Навчальні цілі:

• з’ясувати сутність поняття «полемічна література»;

• розглянути структуру цінностей доби українського Ренесансу;

• виявити ознаки мистецтва 15-16 ст.;

• охарактеризувати зв’язок православною церквою та культурою;

• окреслити складові національного менталітету.

ПЛАН:

1. Специфіка соціально-політичної і культурної ситуації в польсько-литовську добу.

2. Православні братства і їх роль у історико-культурному розвитку українського народу.

3. Розвиток освіти в польсько-литовську добу.

4. Розвиток української мови та літератури. Полемічна література (Герасим Смотрицький, Христофор Філарет, Стефан Зизаній, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький та ін.)

5. Початок українського книгодрукування.

6. Архітектура й містобудування.

7. Живопис.

8. Усна народна творчість.

Методичні рекомендації:

Перше питання передбачає розуміння складної історичної ситуації обраного періоду. Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV—XVI ст. На авансцену вийшли країни, які в наступні століття визначали долю України. Спочатку вражаючих успіхів на українських землях досягла Литва, правління якої виявилося найбільш прийнятним для українців. Але більш численна й агресивна польська шляхта поступово витіснила литовців з України. Вдаючись до військового тиску на Литву та дипломатичних угод, вона визначила найбагатші українські землі головним об’єктом своєї експансії. На задньому плані вимальовувалися інші держави, котрі впливатимуть на Україну. Це – царство Московське, яке швидко зростало, й Кримське ханство, пов’язане із всемогутньою Оттоманською імперією. Очевидно, що за таких обставин перспективи досягнення Україною незалежності були незначними.

Друге питання присвячене ролі братств в культурному житті українських земель. Наприкінці XVI ст. в Україні та Білорусі виникали і набували дедалі більшого значення в суспільному, релігійному, культурному житті братства — релігійні і культурно-просвітницькі організації православного населення міст. Як правило, братські громади створювали при церквах. Насправді їх функції були набагато ширшими. Оскільки державна влада належала польському королю, церковна — ксьондзам і православним владикам, яких більшість тогочасного населення України вважала відступниками, братства прагнули вивільнити свої громади з-під опіки обох цих влад і перебирали на себе деякі їхні обов’язки. Вони прагнули відмежуватися від світу соціальної несправедливості, морального занепаду.

Третє питання пов’язане з розвитком освіти в умовах полонізації і окатоличення українського народу. Одним із засобів у цій справі стали католицькі освітні школи. Єзуїти відкривали елементарні та середні школи і колегії з двома відділеннями — нижчим і вищим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали п’ять класів. На вищому відділенні три роки вивчалася філософія і чотири роки — богослов’я. Освітні заклади організовувались на зразок західноєвропейських вищих шкіл, в яких учні здобували найвищу освіту в межах Речі Посполитої. У 1570 р. єзуїтами була заснована Віленська колегія, яка вважалася найбільшим навчальним закладом Східної Європи. Польський король Стефан Баторій надав колегії права академії, тобто дозвіл викладати богословські науки. Першим ректором академії папа римський призначив Петра Скаргу — активного діяча єзуїтів. Скарга був безпосереднім учасником прийняття Берестейської унії 1596 р.В Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 p.), де навчався Б. Хмельницький, Львові (1608 p.), Луцьку (1614 p.), Києві (1647 p.), Кам’янці-Подільському, Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велось латинською мовою. На українських землях тоді паралельно з православними існували католицькі школи, а подекуди й протестантські.

Полемічній літературі присвячено четверте питання, це — літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.Особливого розвитку набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ’я, а також у зв’язку з Брестською церковною унією 1596 р. Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

Розглядаючи п’яте питання, потрібно звернутись до історії книгодрукування в Європі. Започатковане в Німеччині Гутенбергом, друкарство поширилося європейськими країнами, а далі й серед слов’янських народів - чехів, українців, білорусів та ін.. Перший український друкар - Швайпольт Фіоль, німець за походженням, видрукував перші українські книжки – «Октоїх» та «Часословець» ще 1491 року. Основоположником книгодрукування у Великому князівстві Литовському був Георгій Франциск Скорина – перший білоруський просвітник, визначний діяч всього слов’янського книгодрукування.  Одними з перших друкарів і засновниками друкарства в Україні і Росії Іван Федоров та Петро Мстиславець.

Матеріал шостого питання стосується культового і цивільного будівництва, яке ділиться на два типи: 1) оборонні споруди-замки; 2) церкви. У цей період формуються особливості українського стилю у кам’яному будівництві Західної України, де ренесансний стиль поєднується з українським народним, перенесеним з дерев’я¬ного будівництва в кам’яні споруди церков, замків та великих місь¬ких будівель. Набувають поширення зрубні храми (тридільні, або трибанні і п’ятибанні). Зводяться замки-фортеці і замки-палаци. Переплановуються і розширюються міста: в Галичині, на Волині і Поділлі (Львів, Луцьк, Камінець-Подільський, Перемишль, Жовква, Броди, Київ з центром на Подолі), відбувається фортифікаційне будівництво на Запорізькій Січі. В 30-40-х рр. ХVII ст. у конструкції і оформленні споруд виразно простежуються риси бароко. В той же час відмічається сильний вплив ренесансу (Львів: будинок на пл.Ринок – «Чорна Кам’яниця», «Успенська церква», вежа, Корнякта, каплиця Трьох Святителів; каплиця Боімів – бароко).

Сьоме питання присвячене живопису, зокрема, актуальним стає портретний живопис. Збереглися портрети письменника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, князя Костянтина Острозького, львівського купця Корнякта, старости Мнішека несли в собі змішані риси ренесансу і раннього бароко. Декоративно-прикладне мистецтво представлене гончарством, вишивкою, килимарством, вирізьбленням по дереву і каменю, обробкою металу і носило виразно національне забарвлення.

Розглядаючи восьме питання, слід зазначити, що історичний епос склався ще за часів княжої доби, та з новою силою продовжував оспівувати козацькі походи, героїчні подвиги народних ватажків, лицарську доблесть, життя і побут козаків. Найпоширенішими жанрами стають думи та історичні пісні, у яких відображаються всі віхи та події української історії. Виконавцями їх були кобзарі-запорожці, як носії народної пам´яті. Майже весь епос цього періоду тематично присвячений боротьбі українського народу за національну незалежність спочатку з турецько-татарськими та литовсько-польськими, пізніше — з російськими поневолювачами. Крім дум та історичних пісень, козаччина знайшла своє відображення і в прозових жанрах (легендах, переказах), що були надзвичайно популярними серед народу, який у такий спосіб возвеличував і пошановував своїх ватажків та захисників-месників (С. Наливайка, П. Сагайдачного, М. Залізняка, І. Ґонту, О. Довбуша, І. Кармалюка та ін.). Проміжне місце між історичною та побутовою тематикою зайняли балади, як жанр, який віддзеркалив і героїчне минуле народу, і його побут, звичаї, символи. Поряд з баладами розвивалися також соціально-побутові та родинно-побутові пісні, в яких фіксувались та осмислювались основні явища тогочасного суспільства. Одним з найважливіших жанрів у той період була народна драма.