1,1 Клінічні ознаки та перебіг хвороби. СИБІРКА Інкубаційний період триває 1 — 3 доби. Перебіг хвороби — блискавичний (надгострий), гострий, підгострий і хронічний. Розрізняють септичну, карбункульозну, кишкову, легеневу та ангінозну форми хвороби. Тварина захворює раптово, падає на землю і швидко гине з ознаками судом. Якщо хвороба затягується, то спостерігається різке підвищення температури тіла, прискорення пульсу й дихання, синюшність слизових оболонок, задишка. Тривалість хвороби — від кількох хвилин до кількох годин.

Гострий перебіг хвороби супроводжується підвищенням температури тіла до 41 — 42 °С, У великої рогатої худоби припиняється жуйка і лактація, кишечник здутий, спостері­гаються запори або проноси, кал рідкий з домішкою крові, сеча кров'яниста. В атональному стані з носової й ротової порожнин виділяється кров'яниста піна, а з прямої кишки — кров темного кольору. Тривалість хвороби — 2 — 3 доби. Тварина гине з явищами асфіксії.

Підгострий перебіг у великої рогатої худоби має такі самі ознаки, що й гострий, але не чітко виражені, що можуть періодично зникати. Крім того, в різних ділянках тіла з'являються розлиті набряки. Хвороба затягується до 5 - 8 діб і завжди закінчується загибеллю тварини.

Хронічний перебіг хвороби зустрічається у свиней

Септична форма  Септична форма зумовлює блискавичний перебіг хвороби і загибель тварини впро довж кількох перших годин. Здебільшого септична форма виявля­ється в кінці хвороби на фоні різкого пригнічення захисних сил ор ганізму, розвитку септицемії та інтоксикації організму.

1,2 Заходи профілактики сказу. Профілактичними заходами перед бачається відловлювання та відстрілювання бродячих собак і котів; реєстрація та впорядкування норм утримання в населених пунктах собак, котів і хижих тварин; охорона свійських тварин від нападу хижаків на пасовищах та лісових урочищах; щорічна профілактич на вакцинація собак, а в необхідних випадках і котів, проти сказу. Продаж, купівля, вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші місцевості дозволяється тільки за наявності ветеринарної довідки про щеплення проти сказу. Органи лісового господарства, охо рони природи, мисливського господарства й заповідників зо бов'язані систематично обстежувати угіддя і місця проживання ди ких тварин. У разі виявлення трупів диких м'ясоїдних тварин або звірів з незвичною поведінкою (відсутність страху, неспровокований напад на тварин чи людей) треба негайно повідомити про це пра цівників державної служби ветеринарної медицини, надсилати до ветеринарної лабораторії патологічний матеріал для дослідження на сказ. Щороку в листопаді — січні здійснювати регулювання роз мірів популяції лисиць, густота яких у період розмноження не по­винна перевищувати 0,5 — 1 голови на 1000 га угідь.

Собак, котів та інших тварин, які покусали людей чи тварин, слід негайно доставляти в найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування впродовж 10 днів. В окремих випадках, з дозволу установи державної ветеринарної медицини, тва рина, що покусала людей або тварин, може бути залишена під розпис ку власника за умови утримання її на прив'язі чи в ізольованому при міщенні впродовж 10 діб та періодичного нагляду з боку ветеринарно го спеціаліста. Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють у спеціальному журналі і письмово повідомляють про них у медичну установу, до якої звернулись потерпілі від укусів люди.

Лікування не проводиться. Хворих і підозрюваних щодо захво рювання на сказ тварин негайно знищують за винятком випадків, коли були покусані люди або тварини. В такому разі підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин ізолюють для спеціального спо стереження впродовж 10 діб. Трупи загиблих чи вбитих тварин спа люють або утилізують.

1,3 Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні та біологі чні дослідження. У лабораторію надсилають цілими трупики гризу нів, а від великих тварин — частини паренхіматозних органів, кров, гній з абсцесів і сечу, які використовують для виділення чистої культури збудника в посівах на живильних середовищах. Біопробу проводять на морських свинках, яких заражають шляхом підшкір ного введення суспензії патологічного матеріалу. Через 2 — 3 доби на місці введення утворюються флегмона, некроз тканини, потім виразки й нагноєння регіонарних лімфовузлів. Через 15 — 21 добу тварина гине. В разі внутрішньочеревного зараження самців швид ко розвиваються орхіт і перитоніт. Для виявлення латентних форм хвороби використовують реакцію зв'язування комплементу та реак цію аглютинації. Розроблено алергічну діагностику (кон'юнктиваль-на та внутрішньошкірна проби).

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю чення у коней сапу. Враховують характерні для сапу клінічні ознаки (носова й шкірна форми хвороби), наслідки малеїнізації, ре зультати дослідження сироваток крові за РЗК.

У разі виявлення меліоїдозу вживають відповідних заходів проти поширення хвороби (карантинування неблагополучного пункту, негайне знищення інфікованих тварин, ретельна дезінфекція, дезінсекція та дератизація приміщень тимчасового пере­бування тварин). Про появу хвороби повідомляють медичну службу. Вимушений забій на м'ясо хворих або підозрюваних щодо захворювання на меліоїдоз тварин забороняється.

2,1 Епізоотологія хвороби. На СИБІРКУ частіше захворюють вівці, ве лика рогата худоба, коні, північні олені. Сприйнятливі до хвороби також дикі жуйні тварини, вовки, лисиці, тигри, леви, пантери, слони. Малочутливими є свині, буйволи та верблюди. Собаки й свійська птиця до сибірки не сприйнятливі. З лабораторних тварин заражаються й гинуть білі миші, морські свинки, кролі та голуби.

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, що виділяють у зов нішнє середовище з кров'янистою рідиною, фекаліями, сечею, моло ком, слиною безліч бацил сибірки. Особливо небезпечними є несвоє часно й неправильно прибрані розтяті трупи загиблих від сибірки тварин та їхні шкіра, шерсть, щетина, кістки, роги, які зумовлюють контамінацію спорами пасовищ, водопоїв, ґрунту, скотних дворів і формування тривалих осередків сибірки. Хижі тварини та різні птахи можуть переносити частини інфікованого трупа на значні відстані й сприяти поширенню сибірки. Собаки здатні заносити кіст ки та залишки трупа безпосередньо на територію господарств і ферм. Небезпечними осередками сибірки є старі забуті захоронення загиблих від сибірки тварин, звідки спори можуть виноситися на поверхню ґрунту під час весняного паводку та сильних дощів. При чиною виникнення сибірки взимку може бути зібране з неблагопо-лучних луків і пасовищ сіно.

Спори сибірки можуть виноситися на поверхню землі під час меліоративних, будівельних та інших земляних робіт у місцях давніх захоронень тварин. Значну небезпеку становлять незнезаражені корми та добрива тваринного походження, а також стічні води м'ясокомбінатів та шкіропереробних заводів.

2,2 Діагноз на ЛЕПТОСПІРОЗ вважається установленим, а господар ство неблагополучним щодо лептоспірозу, якщо з патологічного матеріалу або з органів лабораторних тварин, заражених дослі джуваним патологічним матеріалом, виділено культуру лептоспір; під час мікроскопічного дослідження в крові або суспензії з органів загиблих тварин чи абортованого плоду, в сечі чи органах лабора торних тварин, загиблих після зараження досліджуваним матеріалом, виявлено лептоспіри; у сироватках крові більш ніж 20 % до сліджених тварин виявлено антитіла в титрі 1 : 50 у невакцинова-них тварин, у титрах 1 : 100 і більше — у вакцинованих тварин. У разі виявлення меншої кількості позитивних серологічних реакцій проводять мікроскопічне дослідження сечі. При негативних резуль татах через 15 — 30 діб повторно досліджують сироватку крові й сечу тих самих тварин. Виявлення при повторному дослідженні лепто спір чи антитіл у тварин, які не мали їх раніше, або зростання тит ру антитіл у п'ять і більше разів свідчить про неблагополучний стан господарства.

З метою виділення чистої культури лептоспір проводять посіви на спеціальні живильні середовища Терських, Любашенка або Улен-гута лише з того патологічного матеріалу, в якому попередньою мі кроскопією виявлено лептоспіри. Наявність росту лептоспір контро люють мікроскопією в «темному полі» роздавлених крапель, які го тують з посівів, починаючи з 8 — 10-ї доби культивування. Сероти-пову належність виділених лептоспір визначають за допомогою пе рехресної реакції мікроаглютинації (РМА) з діагностичними аглю­тинувальними сироватками.

Для біологічної проби заражають двох молодих (5 — 7-денних) кроленят, ховрахів або морських свинок, яким патологічний матері ал в об'ємі 2 — 2,5 мл вводять у черевну порожнину. Після загибелі заражених лабораторних тварин проводять мікроскопічні дослі дження.

Серологічна діагностика при лептоспірозі ґрунтується на резуль татах дослідження парних сироваток за РМА. 

2,3 Вез. Стоматит..

У разі появи захворювання господарство оголо шують неблагополучним і запроваджують у ньому карантинні обмеження. Забороняється введення і виведення, продаж і пере групування тварин. Хворих тварин ізолюють і лікують. За умовно здоровими тваринами встановлюють ретельний клінічний нагляд, поліпшують умови утримання й годівлі. У приміщеннях проводять дезінфекцію і дезінсекцію. Гній знезаражують біотермічно. Для дез інфекції застосовують 3 %-й розчин формальдегіду, 2 %-й розчин їдкого натру або просвітлений розчин хлорного вапна з вмістом ак тивного хлору 3 %. Обмеження з господарства знімають після виду жання останньої хворої тварини.

Лабораторна діагностика. Для лабораторних досліджень надси лають відібрані від хворих тварин стінки й вміст свіжих везикул, а також зскрібки з поверхні свіжоутворених виразок. Патологічний матеріал доставляють у лабораторію в рідкому азоті або в термосі з льодом, а в разі неможливості консервують у 50 %-му «забуферено-му» розчині гліцерину.

Лабораторні дослідження включають виявлення в патологічному матеріалі специфічного вірусного антигену за РЗК; ізоляцію вірусу в первинних культурах клітин, курячих ембріонах та від заражених білих мишенят і морських свинок з наступною ідентифікацією за РЗК і РН; визначення за РН і РЗК вірусспецифічних антитіл у пар них сироватках крові перехворілих тварин. Комплементзв'язувальні антитіла з'являються в крові тварин на 7 — 14-ту добу після зара ження і зберігаються упродовж 2 — 3 міс, віруснейтралізувальні ан титіла з'являються на 5 — 7-му добу і зберігаються 1 — 4 роки.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю чення у великої рогатої худоби ящуру, у свиней — ящуру, везику лярної екзантеми й везикулярної хвороби. На везикулярний стома тит хворіють усі види тварин, тоді як до вірусу ящуру коні не чут ливі. На везикулярну хворобу та везикулярну екзан тему захворюють тільки свині. Біопроба на білих мишенятах і ви явлення специфічного вірусного антигену за РЗК в патологічному матеріалі дають змогу надійно диференціювати ці хвороби.

3,1 СИБІРКА Бактеріологічна діагностика патоло гічного матеріалу на сибірку включає мікроскопічні дослідження, посіви на живильні середовища, ідентифікацію виділеної культури, зараження лабораторних тварин.

При мікроскопії забарвлених за Грамом мазків крові та пато логічного матеріалу із свіжого трупа антраксові бацили виявляються під мікроскопом у вигляді характерних товстих, коротких, з прямими, ніби обрізаними кінцями, ізольованих паличок та коротких лан цюжків з 2 — 4 паличок, що оточені капсулою. На основі результатів мікроскопічного дослідження негайно видають попередній висновок, який обов'язково має бути підтверджений бактеріологічним дослі дженням. З цією метою виконують посіви на м'ясо-пептонний агар у пробірках (за умови, що патологічний матеріал свіжий і чистий) або на м'ясо-пептонний агар у чашках Петрі, якщо під час попереднього мікроскопічного дослідження виявлено наявність сторонньої мікро флори. В останньому випадку недоцільними є також посіви патологі чного матеріалу на бульйон та желатину в зв'язку з повною відсутні стю конкурентних можливостей у антраксових бацил.

Посіви на агарі вирощують упродовж 18 — 24 год, потім досліджу ють неозброєним оком та за малого збільшення мікроскопа. При ха рактерному рості антраксових бацил утворюються плоскі, сірі, шорст куваті колонії з бахромчастими кучерявими відростками. Типові та сумнівні колонії відбирають для ідентифікації й подальшого пересі вання на різні живильні середовища. Ідентифікацію виділеної ан траксової бацили проводять на підставі характерного росту на живи льних середовищах, специфічної морфології, капсулоутворення, ліза-бельності фагом, тесту «перлового намиста», відсутності гемолітичної активності, а також результатів біологічних досліджень.