Тема 2.Організація навчального процесу у вузі. Контроль і оцінка знань, умінь та навичок студентів

План

1. Поняття про форми організації навчання.

2. Форми організації навчання у вузі: лекції, семінарські, лабораторні, практичні заняття, колоквіуми, консультації.

3. Мета і завдання контролю навчання у вузі.

4. Функції та види контролю.

Одним з елементів педагогічної системи є організаційні форми навчання. Зміст освіти, її мета й завдання, методи навчання реалізуються у формах. У дидактиці форма (від лат. forma – зовнішній вигляд, будова) позначає спосіб організації навчання. Ця категорія позначає зовнішню сторону організації начального процесу, котра визначає, коли й де здійснюється навчання. Якщо принципи навчання засвідчують, навіщо саме так слід навчати, методи пояснюють суть учбової взаємодії, то форми визначають, як за реальних умов організувати навчальну роботу студентів.

Поняття «форма організації навчального процесу» визначає спосіб організації, устрою й проведення навчальних занять, на яких реалізується зміст навчальної роботи, дидактичні завдання й методи навчання. Кожна з організаційних форм навчання має свою структуру, принципи упорядкування компонентів. Наприклад, для семінарського заняття як організаційної форми учбової роботи у вищому навчальному закладі властиві наступні ознаки

(прикмети): дидактична мета, задачі, об’єм роботи, склад учнів, види роботи, питання для обговорення, регламентований час, місце проведення тощо. Форми обумовлюють специфічні умови для навчання.

Кожна з форм виконує суворо визначені функції й вносить специфічний внесок у формування особистості майбутнього спеціаліста.

Форми організації навчання

У вищих навчальних закладах використовуються різноманітні форми організації навчання: лекції, семінари, лабораторні, практичні заняття, курсові й дипломні роботи, колоквіуми,заліки, іспити, консультації, педагогічна практика, індивідуальні заняття.

Традиційною провідною формою навчання є лекція. Лекція( від лат. Lectio- читання, lector – читач) з’явилася понад 500 років тому , вона була провідною й мало не єдиною формою й джерелом знань для студентів. Лектор, стоячи за кафедрою, читав і навчав згідно навчальних книжок. Через низький рівень розвитку науки навчання тоді зводилося переважно до читання окремих наукових трактатів і книг. До того ж сказане й прочитане з кафедри вважалося істиною в останній інстанції. Спроба будь - якої дискусії могла бути перервана висловом «учитель сказав». Найбільш характерною рисою лекції того часу була пасивна позиція учнів. Від них вимагалося одне – слухати й запам’ятовувати. Лекція побутувала як монолог педагога.

З часом лекція як єдиний спосіб передачі інформації поступилася книзі, підручнику, й тим самим змінила свої функції. Залишаючись переважно монологом, вона усе більше ставала формою спільного думання вголос лектора й учнів. Лекція покликана пробуджувати в учнів смак до знань, дотику до реалій цього світу. Лекція покликана ініціювати питання й бажання знайти відповіді на них – у книгах, бесідах з компетентними людьми(у тому числі з викладачами), у спостереженнях, роздумах, експериментах, нарешті – вона повинна розвивати допитливість, вчить знаходити потрібну інформацію й оперувати нею.

Отримані на лекції знання формують теоретичну базу відповідної науки, знайомлять студентів з методологією дослідження,понятійним апаратом,проблемами, що стоять перед тою чи іншою наукою, указують її місце та зв’язок з іншими науками, формують інтерес до її вивчення. Сучасна лекція відбиває актуальні проблеми науки, культури, освіти та перспективи їх розвитку.

Повноцінну лекцію практично не можна замінити жодною книгою, жодним підручником, якими б чудовими вони не були. Як правило, підручник з тої чи іншої дисципліни пишеться на основі конспектів лекцій, за якими педагог читав студентам курс. Та підручник з часом «старіє». Матеріал, котрий був актуальним і новим сьогодні, через деякий час втрачає свою «свіжість». Натомість у лекції викладач на підставі аналізу публікацій у часописах, збірниках наукових статей висвітлює новітні наукові питання й теорії, наводить найсучасніші дані про досягнення в певній галузі знань, причому такі, яких немає і не може бути в підручнику.

Існує кілька різновидів лекцій:

1. Вступна лекція. Вона пропонує перше цілісне уявлення про навчальний предмет й орієнтує студента в системі роботи з даного курсу. Студентів знайомлять з призначенням і завданнями курсу,його роллю й місцем у системі начальних дисциплін та в системі підготовки спеціаліста. Дається короткий огляд курсу, основні етапи розвитку науки й практики, розкриваються досягнення в цій галузі, наводяться імена відомих учених,викладаються перспективні напрямки досліджень. Під час цієї лекції пояснюються методичні й організаційні особливості роботи в межах курсу, також аналізується навчально – методична література, рекомендована студентам, узгоджуються терміни й форми звітності.

2. Лекція – інформація. Ця лекція орієнтована на викладення й пояснення студентам наукової інформації, котра має бути осмислена й відклалася у пам’яті. Це найтрадиційніший вид лекції у вищій школі.

3. Проблемна лекція. Під час цієї лекції нові знання подаються через проблемні питання, завдання чи ситуації. За таких умов процес пізнання студентів здійснюється через діалог з викладачем і наближається до дослідницької роботи. Змістове наповнення проблеми розкривається шляхом організації пошуку її розв’язання або як складання й аналіз традиційних сучасних точок зору.

4. Лекція – візуалізація являє собою візуальну форму подачі лекційного матеріалу засобами ТЗН чи аудіо – відео техніки. Читання такої лекції передбачає розгорнутий чи короткий коментар до візуальних матеріалів, котрі переглядаються (натуральних об’єктів – людей у їхніх вчинках і діях, у спілкуванні, під час розмови, мінералів, реактивів,деталей автомобілів; картин, фотографій, малюнків, слайдів;моделей, графіків, таблиць тощо).

5. Бінарна лекція – це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів

(чи то представників двох наукових шкіл, чи то науковця і практика, викладача і студента).

6. Лекція із заздалегідь запланованими помилками розрахована на стимулювання в студентів контролю запропонованої інформації(пошук помилок: змістової, методологічної, орфографічної тощо). Наприкінці лекції проводиться діагностика слухачів й аналіз припущених помилок.

7. Лекція – конференція проводиться як науково – практичне заняття із заздалегідь сформульованою проблемою та системою доповідей, тривалість яких не перевищує 5 – 10 хвилин. Кожен виступ являє собою завершений текст, підготовлений заздалегідь в межах програмової теми, запропонованої викладачем. Сукупність запропонованих текстів дозволяє всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнює й уточнює запропоновану інформацію, формує основні висновки.

8. Оглядова лекція – це систематизація наукових знань на високому рівні, котра передбачає велику кількість асоціативних зв’язків у процесі осмислення інформації, котра викладається , спираючись на розкриття внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків, виключає деталізацію й конкретизацію. Як правило, стрижень викладених теоретичних засад складає науково – понятійна й концептуальна основа всього курсу або його великих розділів.

9. Інше призначення оглядової лекції – висвітлення головних чи найбільш складних питань з кількох великих тем перед семестровими чи державними іспитами.

10. Лекція – консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за зразком «запитання – відповіді». Викладач відповідає протягом лекційного часу на питання студентів за всіма розділами або за весь курс. Другий варіант здійснюється за принципом «питання – відповіді – дискусія», він поєднує три компоненти: викладення нової навчальної інформації, формулювання питань і організація дискусії під час пошуків відповіді на запропоновані питання.

Існують й інші види лекційної форми навчання. Вузівська лекція складається з трьох частин:

1. Вступ

2. Виклад змісту

3. Заключна частина(висновок).

У вступній частині зазначається тема лекції, подається план, формулюються мета й завдання лекції, коротка характеристика проблеми,стан її дослідження в науковій літературі, список використаних джерел з даної теми. Подекуди проголошується невеликий вступ, у якому наголошується на зв’язку з попередніми матеріалами чи темами. Тривалість вступної частини складає 4 – 5 хвилин.

Головна частина лекції передбачає викладення її змісту. Тут розкриваються питання,передбачені планом лекції, проводиться аналіз понять, подається коротка історична довідка, висвітлюються події, наводяться приклади, факти, характеристика різних точок зору, демонструється наочність(плакати, картини тощо),формулюються висновки,демонструється зв’язок з практикою. Кількість питань, що розглядаються, коливається від 3 до 5.

У заключній частині лекції формулюється головний висновок, водночас даються установки щодо виконання самостійної роботи,методичні поради,відповіді на питання. Логічне завершення лекції допомагає краще закріпити в свідомості почуте.

Задля зручності ведення нотаток та кращого сприйняття змісту швидкість читання її викладачем на старших курсах складає 50- 60 слів за хвилину, і трохи менше – на молодших курсах.