1.6 Підприємства як об’єкт планування

Підприємства, як об’єкт вивчення з погляду планування, є відособленою виробничо-господарською одиницею, юридичною особою, що займається виробництвом і реалізацією продукції (послуг, робіт). Головною задачею підприємства є господарська діяльність, що спрямована на вивчення прибутку для задоволення інтересів власників підприємства.

Розрізняють такі форми власності: державна, колективна (народні, акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні підприємства), приватна, спільна, змішана.

Підприємства розрізняють за:

• обсягом виробництва;

• організаційною структурою;

• ступенем спеціалізації;

• типом виробничих процесів і т.д.

При плануванні й урахуванні підприємства діляться на такі типи:

1) за характером продукції, що випускається (послуг, робіт) це визначає - галузеву приналежність підприємства;

2) за розміром: значні, середні і малі. Розмір підприємства визначається об’ємом виробництва, числом працюючих, вартістю основних засобів;

3) за ступенем спеціалізації підприємства діляться на спеціалізовані, універсальні та комбіновані;

4) за типом виробничих процесів підприємства поділяють на підприємства масового, серійного й індивідуального виробництва.

Підприємства можуть складатися з ряду структурних одиниць і структурних підрозділів, що виконують визначені стадії виробничого процесу, і допоміжних підрозділів. Є ряд галузей, де основний виробничий процес не підрозділяється по цехах: цукрова, вугільна промисловість, зв’язок. У цьому випадку підприємства мають безцехову структуру і підрозділяються на дільниці. Звичайно безцехову структуру мають і малі підприємства.

Статус підприємства, порядок його створення і ліквідації, умови утворення і використання майна, господарська, економічна, соціальна діяльність, керування регулюються відповідними законами: закон “Про підприємство”, закон “Про мале підприємство”, закон “Про зв’язок”, закон “Про податкову діяльність”. Крім того, існує ряд податкових нормативних документів, що регулюють діяльність орендних підприємств, ТОВ, АТ та ін.

2 Принципи планування в економічній організації

Принципи планування визначають характер і зміст планової діяльності в економічній організації. Правильне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної роботи фірми і зменшує можливість негативних результатів планування. Виділяють слідуючі принципи: єдності, участі неперервності, гнучкості та точності.

Принцип єдності ( холізму ) припускає , що планування в економічній організації повинне мати системний характер. Поняття “ система ” означає:

• існування сукупності елементів;

• взаємозв’язок між ними;

• наявність єдиного напрямку розвитку елементів, системи, поведінка орієнтована на загальні цілі.

Основні складові поняття “ система ” описуються, використовуючи категорії “ координація ” і “ інтеграція ”.

Елементами планування в організації є окремі підрозділи, які входять до неї, і окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів ( відділу маркетингу та ін. )

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому що:

• діяльність ні однієї частини організації не можна планувати ефективно, якщо таке планування не зв’язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня;

• будь-які зміни у планах одного з підрозділів повинні бути відображені в планах других підрозділів.

Інтеграція планової діяльності припускає, що в організації існує різноманітність відносно відокремлених процесів планування і приватних планів підрозділів, тобто різноманітність підсистем планування, де кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожний окремий план є часткою плану більш високого підрозділу і організації в цілому.

Принцип участі тісно зв’язаний з принципом єдності. Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і виконуючої функції. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Застосування принципу участі сприяє тому, що:

• кожний з учасників організації отримує більш глибоке розуміння організації;

• особиста участь членів організації, в тому числі рядових робітників, в процесі планування приводить до того, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь в досягненні мети організації приносить задоволення власним потребам робітників. В цьому виражені мотиви ефективності праці, скріпляється командний дух в організації;

• робітники організації; займаючись плануванням , розвивають себе як

особистість;

- планування об’єднує дві функції менеджменту, які в протиріччі одна з одною - оперативне керівництво і планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників. Керівники самі залучаються до їх складання.

Зміст принципу неперервності заключається в тому, що:

• процес планування на підприємстві повинен здійснюватись постійно в рамках встановленого циклу;

• розроблені плани повинні постійно приходити на зміну один одному.

Другу з умов неперервності планування – постійне прямування планів один за одним – організації, як правило виконують.

Фірми розробляють план впродовж певної частини року, затверджують і припиняють планування до початку нового періоду.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи із наступних важливих передумов:

• невизначеність зовнішнього середовища і наявність непередбачених змін роблять необхідним постійне коректування очікувань фірми відносно зовнішніх умов і відповідних виправлень і уточнень планів;

• змінюються не тільки фактичні передумови, але й уявлення фірми про свої внутрішні цінності і можливості.

Неперервний процес планування дозволяє забезпечити постійну зацікавленість робітників фірми у планову діяльність з усіма витікаючими з цього вигодами.

Принцип гнучкості пов’язаний з принципом неперервності і заключається в наданні планам і процесу планування властивості змінювати свою направленість у зв’язку з виникаючими передбаченнями.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було внести зміни, поєднуючи їх із змінними внутрішніми і зовнішніми умовами. Тому звичайно утримують резерви, або названі “ надбавки безпеки ”, або “ подушки ”.

Однак:

• резерви , закладені в показниках, не повинні бути надто великими;

• занадто низькі рамки тягнуть за собою дуже часті зміни в планах, що розмивають орієнтири діяльності фірми.

З фінансової точки зору, забезпечення принципу гнучкості потребує додаткових витрат, причому рівень витрат повинен співвідноситися з майбутнім ризиком. Наприклад, фірма повинна бути готова виділяти додаткові витрати на придбання обладнання, якщо по її прогнозам випуск нових видів виробів потребує переналагодження такого обладнання.

Надання гнучкості планам за допомогою додаткових витрат також має своє обмеження. Витрати можуть бути настільки високими, що гнучкість плану і зв’язані з нею переваги не окуплять їх.

Принцип точності. Всякий план має бути складений з такою точністю, яка тільки сумісна з найвищою над долею фірми невизначеностю. Плани повинні бути конкретизовані і деталізовані в такій ступені , в якій дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Стратегічне довгострокове планування вимушене обмежуватися визначенням основних цілей і самих загальних направлень діяльності, тому що, кількість достовірної інформації про майбутнє дуже невелике, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть.

В планах, розрахованих на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і проробка деталей повинні стати обов’язковими рисами, оскільки такі плани є інструкціями, визначаючими дії людей і колективів, які реалізують ці плани.