити соціальний статус людини, народні звичаї та моральні норми.

Пояси були не лише обов’язковими елементами одягу, але і водночас прикрасами. Пояси – крайки (окравки, попружки).

Особливо вразили нас дівочі зачіски та головні убори. За часів Київської Русі дівчата носили розпущене волосся, потім це стало звичним лише на весіллі. Дівчата по- різному заплітали волосся: робили дрібниці, батіжок, вплітали поплітику, шварку, прикрашали (закосичували, квітчалися), робили складні види зачісок (у зв’язку, начоси). Головні убори для дівчат були вінкоподібні: вінки-шнури, вінки площинні та вінки звиті . Головними уборами дівчат були: лопатушка, пов’язка, стрічки – бинди, чільця. Головні убори заміжніх жінок розширили наш кругозір. Це кибалка, намітка, очіпок, убрус, хустка. ( Рис. 1.5 )

Рис.1.5 Жіноче вбрання голови

Т ак як і сьогодні, жінки та дівчата люблять прикраси, так і в минулому жіноче населення України полюбляло носити різноманітні вушні, шийні та нагрудні прикраси. Це було різне за матеріалом намисто, вироби з бісеру, прикраси з металу ( ланцюжки, хрестик, згарди, монети – дукачі, коралі, сережки...) Федір Кіндратович Вовк в свій час дослідив і описав оздоби жіночого одягу. Адже мода на них ніколи не минала. ( Рис.1.6 ) Цю думку підтверджує і Т.Ніколаєва [22 ], яка описує зйомні та нашивні прикраси. Вона вказує на те, що спочатку прикраси виконували магічну роль, а вже потім і естетичну.

Рис. 1.6 Срібний дукач

Вивчаючи тему одягу, познайомилися і з чоловічим народним одягом. Як і для жінок, сорочка була теж натільним одягом для чоловіків. На відміну від того, що жінки самі дбали про свій одяг, забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося на дружину ( за традицією ).

Чоловічий стегновий одяг – штани. Вони також були різноманітні по формі та крою. Одягали їх парубки лише після 15 років. Назви чоловічих штанів: гачі, шаровари.

Верхній одяг українців, як і в наш час, відповідав специфіці природно-кліматичних умов. А ще він залежав від характеру господарської діяльності, соціальному становищу населення, на ньому яскраво відбивалися етнокультурні взаємовпливи. По формі верхній одяг міг бути прямим, приталеним. До нього належать: жупан, гуня, гугля, капота, керея, кожух, кожушанка, кунтуш, курта, манта, опанча, свита, сердак, халат, чемліт, черкеска, чуга, чімарка, шушун, юпка. ( Рис. 1.7)

Свита - куртак Керея

Рис. 1.7

Доповненням до чоловічого костюма, як і для жіночого, являються пояси, хоча назви у них звучать по – різному: очкур, пояс – рушник, слуцькі пояси, черес, черес із калитою. (Рис. 1.8 )

Рис.1.8 Домотканий пояс

Чоловічі зачіски не були такими різноманітними, як у жінок. Для найбільш поширених чоловічих зачісок було характерне досить високе підрізання волосся навколо голови – підворота та під “ макітру”. Проте головні убори порадували своєю різноманітністю: брилі, шапки, клепаня, кресаня, кучма, мазниці, малахай, шлик, шолом. (Рис. 1.9 ).

Рис. 1.9 Чоловічі головні убори

Хочеться звернути увагу на традиційне взуття як для жінок так і для чоловіків. Як і одяг, форма і матеріал взуття залежав від природних умов, характеру господарської діяльності, економічного становища людей. Робили взуття переважно з рослинних стеблин або кори дерев (лика), зі шкіри та повсті. Від матеріалів залежало, яке воно було: плетеним, стягнутим, зшитим (личаки, постоли, сап’янці, черевики, чоботи). Улітку жінки, особливо бідні, ходили просто босоніж. ( Рис.1.10 ) Г. Маслова [17] вказує на те, що плетене взуття сягає часів племінного побуту ( адже знаряддя для його виготовлення було

знайдено і відповідає часам неоліту).

Личаки

Постоли

Типи черевиків

Рис. 1.10

Збираючи матеріал про соціальне розшарування населення, ми побачили, наскільки яскраво український одяг це відображає. За своєрідністю вбрання можна було судити, до представників яких соціальних груп належить людина ( ремісника, козацької старшини, феодала, рядового козацтва, бідного селянина, поміщика, міщана, торгівця ).

У феодалів було розкішне вбрання, що підкреслювало їхнє панівне становище. Заможне козацтво теж виділялося своїм вбранням, особливо старшина. Своєрідний одяг був і у духовенства: специфічний церковний одяг доповнювався незрівнянним багатством, використанням золототканих привозних тканин, прикрас.

Характерною особливістю костюма заможної козацької старшини була сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Порівнюючи крій сорочки, можна сказати, що вона хоча і була подібна до народної, проте відрізнялася якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась у шовкові або плисові шаровари яскравого кольору. Зверху одівався дорогий жупан і підперізувався золототканим персидським або слуцьким поясом. Під час урочистих подій – шуба, прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові чоботи. Шапки були опушені дорогоцінним хутром, прикрашені коштовним камінням.

З репродукцій картин, з описів у книгах дізналися про буденний одяг козаків.

Він складався із жупана, черкески, барвистих шароварів, шалевого пояса, шапки–кабардинки, вовняної бурки.

Українська знать наслідувала польській шляхті у костюмі, намагалася підкресли-

ти класову з нею спільність, протиставляючи себе простому людові.

Разом з тим деякі риси костюма суспільної еліти проникали у народний одяг. Таким чином, зокрема прийшов із польського одягу в український широкий виложистий комір.

Підсумовуючи матеріал з даного питання, слід відмітити, що здебільшого народ

надавав вирішального значення саме кількості одягу, що був у розпоряджені сім ї. Також знаком соціальної диференціації була й частота переміни костюма, а також наявність костюма за призначенням. Заможними вважалися ті, хто мав по декілька комплектів одягу на кожного члена сім’ї. Серед бідноти нерідко практикувалось носіння окремих видів одягу та взуття по черзі окремими членами сім’ї. І. Георгі [10] підкреслює, що регламентація одягу навіть передбачалася законодавством.

Символом соціального стану була також якість тканин, з яких пошитий одяг. Більшість населення користувалася тканинами та іншими матеріалами домашнього виробництва; покупні тканини здебільшого застосовувалися для головних уборів, окремих доповнень.Нарешті, соціальні відмінності позначалися на кількості та способах виконання декоративно – художніх прийомів, кількості та якості доповнень, прикрас.Зразки усної народної творчості зафіксували побутування привізних матеріалів, що використовувалися для одягу.

Хочемо відмітити, що з точки зору найстійкішого збереження давньоруських традицій, був одяг сільського населення України, хоча і він вбирав характерні риси епох і змінювався, пристосовуючись до конкретних умов.

Розглядаючи одяг українського народу з усіх сторін, звернули увагу на те, що як серед заможних , так і серед бідного населення, виділявся одяг святковий та одяг буденний.

Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини – парча, оксамит, штоф – із чергуванням блискучих і матових елементів в стилі ренвесансу та барокко. Тканини прикрашались елементами рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони.

Навіть у сім’ях середнього достатку було по два комплекти – буденний та святковий.

Розкриваючи питання святкового та буденного одягу, слід звернути увагу не лише на одяг, а й на дівочі зачіски. Традиція носити розпущене волосся зберігалася довго, проте з часом пов’язується лише з якимсь обрядом. Під час праці волосся підв’язували або заплі-

тали в одну чи дві коси. Для дівчат Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень – у дві, що закладалися вінком. На Правобережжі і в свято і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси, які в свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо голови.

На свята прикрашали коси квітами або дрібним пір’ям, яке вмочували в роз- топлений віск. Поверх усього цього накладали різнокольорові шовкові стрічки, кінці яких опускали на плечі. Під час праці дівчата підв’язували волосся стрічками. У енциклопедії “Ми українці “ не лише розповідається про типи зачісок, але і про традиції, пов׳язані з ними. Звертає увагу на це і В.І. Наулко, А. Пономарьов, Т.Ніколаєва.

Питання регіональної специфіки вважаємо найбільш багатогранним, яскравим, самобутнім, неповторним. Досліджуючи народний одяг, помітили, що він має свої особливості в кожному регіоні України. А особливості його полягають у тому, що різною є його декоративна мальовничість, різноманітні його форми , помітне володіння різними видами і технікою опорядження та декорування одягу. В цьому його варіативність. Т.Ніколаєва підкреслює, що утворенню регіональних особливостей сприяли відміннос- ті історичного, економічного та соціального розвитку природно – кліматичних умов, різні за характером міжетнічні зв’язки. В результаті цього народний костюм українців побутував як низка регіональних комплексів ( Середнє Подніпров’я, Полісся, Поділля, Південь, Карпати й Прикарпаття, Полтавщина та Слобожанщина ), кожен з яких мав свої неповторні елементи. Цю думку трактує А.Пономарьов, підтримує її В.І. Наулко. Регіональні особливості оберігали український костюм від перетворення на своєрідний однострій, реальною загрозою чого і була обмежена кількість типів крою та матеріалів для одягу, – зазначає Т.Ніколаєва.

Вважаємо, що кожній освіченій людині, кожному громадянину України потрібно знати неповторний колорит національного костюма кожного регіону. ( Додаток №1 )