17,2 Сказ

Епізоотологія хвороби. За ступенем сприйнятливості до вірусу ска зу теплокровних тварин умовно поділяють на 4 групи: дуже ви сока — лисиці, тури, бавовникові пацюки, вовки, шакали, койоти, полівки; висока — ховрахи, скунси, єноти, коти, миші, мангусти, морські свинки, кролі, кажани, а також велика рогата худоба; се редня — собаки, вівці, кози, коні, примати (людина); низька — опосуми, птахи. Молоді тварини чутливіші, ніж дорослі. Всі заражені тварини і людина захворюють і без винятку гинуть. Вірус сказу пере дається головним чином через слину при укусах або обслиненні (вірус міститься в слинних залозах 54 — 90 % собак, що загинули від сказу). У зв'язку з тим, що виділення вірусу зі слиною починається за 8 — 10 діб до появи клінічних ознак хвороби, необхідно, щоб тварини, які поку сали людей, упродовж 10 діб утримувались ізольовано, під наглядом ветеринарного лікаря.

Розрізняють два типи сказу — міський (вуличний) сказ, коли за хворювання спостерігається в містах і селах, а джерелом збудника ін фекції є хворі бродячі собаки й коти, і лісовий сказ, коли інфекція по ширюється в природному осередку, часто на великому лісовому прос торі, а джерелом збудника хвороби є дикі м'ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, рисі, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотовидні собаки) у хворому стані або латентно інфіковані.

З 1972 р. в Україні переважає лісовий сказ, а основним джерелом збудника інфекції стали інфіковані руді лисиці. Установлено, що існує прямий корелятивний зв'язок між чисе льністю популяції, щільністю розселення лисиць та інтенсивністю по ширення лісового сказу. Особлива роль лисиць у підтриманні й поши ренні цього захворювання зумовлюється досить значною густотою їх популяції

Етіологія. Збудник сказу  РНК-вірус, що відноситься до родини рабдовірусів. Має кулеподібну форму з одним плескатим та іншим заокругленим кінцем, розмір його 80-180 нм (мал. 1). Вкритий оболонкою, яка складається з глікопротеїда та гліколіпідів, що зумовлюють гемаглютинуючі властивості вірусу. У складі віріона виявлені ферменти протеїнкіназа та РНК-полімераза.

17,3 Лістеріоз

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до лістеріозу особ ливо сприйнятливі вівці й велика рогата худоба. Хворіють також свині, кози, коні, буйволи, хутрові звірі, собаки, кролики, свійська птиця та дикі птахи. Лістерії знайдено у 92 видів диких тварин, бліх, вошей, іксодових кліщів, личинок оводів, а також у форелі. Особливо чутливі до лістерій вагітні матки, молоді, а також ослаб лені неповноцінною годівлею тварини. Основним резервуаром збуд ника лістеріозу в природі є мишоподібні гризуни, серед яких ця ін фекція нерідко трапляється у вигляді епізоотій, а перехворювання супроводжується тривалим (до 260 діб) лістеріоносійством. Під час перебування в природних осередках можливе зараження сільсько господарських тварин і виникнення серед них лістеріозу. 

Етіологія  Збудник хвороби - лістерія (Listeria monocytogenes) - невелика грампозитивна паличкоподібна бактерія розміром 0,5-2 X 0,3-0,5 мкм, із закругленими краями, спор і капсул не утворює, рухома; факультативний аероб, росте на звичайних живильних середовищах при pH 7,2-7,4. На МПА утворює дрібні колонії у вигляді росинок, МПБ в першу добу росту каламутніє. Лістерії володіють мінливістю: зміна температури культивування веде до зміни форми мікробних клітин і числа джгутиків; під впливом факторів (пеніцилін і ін) утворюються L форми; під дією ультрафіолетових променів виникають радіорезистентність, а під впливом стрептоміцину - стрептоміцин-резистентні мутанти; при вирощуванні на твердих середовищах відбувається перетворення колоній S форми в R форму. У збудників відзначено 14 соматичних (I-XIV) і 4 джгутикових антигену (A, B, C, D). Розрізняють 2 серологічних групи, що об'єднують різних в антигенному щодо лістерій. Вони здатні продукувати особливі антибіотичні речовини - моноціни. Виявлені також лістеріозні бактеріофаги. Лістерії стійкі в зовнішньому середовищі, які тривалий час зберігаються в грунті, воді, на рослинах. Загальновживані дезинфікуючі речовини їх швидко інактивують. Збудники патогенні для білих мишей, кроликів, морських свинок…

19,1 туб

Алергічна діагностика туберкульозу тварин великої рогатої худоби передбачає проведення в благополучних господарствах планових одноразових діагностичних досліджень при епізоотичних (епідемічних) показниках, а також перед продажем тварин з пле мінною чи виробничою метою. Для своєчасного з'ясування епізооти­чного стану на туберкульоз у благополучних господарствах небла гополучних районів велику рогату худобу досліджують на туберку льоз поголовно, починаючи з 2-місячного віку, двічі на рік. Після оздоровлення всіх господарств району впродовж перших чотирьох років досліджують усе поголів'я худоби, починаючи з двомісячного віку, один раз на рік, а маточне поголів'я — двічі на рік.