Правопис ненаголошених голосних

В українській мові лише три голосні в ненаголошеній позиції вимовляються невиразно. Це о, е, и.

1. Слід пам’ятати, що в складах з ненаголошеним о пишеться та сама літера, що й під наголосом, наприклад: гол\бка, бо г>луб, роз\мний, бо р>зум, роб_ти, бо р>бить.

У деяких словах сумнівний о наголосом не перевіряється, наприклад: со$з, лоп\х, сок_ра. Правопис цих слів треба запам’ятати.

2. У деяких словах перед постійно наголошеним а(я) у вимові і на письмі маємо а, наприклад: баг<тий, баг<то, баг<ч, баг<тство (пор., рос.: бог<тый, бог<тство) гар#чий, гар#чка, гар<зд, каж<н, кал<ч, кач<н, хаз#їн, багат_р (баг<ч), гар#че.

Але: солд<т, лоп<та, гонч<р, кор#вий, пог<ний, роп<, тов<р, богат_р (велетень), монаст_р.

1. Ненаголошені е та и у вимові в ненаголошеній позиції наближаються у вимові один до одного.

Слід пам’ятати, що в ненаголошених складах пишеться та ж літера, що й під наголосом, наприклад: вел_кий, бо в+лич, земл#, бо з+млі, клекот%ти, бо кл+кіт, держ\, бо од+ржати, нес\, бо н+сений, шепот%ти, бо ш+піт, щем%ти, бо щ+м; крив+, бо кр_во, шир>кий, бо ш_роко.

Слова лев<да, лем%ш, киш+ня, мин\лий, які мають постійний наголос, перевіряються за словниками.

2. Е також пишеться:

а) у групах -ере-, -еле-: д+рево, б+рег, с+ред; с+лезень, ш+лест, пелен<, з+лень;

б) у суфіксах: -ен-, -еня-, -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -тель, -ер: дор\чений, гусен#, Петр+нко, н%женька, гарн+сенький, с>неч­ко, уч_тель, в>сьмеро;

в) якщо е при зміні слова випадає: в%тер, бо в%тру, б+резень, бо б+резня, хл>пець, бо хл>пця, тр<вень, бо тр<вня.

И завжди пишеться:

а) у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: трив>га, дриж<ти, крив<вий, стрим%ти, глит<ти;

б) зрідка ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наго­лосом: трим<ти (стр_мувати), криш_ти (кр_хта), блищ<ти (бл_ск).

У ряді слів не під наголосом відповідно до вимови пишеться -рі-, -лі-: дрім<ти, дрімл_вий, дрім>та, тріщ<ти, перебр%хувати, зліт<ти.

Написання апострофа

В українській мові апостроф вживається для позначення роздільної вимови попереднього твердого приголосного і наступних йотованих я, ю, є, ї.

Апостроф ставиться:

1. Після губних б, п, в, м, ф: б’є, п’ять, м’#та, м’#со, в’#зи, т%м’я, В’ячесл<в, Стеф’$к, мереф’#нський.

!  Увага. Апостроф не пишеться, якщо перед губним стоїть приголосний (крім р), що належить до кореня: дзв#кнути, м<впя­чий, св#то, цвях, тьм#ний, проте: верб’#, торф’ян_й, черв’#к.

Коли такий приголосний належить до префікса, тоді апостроф пишеться: зв’яз<ти, зв’яз>к, зв’ял_ти, підв’яз<ти, розм’якш_ти.

2. Після р: бур’#н, м<тір’ю, п%р’я, міжг%р’я, на подв%р’ї.

!  Увага. Апостроф не пишеться тоді, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р з наступними а, у, е: ряд, ряб_й, кр#кати, крюк, Р@пін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються на твердий приголосний: без’яз_кий, від’^зд, під’^хати, з’яв_тися, з’^хати; пан’європ+йський, дит’#сла, пів’#блука (але пів-Євр>пи).

4. Після к в словах Лук’#н, Лук’#ненко, Лук’#нівка.