29. Робоча сила як товар. Вартість робочої сили.

Якщо розглядати робочу силу як товар, то товаром є лише здатність людини до праці, яка відчужується від людини на строк її наймання. Можна сказати, що вартість робочої сили можна порівняти з вартістю засобів, що необхідні для нормального відтворення цієї робочої сили працівника та його родини.

Класична політична економія товаром вважає не робочу силу, а саму працю і її ціну порівнювали з мінімумом засобів існування. Вартість яку створює роб сила більша за її вартість.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар – робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі вир-ва, тому, вартість, створюваня робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартістьробочої сили, необхідної для вир-ва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис.

Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

30. Суть капіталу. Постійний і змінний капітал.

Капіта́л — за визначенням класичної економіки один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

Постiйний і змiнний капiтал - поняття марксистської політекономії.

Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.

Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.

К. Маркс уперше поділив капітал на постійний (с) і змінний (V). Змінний капітал у вигляді номінальної заробітної плати належить до поточних затрат виробництва капіталіста.

Згідно марксистської теорї, більшу частину додаткової вартості за сучасних умов у розвинутих країнах привласнює переважно власник капіталу, частину вилучає держава через механізм оподаткування, а незначну частку привласнюють високооплачувані наймані працівники, які стали частковими співвласниками об'єктів власності

Західні та деякі вітчизняні економісти стверджують[Джерело?], що вартість і додаткову вартість формує не тільки робоча сила (праця як окремий фактор виробництва), а й постійний капітал. Насправді[Джерело?] єдиним джерелом вартості є праця у її різновидах. Але натепер ні змінний, ні постійний капітали, будучи відокремленими один від одного, неспроможні створювати вартість і додаткову вартість. При їх взаємодії виникає нова продуктивна сила (синергічний ефект), а головну роль у її створенні відіграє праця, оскільки саме вона надає руху засобам виробництва. Тому основну частину додаткової вартості повинні привласнювати безпосередні працівники, у тому числі зайняті управлінською працею, а власники засобів виробництва теж мають право на привласнення незначної частини додаткової вартості.