6. Правопис дієприкметників

В українській мові вживаються дієприкметники:

1. Активного стану, які мають форми теперішнього часу на -чий (-а, -е): прац$ючий, вик>нуючий, організ\ючий та ін., і минулого часу на -лий (-а, -е): нав_слий, почорн%лий, змарн%лий;

2. пасивного стану минулого часу на -ний, -а, -е (-аний, -яний, -ений, -єний, -ований, -йований, -ьований, -уваний, -юваний): переп_саний, відпраць>ваний, зр>блений, угн>єний, сформуль>ваний, проч_таний, відтв>рений, зап_саний, нам%чуваний, вигот>влюваний та ін. і на -тий (-а, -е): закр_тий, уж_тий, поч\тий.

Деякі дієслова мають обидві форми: к>лений і к>лотий, м+лений і м>лотий, п>ротий і п>рений.

3. У дієприкметникових суфіксах на відміну від прикметникових, пишеться тільки одна буква -н: сп_саний, зр>блений, перен+се­ний, відпраць>ваний, проч_таний і под.

4. Дієприкметники активного стану теперішнього часу на -чий у сучасній українській мові рекомендується вживати обмежено. Пасивні дієприкметники переважно функціонують у діловій мові, надаючи їй книжного характеру.

7. Правопис дієприслівників

1. Дієприслівники теперішнього часу утворюються від основи дієслова теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи(-ючи) (від дієслів І дієвідміни): прац$ють — прац$ючи, відповід<ють — відповід<ючи, нес\ть — несуч_, вез\ть — везуч_ і -ачи(-ячи) (від дієслів ІІ дієвідміни): н>сять — носяч_, сид#ть — сидяч_, б<чать — б<чачи, гов>рять — гов>рячи.

2. Дієприслівники минулого часу утворюються від основи дієслова минулого часу чоловічого роду за допомогою суфікса -ши (після основи на приголосний) і -вши (після основи на голосний): взяв — вз#вши, куп_в — куп_вши, зроб_в — зроб_вши, напис<в — напис<в­ши; прин%с — прин%сши, спік — сп%кши.

У суфіксах дієприслівників -учи(-ючи), -ачи(-ячи), -вши і -ши завжди пишеться літера и.

!  Увага. Слід розрізняти дієприслівники з кінцевим -и і дієприкметники з кінцевим -і, які мають різне написання і різну синтаксичну віднесеність. Порівняйте, наприклад:

Працюючі (які?) робітники виконали денну норму.

Працюючи (що роблячи?) старанно, можна досягти успіху в навчанні.

Основні правила української пунктуації

КРАПКА

Крапка ставиться:

1. У кінці розповідного речення: Людина включається у виробничий процес з економічних міркувань.

2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна з них становить закінчене речення:

Збори студентського активу університету ухвалили:

а) Посилити контроль за відвідуванням студентами лекцій і прак­тичних занять протягом навчального року.

б) Активізувати роботу студентського активу серед студентів з метою підвищення їхньої успішності.

3) Як знак незакінченості слова на письмі, на місці скорочення слова: т. або тов. (товариш), проф. (професор), викл. (викладач) і под.

Крапка не ставиться:

1. У кінці заголовків, на вивісках і штампах: Акт, наказ тощо;

2. в абревіатурах: ООН, АЕС;

3. у скороченнях назв метричних мір: г (грам), м (метр), мм (міліметр);

4. у кінці слів автора перед дужками, в яких подається його прізвище.

І один у полі — воїн (Ю. Дольд-Михайлик).

Він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином (І. Нечуй-Левицький).

Рідний дім залишається в серці, як далеко від нього не йди (Г. Чубач).

КОМА