Паризькі кафе

Кафе є в кожному великому й маленькому місті Франції. Навіть прогулюючись по сільській місцевості, можна натрапити на кафе, яке розташувалось в самому несподіваному місці, куди, здавалося б, навряд чи загляне хтось, крім сусідів-фермерів. Але особливо знамениті паризькі кафе.

Вони відрізняються від усіх інших подібних закладів Франції не тільки цінами (як і в будь-якій столиці, тут усе на порядок дорожче, ніж у провінції), але й атмосферою, особливим настроєм, що змінюється протягом року. Їх не назвеш затишними, адже місто велике й за вікнами постійно снують по-столичному напружені парижани .

Далеко не всі з кафе так само витончені й гарні, як відоме “Кафе де ля Пз”. В основному це просто одне або кілька приміщень на першому поверсі багатоповерхового будинку, великі вікна, квадратні столики й легкі плетені стільці всередині.

Проте в багатьох непомітних на вигляд кафе є своя історія. Почнемо з кафе на бульварах. Ще за Людовика XIV у Парижі з'явилися перші бульвари, але мода на бульварні прогулянки із зупинками-перепочинками в кафе виникла в XIX сторіччі, в епоху Реставрації. Уже тоді деякі заклади стали виділятися серед інших й одержали особливу популярність. Паризькі денді бажали відпочивати в “Кардиналі”, кафе “Ріш”, паризькому кафе, англійському кафе, які тоді вважалися шикарними.

Свого апогею бульварне життя Парижа досягло в 80-х рр. XIX ст., коли місто піддалося капітальному переплануванню. Його вирішено було модернізувати і зробити більш зручним для пересування. Широкі прямі бульвари будувалися крізь старі паризькі квартали, а на бульварах виникали все нові й нові кафе.

Не меншим успіхом користувалися кафе на Монмартрі, де наприкінці XIX - початку XX ст. кипіло веселе життя. А почалося все в далекому й суворому 1814 році, коли Париж був окупований переможцями Наполеона. Російські й інші союзні війська осаджували пагорб Монмартр, а місцеві мешканці в міру сил чинили їм опір. У результаті майже всі члени родини, яка володіла млином на Монмартрі, загинули. Єдиний уцілілий її представник назавжди залишився калікою. Праця мірошника виявилась йому вже не під силу, от він і вирішив зробити із млина кафе, а в саду влаштовувати танці. Парижани (Монмартр тоді ще перебував за межами міста) оцінили перевагу відпочинку на млині й у вихідні поспішали на Монмартр поїсти, попити й потанцювати. Так з'явилося знамените кабаре “Мулен Руж” (“Червоний млин”). Пізніше, на початку XX ст., Монмартр облюбували художники: дуже мальовничими були вулички на крутому пагорбі, будиночки, що нагромаджуються один на одний. Атмосферу монмартрських закладів майстерно запам'ятав їхній завсідник Тулуз-Лотрек та передав її у своїх картинах.

Як і “Мулен Руж” великим успіхом користувалися “Спритний кролик”, “Богема”, “Чорний кіт”, де проводилися музичні й поетичні вечори.

Ні персонал, ні клієнти кафе і кабаре строгістю вдач не відрізнялися, і за творчою елітою Парижа надовго закріпилася слава людей безпутних. Пам'ять про ту епоху збереглася в піснях паризьких шансон'є, картинах і віршах...

У 20-30-х pp. XX ст. швидко розвивалися кафе на великих бульварах, в місцях простіших, бідніших. Мабуть, найвідоміше з колишніх артистичних кафе “Дві макаки”. Там зігрівалися алкоголем мешканці незатишних, нетоплених паризьких мансард, вели бесіди про мистецтво, сперечалися, сварилися...

Потім перекочовували в інші кафе – “Селект”, “Ротонду” або “Дім”. В останніх двох частими відвідувачами були Ленін і Троцький. В “Ротонді” збиралися літератори й художники, які називали себе дадаїстами.

Сьогодні сюди заходять люди випити кави, побалакати, перекусити крок-месьє (два шматки білого підсмаженого хліба, між якими вкладена тонка скибочка шинки або розплавлений сир) або сандвіч. Узимку в Парижі сумно, йде дощ, іноді зі снігом, і відвідувачі дивляться на місто крізь скло, як риби з акваріума.

Справжнє життя починається в кафе навесні. Як тільки дозволяє погода, біля кожного з них під смугастий навіс виносять плетені стільці із гнутими спинками, круглі столи - і паризькі вулички оживають.

Гарсони ледь встигають снувати між тісно поставленими столиками: кожен квадратний сантиметр приносить дохід.

Публіка в кафе збирається найрізноманітніша: тут і холостяки, що відпочивають після трудового дня за склянкою пива та читанням газети, і компанії, що прийшли сюди не стільки випити, скільки поговорити , закохані парочки, яким однаково, де бути, аби тільки вдвох, пенсіонери, що заглянули за звичкою пропустити щоденний келих вина.

Улітку до парижан приєднуються туристи. Найчастіше їх не бентежать навіть високі ціни - тільки б насолодитися атмосферою Парижа, погуляти по бульварах, піднятися по крутих вулицях Монмартра, посидіти із чашечкою кави під навісом, подивитися на Сену і відчути той самий настрій, який складно передати словами.