I уладна? все? Господи, I не знаю я, на якому вже небi й опинюся!.. Зараз

побiжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мiй, якщо виряту?ш мене iз виру,

де я потопаю, то станеш менi за батька!.. Поможи, господи, мати божа!

(Ходить по кону i часами, стуля руки). Коли б же тiльки мати не провiдала!

Борони боже, як треба та?тись!.. Коли б хто не наплiв, храни господи!

(Ходить з тривогою i прислуха?ться до дверей).

В И Х I Д ХП

Михайло i Катря.

Катря йде з садка, нап'ята платком, блiда, стривожена.

М и х а й л о (зуздрiвши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я!

(Збiга хутко по сходах з рундука i мерщi до Котрi; одводить ?? на

передкiн). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?

К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло!

М и х а й л о. Що ти здумала?

К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила...

мати картають...

М и х а й л о. Христа ради! Iди звiдси!

К а т р я. Постой! Я щось мала тобi сказати...

М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!

К а т р я. Ох, не згадаю, - памороки забило.

М й х а й л о. А! Боже мiй!! ?ди-бо, Катрусю, мерщi:

застукають, - то ми пропали! (Вiдводить за рукав).

К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, -

вимучилась, так вимучилась!..

М и х а й л о. Зарiзать мене хочеш? Тiкай-бо, серце, кажу, - я мерщi

вибiжу за садок!

К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чату? тебе

коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапа? руками Михайла i не пуска).

Не йди! Я за тим i прибiгла! Вiн уб'?... страшний такий, очi горять...

М и х а й л о. Що ж ти зi мною робиш? Мало менi й без того напастi, що

й очей не знаю куди дiвати, батька i матерi цураюсь, а тут iще розбишака?

В Сибiр його!

К а т р я. Вiн не винен: така вже йому кара... Любить без душi, серця

свого не переробе, божеволi?...

М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й

зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень нi вночi - i все через тебе...

К а т р я. Михайло! Ти менi дорiка?ш? О, краще б ножем ти мене вдарив у

груди, нiж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я

учинила? Душу i тiло оддала... (Рида).

М и х а й л о. Коли оддала по любовi, то чого ж по них тужиш? Та

перестань, будь ласка, - менi тво? сльози в печiнках уже сидять!

К а т р я. В печiнках? Бiльше не будуть: це вже остатнi, - мабуть, з

крiв'ю ринули! ? де вже вони взялися?.. Зда?ться, лились, лились, як той

дощ осiннiй, - i по матерi, i по долi сво?й щербатiй, i по вiку сво?му

молодому... та ще ось кiлька крапель видавилось... Бiльше вже нема: там,

мабуть, усе перетлiло!

А н н у ш к а (одчиня вiкно i придивля?ться). З к?м то панич? З Катрею?

?й-богу, Катря Дзвонарiвна!

М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходiм звiдси: у мене душi

нема, щоб хто не здибав... Я тобi розкажу: все уладна?ться, - тiльки

ходiм!

К а т р я. Бо?тесь? Як побачать - сорому завдам!

М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе...

А н н у ш к а. Побiжу сю минуту, одлепортую баринi, - пущай полюбуються

на рандеву!

К а т р я. Менi тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро намiря?ться,

то й не стямилась, кинулась мерщi... У саме б пекло кинулась, нiякi б муки

не спинили мене!

М и х а й л о (лама руки). Боже мiй! Час бiжить... кожна хвилина

морду?... от-от застукають...

К а т р я. Прощайте, бiльше не буду стояти... достоялась уже,

доходилась до краю! В печiнках не буду! Грiх тiльки вам, Михайло, за мене,

ох, який грiх!

В И Х I Д ХПГ

Тi ж i Анна Петрiвна.

А н н а П е т р i в н а (блiда, злютована, прожогом бiжить до Катрi).

Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?

М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!!

Катря, як скам'янiла, дивиться на паню.

А н н а П е т р i в н а. А!! Мерзавка? Потаскуха! Ты, подлая дрянь,

посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сiка?ться до

Катрi).

К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!

М и х а й л о (кида?ться до матерi). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не

оскорбляйте!

А н н а П е т р i в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?

М и х а й л о (хапа матiр за руки). Мамо! Ради бога, не делайте

скандала! Ради всего святого, пощадите меня!

А н н а П е т р i в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я зту подлячку

проучу!

Михайло хапа? матiр за руки i не допуска до Катрi.

К а т р я (тiльки несамовито тремтить i шепоче). Не бийте мене! Не

бийте!!

В И Х I Д XIV

Тi ж та Iван Андрiйович, Б?лохвостов, Харлампiй, Аннушка i дворовi.

Б ? л о х в о с т о в (показу?ться на рундуцi; за ним Iван Андрiйович).

Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла

их... Скандал!!

I в а н А н д р i й о в и ч. Я ж просив, я ж молив ?? не мiшаться! ?

хто ту впустив?

Обидва хутко збiгають до Анни Петрiвни.

А н н а П е т р i в н а. Эй, люди!

I в а н А н д р i й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! ?ди

звiдцiль!

Б ? л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля...

Все дело погубите!

А н н а П е т р i в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!

М и х а й л о. Что же зто? Насилие!

К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!

М и х а й л о (кида?ться, ламаючи руки, то до Б?ло-хвостова, то до

матерi, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште ??... Я не

знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите!

Пальцем нiхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее!

А н н а П е т р i в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?

Б ? л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!

А н н а П е т р i в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери,

и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню!

Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!

Зам'ятня. Надбiга Харлампiй, Аннушка, ще кiлька дворових.

К а т р я (несамовито). Матiр кличуть? ? ?? катуватимуть? Зводниця,

кажуть?! (Скида платок i, мов не при собi, виступа наперед). За що

знуща?тесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене

обiкрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку!

Топчiть! Регочiть з дурно?!! Плюйте! Кличте всiх!! Мамо!! Йди сюди!

Дивись, любуй, на яку публiку поставили твою дочку ?дину!!

М и х а й л о (кида?ться до Катрi). Господи! Пощадите же! До

исступления доведете меня!

А н н а П е т р i в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее!

Завтра едем отсюда!

Б?лохвостов i Iван Андрiйович улещують панi, що ледве на ногах сто?ть;

Харлампiй i Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не

насмiлюються.

Б ? л о х в о с т о в (набiк). Mais elle est charmante!* (*Але вона

чудова! (Франц.).).

Х а р л а м п i й. Що з нею возжатись? Косу одрiзати, та й годi!

К а т р я (божевiльне обводить очима всiх, кинулась од Харлампiя до

Михайла). Рiжте косу! (Рве кiсники i розпущена коса хвилями спада? на

плечi). Тобi ?? рiзати, Михайло! Рiж!! Чого ж зупинились? Катуйте!

Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою!

Топчiть ногами; давiть i дитину вiд вашого сина!

А н н а П е т р i в н а. Ай!! (Зомлiла).

Михайла як громом ударило. Всi скам'янiли.

Завiса

ДIЯ П'ЯТА

Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч - пiч i промiж не? вихiд у ванькир*

(*Ванькир - бокова кiмната.); налiво - вiкна, лави. На переднiм кону стiл

i iнше. Бiднi обставини. Нiч. На коминi горить каганець.

В И Х I Д I

Катря сама.

К а т р я (схилилась на стiл i довго сидить нерухомо; далi пiдводить

голову, нiби памороки забитi). Ох, як голова болить... мов лещатами за

виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насмiялась доля? О, як насмiялась!

I слiз нема; тiльки очi горять... Ох! Важко й голову пiдняти, мов не

моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде!

Чути з кiмнати стогiн.

Матiр бiдна, непритомна... положила дочка... Може, й очi закри? навiки?

Так у мене все в головi крутиться, що й не пригадаю... хто мене вiв?..

Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дiвся? Забула... Чогось

менi тiльки так шкода, так жаль... аж коло серця пече!

В И Х I Д II

Катря i Пашка.

П а ш к а (ввiходить хутко). Що там, Катре, таке ско?лось? У дворi

гвалт якийсь сто?ть... Чого то?

К а т р я. Весiлля справили...

П а ш к а. Яке весiлля? Що ти кажеш?

К а т р я. Так-таки: весiлля... бучне, панське... Пан i панi

поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене сво?ю... коханою

молодою... Ну, й панi теж була дуже рада, так вiтала щиро... Вся дворня на

радощi збiглася... бенкет такий був!.. Мене напо?ли... бач, аж голови не

зведу з хмелю!

П а ш к а. Боже мiй! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!

К а т р я. Що ж? Так i треба... На таку стежку ступила, йшла на муки,

ну й треба вже йти до кiнця, спокутовать... Ох, тiльки якi ж муки!

Кiсточки на менi живо? нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..

П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе!

К а т р я. Ох, Парасю! Де вже менi себе рвати? Порвали вже, пошарпали

мене другi!.. Як менi тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола менi: там

мов свинцю налито, мов топлять його!

Пашка пiддержу? ?й голову.

П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!

К а т р я. Холодно... у-ух!! Нiвечили мене, Парасю... Мати моя били...

А Михайло... ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки).

П а ш к а. Невже Михайло?

К а т р я. Нi... вiн... зас-ту-пав-ся... (Давиться словами i

усмiха?ться).

П а ш к а. Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли вiн - звiрюка такий,

то я б йому очi видерла з лоба!

К а т р я. Та вiн i невинуватий... iначе, певно, не можна... Тiльки

навiщо було мене, дурну, дурманити? Вiщувало серце менi, що не може того

статися нiколи... i хотiлося вiрити, i не тулилося це у мо?й головi...

Виплакала вже я давно сво? очi; уже давно по сво?й надi? i по собi

справляю похорон... Тiльки не сподiвалася, щоб так немилосердно.

П а ш к а (обнiма Катрю). Сестричко моя, лебедочко! Як менi тебе жалко!

Бiдна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востанн? - забути панича!

Не здолала подужати серця! (Плаче).

К а т р я (дивиться на Пашку гостро). Тобi шкода мене? Плачеш? Правда,

шкода?

П а ш к а. Душу б я свою вийняла за тебе!

К а т р я. Ну, а там не пожалували, нiхто!.. Дай менi, серце, водицi!

Пече мене всерединi, в ротi пересохло.

П а ш к а (пода? воду i пiддержу? голову Котрi). Гаряча, як вогонь, -

аж пашить!

К а т р я. Спасибi! Ти, кажеш, була коло двору... Що там чути?

П а ш к а. Пакуються всi; вибираються звiдцiль кудись далеко: либонь,

удосвiта й вирушать.

К а т р я. Удосвiта? А Михайло теж ?де?

П а ш к а. Та ?де ж: його ж то, либонь, i везуть...

К а т р я. Ох! (Хапа?ться за серце).

П а ш к а. Та забудь його, проклятого!

К а т р я (хапа за руки Пашку). Парасю, голубочко! Коли ти мене хоч

крапелиночку жалi?ш, побiжи у двiр, запроси до мене Михайла, хоч на

хвилиночку, - попрощатись тiльки... попрощатись тiльки... попрощатись!..

П а ш к а. Для чого вiн? Плюнь на його! I так слаба! Та до двору й

доступитись трудно...

К а т р я (несамовито). Лебедочко, не одмовляй! Зглянься надi мною! Не

муч хоч ти мене! Пожалiй! Поклич його, на одну хвилиночку... подивитись

хоч... глянуть, та й попрощатись навiки! Скажи йому, що я на його не

серджусь... Бог з ним!.. Нехай живе, щасливий... я йому стежки не

переступлю! Побiжи-бо, голубочко! (Цiлу? руки ?й).

П а ц? к а. Що ти, Катре? Опам'ятайся!!

К а т р я. Ноги цiлуватиму, тiльки попроси! (Хоче нагнутись до нiг).

Пашка не допуска?.

П а ш к а. Чи ти при собi? Приляж краще, голубко, отут на лавi! Я пiду,

побiжу, попрошу пана Павла, - може, вiн викличе.

К а т р я. Хiба Павло тут?

П а ш к а. А тут, при?хав оце... я його бачила.

К а т р я (сплеснула руками). Воже мiй! Може, ти його менi посила?ш ца

помiч, на пораду! Попроси i його, попроси, попроси! Розкажи йому... може,

вiн мо?му горю...

П а ш к а. Та заспокойся ж, я його покличу...

К а тр я. I Михайла, i Михайла!..

П а ш к а. Та й Михайла ж! Приляж же, заспокойся: я - зараз!

В И Х I Д III

Катря сама.

К а т р я. I чого те серце ще трiпочеться? Живуче якесь! Краяли його

тупицею, давили клiщами, та ще не роздавили, - ворушиться... допевнитись

хоче, чи зникла надiя, чи ще за хмарами мрi?? Дурне, дурне! Мало тебе

вчора нiвечили, в багнi топтали? А ти знов-таки щемиш i допиту?шся чогось?

Годi вже, - над силу муки!.. Треба тебе заспоко?ти... Матерi шкода, та ?м

легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля i грiх, i сором покри?; а так

щодня - публiка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мiй

рятунок! (Бере пузирьок). Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi

закроплювать у вiчi, то казав, що страшенна трутизна, - зразу може

покласти... I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине...

Полечу я зозулею до його, до мого милого, край вiконечка сяду:

закую-застогну, тугою обiйму його серце, нехай згада? воно, як колись

любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тiльки ще раз його

на прощання та й випити... (Дума). А грiх? Свою душу самiй загубити?

Проклята я, проклята! На?дуть становi, потрошитимуть мене привселюдно...

Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навiть не

насиплять... Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi i мук таких терпiти,

несила!! Ой!! (Вста? i, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворi?

Чи у мене в головi? Хтось iде... iде!.. (Прислуха?ться). Вiн, певно, вiн!

Я зараз. (Знов уста?, пада на лаву, ухопившись за голову). Нiчого не

пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?

В И Х I Д IV

Катря i Харлампiй.

Х а р л а м п i й (увiходить i сто?ть у шапцi коло дверей, оглядаючи

хату). А що? Хто тут живий?

К а т р я (пiдвiвшись трохи). Хто це? Гука щось...

Х а р л а м п i й (увiйшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж

мовчиш? Позакладало?

К а т р я (труситься, спершись обома руками на стiл). Дядьку...

Х а р л а м п i й. Дядьку, та вже ж, розумi?ться, не батьку... Де

стара?

К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю...

Х а р л а м п i й. Не знаю! А з паничем... зна?ш?

К а т р я (якось не при собi). Панич! А!!

Х а р л а м п i й. Свята та божа! Ну, ско?ла грiх там, прогрiшилась,

значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води

набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там

що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила,

- а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху!

Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна.

Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали?

Признавайсь!

К а т р я. Добре...

Х а р л а м п i й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з

матiр'ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як

господ, панiв, значиться, чарувати та зводити.

Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!!

Х а р л а м п i й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю,

чого ще пани такi добрi, пiклуються?

К а т р я (шепоче). Добре...

Х а р л а м п i й. Добре... (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу

вам... (До Котрi). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi

сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого

бешкету, вийдеш замiж...

К а т р я (шепоче). Добре...

Х а р л а м п i й. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за

кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре

дадуть, - пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб,

значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут,

щоб i духу вашого не було!

К а т р я. Щоб духу...

Х а р л а м п i й. Еге-да! А якщо ти згедзка?шся, то буде тобi i матерi

таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну?

Чого ж мовчиш?

К а т р я. Га!

Х а р л а м п i й. Що га?

К а т р я. Добре...

Х а р л а м п i й. Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш?

К а т р я. Добре...

Х а р л а м п i й. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу!

Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренi? богу, у кишенi

зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить,

примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а

тiльки все думав, що побрика?ться, примiром, а воно вийшло - дешево; зараз