I мого! (Спiва й пританцьову?).

Коли б менi, господи,

Недiлi дiждати!

Сюди, туди, он куди -

Недiлi дiждати!

То й пiшла б я

До роду гуляти!

Сюди, туди он куди -

До роду гуляти!

Там мене будуть

Часто частувати!

Сюди, туди, он куди -

Часто частувати!

К а т р я. Та вже ж, хвалити бога, недiлi дiждались, начастувалися..

С т е п а н и д а. О?! Уже?! Моя перепiлочко! (Приспiву?).

А в перепiлки та головка болить;

Тут була, тут, перепiлочка,

Тут була, тут, сизопiрочка?!

Я тебе дуже, Катрусю, люблю... така ти в мене хороша... дай поцiлую...

от шкода тiльки, що горiлки не п'?ш!

К а т р я. Недоставало!

С т е п а н и д а. Дай поцiлую... а та, панська помийниця, каже, що я

Катрю з паничем звела... похваля?ться покрити...

К а т р я. Що ви кажете?

С т е п а н и д а. Похваляйся, похваляйся, повi?! Дума?ш, що так на

тво?х панiв i поласились?.. А, нехай вони тобi виздихають!.. Та в нас i

кращi ?!!

К а т р я. Господи! За що вона обносить мене?

С т е п а н и д а (недочува). Та у нас така парочка! Ось ми спару?мо...

I мати казала, що весiлля швидко... Ух, коли б швидче! От уджигну вже та

брязну пiдкiвками!.. (Пританцьову?).

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель:

Таки, таки дибле,

Конопельки щипле!

А я ж тому журавлю, журавлю...

Ходiм-бо, Катрусю, до шинку!

К а т р я (недочува, сто?ть мов кам'яна). Обносять... наступа? вже...

С т е п а н и д а (весело). Коли не хочеш, то я й сама пiду.

Трай-на-на-на! Трай-на-на-на!! Трай-на!! (Iде за ворота, хита?ться; трохи

не впала).

Очеретом качки гнала,

Спiткнулася та й упала...

(Iде, спiваючи).

В И Х I Д V

Катря сама.

К а т р я (ламаючи руки). Ну, дiвко! Надiвувалася? Наступа? вже кара

людська, невпросима, невмолима... От i заховалась! Не приспало, мо?

кохання, ти лиха: пiдкралося воно, та аж серце, мов на ножi, кипить!

Михайло! Голубе мiй! Скруто моя! За тебе менi i страждати не тяжко... все

оддала, то що менi люде? От матiр тiльки... Ох, i не знаю, що з мамою

буде, як дiйде... а неминуче дiйде: вже коли Степанида на губу взяла, -

все село знатиме! (Зложивши руки, сто?ть замислена).

В И Х I Д VI

Катря i Дмитро.

Д м и т р о (пiдходить тихо; Катря не чу?). Катре!

К а т р я (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав.

Д м и т р о. Коли ж сватiв присилати до матерi?

К а т р я (сплеснула руками). Уже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже

й ти на мене?

Д м и т р о. Як на тебе? Хiба ж ти не подала менi слова?

К а т р я. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то

пошануй: бачиш, яка я? Менi не шлюб у головi... замiж я не пiду.

Д м и т р о. Що з тобою? Скажи менi щиро!

К а т р я. Не знаю... Ти б посватав краще Пашку; вона тобi такою вiрною

дружиною буде, так тебе любить!

Д м и т р о. Чужого вiку за?дати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти

тепер мене, - от що! То було стрiнеш, аж у очiх сонечко; щебечеш не

нащебечешся, воркочеш не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиля?шся

зо мною i словом одним на самотi перекинутись... Запропастила ти мою

голову!

К а т р я. Дмитре! Пожальсь надi мною! Я тебе, як брата, люблю; менi

так тебе шкода... Тiльки я не знаю, що зi мною сталось?

Д м и т р о. А я знаю! Кажи прямо, бий одразу - легше буде!

К а т р я. Не муч мене!

Д м и т р о. Знаю я, хто розлучник мiй, хто наступив менi ногою на

горло! Ти в панича закохалась; вiн тебе звiв!

К а т р я. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!

Д м и т р о. Вiн, вiн - i не кажи! Не обманюй мене!!

К а т р я. У мене сили нема тебе обманювати... Що ж? Я люблю Михайла...

тiльки не вiн... сама винна...

Д м и т р о (ухопившись за серце), 0-о! Спасибi хоч за правду... i

хотiлось ??, i надiя якась ще тлiла... а тепер уже край!

К а т р я. Дмитре, прости мене! Не моя сила... так судилося!

Д м и т р о. Не твоя, нещасна, - так! Але на кого ти мене промiняла? Чи

буде ж вiн тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед

тобою стежку промiтати? Навiщо ти йому, отому паничевi, здалася? На

ласощi, на жарт, а потiм на покидьку!

К а т р я. Цить! Цього не буде: не звiр же вiн?!

Д м и т р о. Буде, пом'янеш мо? слово!.. Вони такi! Увесь свiт би

зажерли, - та й то не вдовольнять сво?х тельбухiв! Мало ?м, розбещеним,

тi?? втiхи на свiтi, ще зазiхають i на нас, старцiв, однiмають остатню

радiсть, остатн? щастя!

К а т р я (з криком). Не добивай мене! Я й так уже пiдбита! Не може

цього бути, не може! Нема ж такого ката на свiтi, щоб завдав такi муки!

Адже краще задавити власними руками!! За вiщо ж би так насмiятись?

Д м и т р о (обнiма Катрю). Дитино моя, надi? моя! Рад би я тебе

розважити, та... язик не поверта?ться! Чи тебе чарами приворожено, чи тобi

пиття дадено? Задля чого, задля кого ти мене сиротою кида?ш? Тiльки ж i

жив тобою змалку, тiльки ж i бився з злиднями, аби загорювати того щастя,