Подовження приголосних

Це явище зумовлене фонетичними процесами. На письмі воно позначається двома однаковими літерами. Подовжуватися можуть приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш.

Подовження приголосних відбувається в таких випадках:

1) В іменниках середнього роду ІІ відміни (крім родового множи­ни) на -я: знанн#, з%лля, бад_лля, мот\ззя, гал\ззя, зб%жжя, сто­р%ччя, підд<шшя, а також у похідних словах: гілл# — гілл#стий, гілл#чка, житт# — житт@вий (і життьов_й), житт@пис та ін.

Але: знань, знар#дь, підд<ш, стор%ч, уг%дь.

2) У деяких іменниках чоловічого і жіночого роду І відміни на -я у всіх відмінкових формах, крім родового множини із закінченням -ей: рілл#, Ілл#, судд#, судд+ю, статт# (але в родовому множини — стат+й) та ін.

3) В орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІІІ відміни перед ю, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один приголосний: м>лодь — м>лоддю, мить — м_ттю, сіль — с%ллю, тінь — т%нню, ніч — н%ччю, п>дорож — п>дорожжю, р>зкіш — р>зкішшю.

Але якщо в називному відмінку однини слова закінчуються на два приголосних, губний або р, то пишеться одна буква н, а в словах після губного та р ставиться апостроф: м>лодість — м>лодістю, п>вість — п>вістю, р<дість — р<дістю; кров — кр>в’ю, люб>в — люб>в’ю, м<тір — м<тір’ю.

4) Перед я і ю у прислівниках типу зр<ння, навманн#, спрос>н­ня, попідт_нню, попідвік>нню.

5) У всіх формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллєм>, ллють, лл@ться, лл$ться, а також у похідних словах: в_ллю, налл$ та ін.

!  Увага. У словах кутя, попадя, свиня і в числівниках третя, третє приголосні не подовжуються.

Правопис префіксів

1. Типовим для української мови є префікс з- з варіантами із- і зі-: зб<вити, звест_, зж_тися, зсад_ти, зц%пити, зчеп_ти, зш_ток, ізн>в, зібг<ти, зігн\ти та ін.

Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ<ти, спалахн\ти, скамен%ти, сфотографув<ти, схил та ін.

Префікс з- (с-) пишеться переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон>мити, зум>вити, зорієнтув<ти, з’@днувати, з’^хати, зг<с­лий, знадл_вий, скорот_ти, склад та ін.

Префікс зі- пишеться у тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних: зібг<ти, зігн\ти, зідр<ти, зімкн\­ти, зіпсув<тися, зіст<вити, зіщ\литися.

Префікс зі- вживається також у словах з коренем, перший склад якого є сполученням губного та йотованого: зів’#лий, зім’#ти, зіп’#с­тися та ін.

У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігрів<ти і зогрів<­ти, зімлів<ти і зомлів<ти, зіпрів<ти і зопрів<ти, зітл%ти і зотл%ти.

2. У всіх префіксах — без-, роз-, через-, об-, під-, над-, перед-, пред-, понад-, від- (од-), між- — кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими на письмі не змінюється, хоча у вимові може оглушуватися: безкор_сливий, безпідст<вний, розтягн\ти, розхит<ти, черезпл%чник, черезсід+льник, обпал_ти, обтрус_ти, підтр_мка, підкорм_ти, надпот\жний, передплат_ти, передч<сний, представн_к, понадпл<новий, відкритт#, відпис<ти, в%дстань, одкр_ти, міжплан+тний, міжконтинент<льний та ін.

3. Слід розрізняти префікси пре-, при- і прі-.

а) Префікс пре- пишеться:

1) Переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прекр<сний, пред>брий, пре­м\дрий, прег<рний, препог<ний; прекр<сно, прег<рно, препог<но;

2) у словах през_рливий і през_рство та

3) у словах старослов’янського походження: преосвящ+нний, пре­под>бний і прест>л.

б) Префікс при- пишеться:

1. У дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість чи результат дії тощо: приб%гти, прибудув<ти, приб>ркати, прит\лок, пр_браний, прив<бливо;

2. у іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменни­ків з прийменниками: приг%рок, при#рок, прибер+жний, прикорд>нний.

в) Префікс прі- пишеться тільки в словах пр%звисько, пр%звище і пр%рва.