Навчальні цілі:

• розглянути структуру цінностей, сформованих в період існування Київської Русі;

• охарактеризувати розвиток освіти та наукових знань;

• узагальнити наукові погляди на роль мистецтва як засоба комунікації;

• охарактеризувати зв’язок між релігією та культурою Київської Русі;

• окреслити особливості культурної та соціально-політичної ситуації в Галицькій і Волинській землях .

• зясувати роль театрального мистецтва, музики, танцю в культурі.

ПЛАН:

1. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі.

2. Язичницька віра. Пантеон богів.

3. Прийняття християнства, його особливості та духовно-культурне значення.

4. Розвиток освіти та наукових знань у Київській Русі.

5. Виникнення східнослов’янської писемності. Літописання.

6. Образотворче мистецтво Київської Русі.

7. Театральне мистецтво. Музика. Танок.

8. Характеристика культурної та соціально-політичної ситуації в Галицькій і Волинській землях у XII—XIII століттях.

Методичні рекомендації:

Звертаючись до питання особливості світорозуміння людини часів Київської Русі, потрібно наголосити на тому, що це — видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно питання охоплює IX — сер. XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов’янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

Питання, що стосується християнізації, передбачає розуміння хрещення Русі як всеохоплюючого явища. Церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи. Духівництво впливало на все суспільне життя: єпископи брали участь у радах князів, а князі шанували їх за великий розум і кмітливість; митрополити часто керували київським віче і мали більший вплив на їх рішення, ніж слабосильні київські князі другої половини XII ст. Вони ставали символом колишньої єдиної Русі. Відповідно до зростання ролі й авторитету духівництва, зростала й кількість єпархій. Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв’язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно увійшовши в давню українську культуру, християнство посутньо визначало зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності.

Запровадження християнства активізувало процеси поширення освіти, спричинило організацію та розвиток шкільної справи. Поява і поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут і наукових знань. Науковими центрами на Русі в період розквіту Київської держави були передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там існували школи, в першу чергу засновані духовенством. Серед них було багато вчителів, письменників, ораторів, художників, літописців, творців тодішньої української науки, яка, як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії, що на той час, поряд з Римом, мала славу другого світового центру науки та літератури.

Вивчаючи наступне питання, потрібно взяти до уваги, що для стилю образотворчого мистецтва характерне те, що зображення не маскують масив стіни, не стирають його, а органічно зливаються з поверхнею склепінь, арок, стовпів, виявляючи їх тектоніку. Новаторство — сполучення фресок та мозаїк у розписах інтер’єру. Окрім монументального, на Русі значного розвитку набуло й станкове малярство, щодо доби Київської Русі — то це іконопис. Значне місце в загальній системі розписів належить орнаментам. Найпоширенішим видом мистецтва Київської Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. З художніх ремесел найвідоміша металопластика, інші ж — кістко-різьбляне, деревообробне, ткацьке — відомі менше. Ювеліри широко застосовували техніку скані (орнаменти з найтоншого дроту), штампування і тиснення. Вершиною ювелірної техніки Київської Русі були вироби з перегородчастої емалі — золоті княжі діадеми.

Надаючи відповідь на питання щодо театрального мистецтва, слід враховувати, що найповніше воно втілювалося в народному і так званому княжому, дружинному театрі. Музичне мистецтво в добу держави Київська Русь розподілялося на три групи: музика народна, княжих салонів і церковна. Народні танці на Русі поділялися на три групи: хороводи, народний танець, сольні танці.

Грунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура Галицько-Волинського князівства, що є об’єктом розгляду останнього питання, продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала скарбницю традицій української культури.