I страх огорта... Краще другим разом.

П а ш к а. Вигадай ще!

В И Х I Д XI

Михайло, Катря i Пашка.

М и х а й л о (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I

де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!!

Здоровенькi! (Пiдходить, пода? руки). Спасибi, що прийшли.

П а ш к а. Та насилу затягла; так бо?ться вас, що й глянути не хоче.

К а т р я. Ви не слухайте ??, то вона жарту?.

П а ш к а. Далебi! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала i про кого?

К а т р я (сiпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не

слухайте ??... вона такого...

М и х а й л о. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот!

К а т р я. Не вiрте, будь ласка...

П а ш к а. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з

Павлом Платоновичем порадитись: у не? матiр слабу?.

М й х а й л о. О? Давно? Що ж такого?

К а т р я. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом

прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося:

сказать би, натрудились, - так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю.

Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся

моя й родина!

М и х а й л о. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша

хата?

К а т р я. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi.

П а ш к а. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля;

то, назад вертаючись, i вас проведемо.

М и х а й л о. Або краще - я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду,

а звiдти укупi й пiдемо.

К а т р я. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!

М и х а й л о. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалi?м,

виряту?мо.

П а ш к а. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?

М и х а й л о. А ви будете обидвi?

П а ш к а. Авжеж!

К а т р я (до Пашки). А мати як?

П а ш к а. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.

М и х а й л о. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце

зайдемо, дамо лiкарства, - то чого ж?

П а ш к а. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й

встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.

К а т р я. То й прийду уже.

П а ш к а. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.

М и х а й л о. Добре, добре.

К а т р я. Прощавайте, спасибi вам.

П а ш к а (за хвiрткою). Так прийдете?

Тихо пiшли.

М и х а й л о. Я зараз! (Любу? здалеку на Катрю).

В И Х I Д ХII

Михайло сам.

М и х а й л о. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд... такий уже

лагiдний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще:

сама-сiмiсiнька. Хоч би матерi ?? пособити! Так просила, аж слiзки бринiли

на оченятах... Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя ма? сво? права,

i проти них воювати годi! Та на бiса б i колотивсь цiлий вiк чоловiк, якби

не загорював яко? втiхи? Навiщо б поневiрятись i лити кривавий пiт над

працею, коли б не мати таких одрадiсних хвилин у життi? Чого тiкати вiд

краси? Який там грiх - одволожити поезi?ю душу? Буду, конечне буду!

Завiса

ДIЯ ДРУГА

Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi.

Лiворуч - якась пустка, ру?на; за нею - темний лiс. Просто - крутий берег

i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий кра?вид. Мiсячна нiч.

В И Х I Д I

Пашка, Параска, Прiська, 1-а, 2-а дiвчина й iншi.

Д i в ч а т а (сидять картинно на березi, на мостику, коло млина).

Ох i зiйди, зiйди, зiронько та вечiрняя,

Ох i вийди, вийди, дiвчинонько моя вiрная!

Неподоба зiрцi до мiсяця та зiходити,

Неподоба дiвцi до козака та виходити.

Рада б зiрка зiйти, - чорна хмара заступа?,

Рада б дiвка вийти, - так матiнка не пуска?!

Ой i зiйшла зiрка, усе поле освiтила,

Ох i вийшла дiвка, козаченька звеселила.

П а р а с к а. Коли б сьогоднi панич Михайло прийшов, та з гармонi?ю:

от би весело було! Як вiн гра славно!

2-а д i в ч и н а. Е, дiждешся! Уже його, може, тижнiв зо два i в вiчi

нiхто тут не бачив.

1-а д i в ч и н а. Чого вiн справдi перестав ходити? То було що божого

дня, а то - як одрiзав.

П р i с ь к а. Чого? Хiба не зна?ш? У Дзвонарiвни застряв, - i дню? й

ночу?.

П а р а с к а. Чого ж панич до не? ходить?

П р i с ь к а. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi,

яка маненька, наче з капусти вискочила.

Усi смiються.

Не дивно, якби парубок ходив, ну - сватати дума; а паничевi - звiсно

чого...

П а р а с к а. Чого ж?

П р i с ь к а. Тю на тебе! Та вона - навiки дурна!

Смiх.

П а ш к а (сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу).

Чого плещеш? Чого славу пуска?ш? Вiд кого ти чула? Що ти зна?ш?

П р i с ь к а. Аннушка казала.

П а ш к а. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти?

П р i с ь к а. Та ти не дуже-то!

П а ш к а. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi

наперед. Совiстi не ма?ш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту!

П а р а с к а. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний

панич не впада.

П р i с ь к а. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi).

Д е я к i. Та годi вам сваритись!

1-а д i в ч и н а. Про кого се рiч? Про яку дiвчину?

П а ш к а. Про Катрю Дзвонарiвну. В не?, сердешно?, мати слаба, так

панич з лiкарем Павлом навiдують ?? i керують, а вона, з доброго дива, он

як паскудить!

2-а д i в ч и н а. Грiха не мають!

П а ш к а. Довго ославити! У дiвки, може, тiльки й посагу того, що

честь.

1-а д i в ч и н а. Та Катря ж, зда?ться, заручена з Дмитром Ковбанем?

П а ш к а. Нi, вона, певно, за його не пiде.

П а р а с к а. Чому? Вiн такий славний!

П а ш к а. Мало хто не хороший? Може, iнодi чоловiк би себе надво?

розiрвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долi, не судилося -

то й ковтай тiльки нишком сльози!

В И Х I Д II

Тi ж, ?встрат, Панас i iншi парубки. Парубки виходять до дiвчат,

здоровкаються гуртом i попарно.

П а р у б к и. Здоровi!

Д i в ч а т а. Здоровi! Чого пiзно?

Д р у г i д i в ч а т а. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях

тини пiдпира?те?

П а р у б к и. Атож!

Д е я к i п а р у б к и. Дума?те, що кращих не знайдемо?

Д i в ч а т а. Куди вам, гирявi!

? в с т р а т. Куриного товару кiльки хоч!

П а н а с. Дешевий!

Д i в ч а т а. Ех, ви, голодранцi!

Смiх.

Деякi паруються i одходять далi, а то на одшибi сiдають на кручi; деякi

на переднiм кону, коло млина. Картиннi грона. Ближче всiх на кону Пашка,

1-а дiвчина, Панас i ?встрат.

В И Х I Д III

Дмитро, Панас, ?встрат, парубки i дiвчата.

Д м и т р о (виходить тихо i озира дiвчат, шукаючи когось). Нема. I

сьогоднi не вийшла, а обiцялась: все коло матерi. Сам то з хурою, то коло

бурякiв, мов у каторзi; прийдеш додому, ждеш тi? хвилини, як сонця божого,

щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хатi чужi - лiкар, а

надто панич той... Така досада! Чорзна-якi думки у голову лiзуть!.. Дати

?м волю - то й... Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрiвши Пашку).

Здрастуй, Параско!

П а ш к а (вiта?ться). Здрастуй!

Д м и т р о. Не приходив сюди ще лiкар?

П а ш к а. Нi, не було. А що?

Д м и т р о. Та то вiн обiцявся до людей вийти, порадити, як боронитись

од пана, бо по?дем ?сть... та щось i нема.

П а ш к а. Може, хто задержав; коли обiцяв, то вийде.

Д м и т р о. А не бачила ти оце увечерi Катрi?

П а ш к а. Бачила.

Д м и т р о. Не казала вона, чи вийде, чи нi?

П а ш к а. Казала, може, й вийде.

Д м й т р о. А не було ще?

П а ш к а. Нi.

Д м и т р о. Чого б же вона зосталася, не зна?ш ти?

П а ш к а. Може, коло матерi...

Д м и т р о. Хiба погiршало?

П а ш к а. Боронь боже!

Д м и т р о. Так чого ж? Мати ж i встають уже, та й Степанида коло ?х

ночу?; Катрi б слiд i розважитись чим-небудь: аж змарнiла...

П а ш к а. А тобi дуже шкода Катрi?

Д м и т р о. Атож!

П а ш к а. Так що, якби, крий боже, вона вмерла...

Д м и т р о. Господи! Хiба Катря слаба? Може, лiкар казав? Не затаюй,

Христа ради!

П а ш к а. Як ти ?? любиш!

Д м и т р о. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню,

так печи разом!

П а ш к а. Заспокойся! Катря нiчим не слаба, - здорова; то я так хотiла

тiльки спитати, чи ти б ?? нiколи не забув?

Д м и т р о. Бога ти не бо?шся жартувать таким словом; та ти все ?дно,

що ножа менi у серце встромила та й повернула ще тричi!

1-а д i в ч и н а (до ?встрата). Як побива?ться за Катрею!

? в с т р а т. А Катрi про його, може, й думки нема.

1-а д i в ч и н а. Тут оце розказували... (Щось шепоче).

? в с т р а т (засмiявся). Унадився, значить, журавель...

Д м и т р о (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згаду?

Катрю?

? в с т р а т. А хоч би й я! Хiба вона преподобилась уже, що не можна?

Д м и т р о. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не

витяг!

? в с т р а т. Чого ти сiка?шся, чого ла?шся?

П а н а с. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хiба вона

заручена з тобою?

Д м и т р о. Хоч i не заручена - дарма! Вона - сестра менi, i рiднiша

за всiх вас укупi! Мене як хоч вилай, а за не? я перерву горлянку кожному!

Грiха не побоюсь! (Пiшов).

? в с т р а т. Чи вiн не сказився?

П а н а с. Цур йому! Не чiпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не панi у

бiлому маячить? Ходiмо далi!